Коломойський після 8 місяців у Женеві: «Поїхати сьогодні в Україну було б украй необдумано»

Олігарх Ігор Коломойський не приїжджає в Україну вже понад 8 місяців. Після того, як його «Приватбанк» націоналізувала держава, правоохоронні органи в Україні почали низку проваджень через можливі зловживання колишніх власників банку, а саме – ймовірне виведення мільярдів доларів з банку перед націоналізацією.
Справи, пов’язані з «Приватбанком», зараз розслідує НАБУ та Генеральна прокуратура України, — повідомляє Радіо Свобода. 

Окремо у Високому суді Лондона триває процес вже націоналізованого «Приватбанку» проти колишніх власників Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Він почався із всесвітнього арешту активів колишніх власників банку і встановлення тижневого ліміту їхніх витрат – 20 тисяч фунтів.

Нині олігарх мешкає у Швейцарії, у квартирі в будинку біля Женевського озера, неподалік розташований і його офіс. Нещодавно журналісти програми «Схеми» зафіксували тут зустріч Ігоря Коломойського та його бізнес-партнера Геннадія Боголюбова із колишнім головою Адміністрації президента Порошенка Борисом Ложкіним. Про що міг домовлятися олігарх із «людиною президента»? Які у нього стосунки з українським правосуддям? Чому він так довго не з’являється в Україні? І кого буде підтримувати на наступних президентських виборах? Програма «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода та каналу «UA:Перший») публікує розмову із Ігорем Коломойським, записану 11 квітня телефоном.

– Як давно ви не приїжджаєте в Україну і чому?

– Востаннє, по-моєму, був у червні минулого року. А не приїжджаю, тому що настільки завантажили мене всіма міжнародними судами, що немає часу – дуже багато роботи з адвокатами.​

– Тобто виходить, що ви не були в Україні вже більше ніж вісім місяців?

– Так. Із середини червня минулого року.

​– Це вже вдруге ви так надовго залишаєте Україну. Перший раз був у 2015–2016 роках.

– Вибачте, я зовсім не згоден з вашим формулюванням. Я в принципі живу за кордоном – а не живу в Україні і потім її залишаю. Я живу в Женеві, у Швейцарії, тут прописаний. У мене тут адреса зареєстрована, я стою на обліку в українському консульстві у Швейцарії. Тому говорити, що я залишив Україну, було б неправильно, бо якщо покинув, то я її покинув у 2001 році. А в Україну я приїжджаю: іноді надовго, іноді ненадовго. Ну, на тиждень – у відрядження, скажімо так. Це триває десь із 2001–2002 року. У мене в 2001 році дочка виїхала вчитися до Швейцарії. Тобто з цього моменту почалася «повзуча еміграція на Захід». У гіршому випадку, я перебуваю між Україною і Швейцарією.

– Тобто той факт, що у вас наразі немає часу приїхати в Україну, ніяк не пов’язаний із тим, що до вас, як до колишнього співвласника «Приватбанку», мають претензії нинішнє керівництво «Приватбанку», Мінфін і Національний банк?

– Ну як, навпаки, вони мають до мене, напевно, претензії. Поїхати сьогодні в Україну було б украй необдумано: мало що в голову прийде Нацбанку або «Приватбанку». Вони подадуть в суд, наприклад, і скажуть, що я їм заборгував мільйон гривень, – і я приїхати зможу, а виїхати вже ні. Тисячі боржників – я чув, їм закривають виїзд. Ну і кому потрібні ці стреси?

…Тобто, це форма тактичної боротьби – закрити мене в Україні, щоб я там сидів. Там же складніше працювати: спочатку ти не виїдеш, а потім тебе почнуть викликати на допити. Я тут в Женеві як чесна людина ходжу на допити Генпрокуратури чи НАБУ – коли вони приїжджають, я співпрацюю зі слідством.

Розслідування у справі «Приватбанку»

– Скільки всього у вас було допитів і в який період?

– На моїй пам’яті, з вересня чи жовтня минулого року вже три чи чотири допити. І ще планується кілька.

– І ГПУ, і НАБУ?

– Так, і ГПУ, і НАБУ. Практично всі були по «Приватбанку»: то в одних справах, то в інших.

– Які саме до вас претензії мають правоохоронні органи і як Ви ці претензії оцінюєте?

– Вони поки що, слава Богу, не мають до мене претензій. Поки що тільки опитують як свідків. Я сподіваюся, і не матимуть претензій, тому що їх і не повинно бути. Я не хочу коментувати перебіг слідства – є таємниця слідства, подробиці нерозголошення. Запитують, як було, – я говорю всю правду, як було насправді.

– Як ви оцінюєте претензії до вас із боку Національного банку, Мінфіну і нового керівництва «Приватбанку»?

– Щодо претензій Мінфіну – там, крім піару, нічого не чую. Конкретно з Нацбанку теж, крім піару, нічого не чую. У «Приватбанку» нове керівництво ще не чув. Там, кажуть, змінився голова правління.

(Наглядова рада «Приватбанку» у січні 2018 року призначилаголовою правління установи чеського фахівця Петра Крумханзла)

– А минуле керівництво? Те, що казав колишній голова правління Олександр Шлапак? (4 липня Шлапак заявив, що «за допомогою аудитора вдалося встановити системні порушення з боку колишнього менеджменту банку під час видачі позик на 133 мільярди гривень та їх обслуговування» – ред.)

– Це все піар. У кожного з них своя позиція. Наприклад, Шлапака призначили на посаду – він погодився працювати директором правління. Данилюк брав активну участь, як з’ясовується, у процесі націоналізації. Нацбанк був одним з ініціаторів, ідеологів і реалізаторів цієї незаконної націоналізації. У кожного була своя роль, тому, залежно від цієї ролі й бажання приховати злочин, у них і публічна активність.

Про націоналізацію «Приватбанку»

– Чому ви вважаєте націоналізацію незаконною?

– Є багато різних причин, чому я вважаю її незаконною.

– Тобто ви вважаєте безпідставним такий крок?

– Сто відсотків. Справа в тому, що ми до цього повернемося ще, коли суди поставлять свої [крапки над «і»]. Щоб я не видавав свою позицію, не тиснув на суди. Але абсолютно незаконний, спровокований у тому числі з політичними підтекстами. Там багато різних інтересів – від кар’єрних міркувань до бажання поживитися чужими активами. У великої кількості людей в цій історії була своя роль.

– Але на сьогодні ви в Україні жодного активу не втратили? Були суди по «Буковелю», була ймовірність того, що центральний офіс «1+1» також Ви можете втратити.

– Центральний офіс «1+1»?

– На вулиці Фрунзе

– Наскільки я знаю, «1+1» цей офіс орендує в когось.

– Тобто я правильно розумію, що жодного активу в Україні ви наразі не втрачали?

– Я б не став говорити з вами цими некоректними фразами… «Жодного активу не втрачав». Може, щось втрачав, а може щось і не втрачав.

– Відповідно до ситуації з «Приватбанком».

– Якщо ви мені назвете конкретний актив, по-перше, я подивлюся, чи був у мене коли-небудь цей актив. У нас же «Приват» – фантом: всі називають, а в очі ніхто не бачить. Ви кажете: «Жодного активу не втратив» – «Приватбанк» втратив. «Приватбанк» – це актив? Чи не актив?

– Актив.

– Ну ось, я його втратив? Очевидно, втратив.

– Я маю на увазі саме в рамках цих розслідувань і претензій по «Приватбанку» до вас як до колишніх співвласників.

– По «Приватбанку» слідство має встановити, чи був, по-перше, цей злочин, а по-друге, – учасників і повний склад злочину в діях різних учасників: яка їхня роль, якщо такі злочини відбулися. І в цьому розбирається слідство. Чому в результаті слідства хтось має втрачати якісь активи – я не розумію. Якщо навіть вже хтось і має втрачати активи, то наш президент – своє крісло, а Гонтарева ось уже втратила своє крісло (колишня голова НБУ Валерія Гонтарева пішла у відставку у березні 2018 року – ред.).

– У той період, коли ви були співвласником «Приватбанку», чи надавав «Приватбанк» пов’язаним із вами компаніям кредити і чи повертали кредити ці компанії?

– А за якою системою рахувати пов’язаність? Якщо за міжнародною фінансовою звітністю, тобто звіт, по-моєму, останній «Ernst &Young» за 2016 рік – там було, по-моєму, 8,8 мільярда пов’язаних кредитів. Це «Ernst &Young», його вже наймало нове правління і нові власники. За попередньою звітністю пов’язаних кредитів було близько 30 мільярдів, що входило в якісь норми регулятора. А з точки зору того, що ми чуємо з екранів, так Гонтарева чи Рожкова договорилися до 97% пов’язаних кредитів. Ви ж розумієте, що це очевидна брехня і бажання за ось цими гучними фразами, феєрверками приховати свої злочини: навіщо вони забрали «Приватбанк» і навіщо вони державу змусили витратити такі величезні гроші. Ви ж розумієте, що, хто голосніше кричить «тримай злодія», той злодій? Тому я не хочу бути в цій ролі – слідство розбереться. Повірте мені, воно у нас дуже професійне – я ось був на допитах, слідчий дуже професійний і видно бажання докопатися до суті.

– Це ви про детективів НАБУ чи слідчих ГПУ?

– І ті, й інші – усі дуже професійні.

– Постійно лунає це звинувачення, дехто з офіційних осіб навіть називав «Приватбанк» пірамідою: начебто колишні співвласники видавали кредити, які потім не поверталися. І от Ви кажете, що «Приватбанк» не потребував націоналізації.

– Я ще раз можу повторити те, що говорив через місяць або через два після націоналізації: у «Приватбанку» був збалансований кредитний портфель, забезпечений заставами за міжнародною звітністю. Застав лежало, наскільки я розбирався у всіх справах, на 250 мільярдів. У портфель [мало входити] мільярдів 130, 140 чи 115 – а він був забезпечений заставами на 250 мільярдів. Якісними заставами у вигляді майна, корпоративних прав, зобов’язань тощо. Тому все це було штучно зроблено. У когось кар’єрні міркування, у когось політичні дивіденди, у когось бажання поживитися і пограбувати когось. Чисто рейдерська схема для того, щоб заробити, – повірте фахівцеві в подібних питаннях. Комусь може «1+1» захотілося забрати перед виборами, а комусь, усяким Пасенюкам, захотілося майном якимось поживитися, корпоративними правами і так далі. А комусь вишеньку на торт отримати у своїй месіанській діяльності з не модернізації, а розкрадання і реформування банківської системи.

– Тобто, на вашу думку, на той момент націоналізації «Приватбанку» він не потребував такої значної докапіталізації?

– Він взагалі не потребував ніякої докапіталізації. Якщо в період війни, припустімо, загострення у 2014 році, були проблеми з ліквідністю (як і у всієї банківської системи), то в 2016 році «Приватбанк», узявши 30 мільярдів фінансування за весь час, повернув ці ж 30 мільярдів і ще залишився винен 12 або 13 мільярдів, тому що тоді були грабіжницькі відсотки. Тобто в період, коли треба було своїм українським банкам допомагати, Національний банк замість того, щоб виконувати цю функцію помічника і регулятора ринку, навпаки топив їх ще глибше. Видавав по 28%–30% рефінансування і заганяв всіх у борги. Так ось тільки «Приватбанк», узявши 30 мільярдів, ці всі гроші фактично повернув і залишився винен десь мільярдів 12, може 15. Тобто фактично це були відсотки, які з нього здирав Нацбанк за ось цю допомогу в період війни, яку «Приватбанк», до речі, не розв’язував.

Лондонський процес

– Як ви оцінюєте свої шанси стосовно Високого суду Лондона? Відомо, що він арештував ваші активи по світу. Більше того, вони наполягли на тому, щоб ви розкрили активи. На вашу думку, у Лондонського суду були підстави для того, щоб зробити такі кроки?

– Я не буду коментувати дії Лондонського суду і суддів. На сьогоднішній день можна констатувати, що, я б сказав, активи не арештовані, а заморожені. Ну, заморожені і заморожені – є певний наказ суду, який ми намагаємося виконувати. Більше того, ми зробили все, що потрібно, у тому числі й розкрили свої активи. І я б не хотів заглиблюватися в подробиці даної ситуації. Суд є суд, ми ж не можемо заздалегідь знати, як він закінчиться, але я дуже оптимістично налаштований щодо нього. Я вважаю, що Лондонський суд – це та юрисдикція, де доведеться сторонам усе відкрито показувати, розповідати, як було і чого не було. У цьому суді, я думаю, ми дійдемо до цього судового розгляду. Правда, воно буде не скоро і, швидше за все, вже за іншої влади в Україні: як прогнозують мені мої адвокати, це буде не раніше 2020 року.

– Лондонський суд встановив ліміт для вас на особисті витрати. Який це ліміт і чи дотримуєтесь ви його?

– По-моєму, цей ліміт – 20 тисяч фунтів. Я його не просто дотримуюсь, я його навіть не реалізовую. Я стільки грошей не витрачаю і не витрачав раніше на себе особисто. Ви розумієте, що таке 20 тисяч фунтів? Це 27 тисяч доларів на тиждень. Тобто більше 100 тисяч доларів на місяць можна витратити на себе особисто – я навіть не уявляю, на що саме, це треба постаратися.

Про стосунки з генпрокурором Юрієм Луценком

– Стосовно вашої зустрічі з генпрокурором Юрієм Луценком в Амстердамі. Як так сталося, що ви зустрілись? Які питання ви обговорювали? Провадження стосовно «Приватбанку»?

– Я ж уже сто разів казав, повторюся. Зустрілися абсолютно випадково, хоча дійсно це звучить смішно. Але іноді так буває. Спілкувалися хвилин 5-7, ніяких проваджень, нічого не обговорювали, так, «добрий день – до побачення, як справи, давно не бачилися» і таке інше. Ми не приховуємо, що ми в нормальних людських відносинах. Навіть якби ми хотіли обговорити якісь питання, не було часу: я запізнювався на літак, а в Амстердам заїхав проїздом, скажімо так. Товариш мій зупинився, йому треба було зайти в одне місце, а я вийшов з машини й зустрів Луценка, який виходив з готелю. Так іноді трапляється, але звичайно, якби б мені теж розповідали, що випадково, я б теж посміявся. Виглядає смішно.

– Ви кажете, що ви в хороших стосунках з генеральним прокурором Юрієм Луценком.

– Він же вам давав інтерв’ю або може комусь іншому, що взяв участь навіть у моєму призначенні на посаду голови Дніпропетровської облдержадміністрації?

– Так, наприкінці року він це казав, коли давав інтерв’ю центральним телеканалам.

– Ну ось бачите. Це не більше, ніж нормальні людські стосунки, які стосуються наших професійних відносин. Він зараз генпрокурор, і цим все сказано. Повірте мені, він присягу не порушує.

– Тобто Юрій Луценко жодним чином не лобіює ваші інтереси, у тому числі у провадженні Генпрокуратури стосовно «Приватбанку»?

– Так у неї немає шансів. Ми зацікавлені в об’єктивному глибокому розслідуванні, ми, перш за все.

«Говорили про те, що Петро Олексійович ніколи не буде президентом… більше»

– 26 березня у Женеві в ресторані готелю «Four seasons» у вас і у Геннадія Боголюбова була спільна зустріч з Борисом Ложкіним. Хто ініціював цю зустріч і які питання там обговорювались?

– Я просто брав участь у вечері, я з Ложкіним не сильно спілкуюся – такі напружені відносини. А у нього була зустріч із Боголюбовим. У них свої взаємини, вони колись були партнерами, тому вони так у своїх справах «секретничали», напевно.

– Ви втрьох розмовляли більше від двох годин, а потім разом пішли ще прогулюватися.

– Ну, погода була… Хоча дощ вже починався. Ми провели Боголюбова, потім Ложкіна, а потім я пішов додому.

​– Тобто ви розумієте, що пан Ложкін є людиною з найближчого оточення президента?

– Ну, звичайно, розумію.

– Зараз у вас і в Боголюбова складна ситуація і в Україні. Крім того, лондонський процес. Ви не приїжджаєте в Україну у відрядження, як ви кажете, упродовж восьми місяців. І тут до вас приїжджає Борис Ложкін – людина з оточення президента. Ви більше двох годин спілкуєтесь і кажете, що це просто дружня бесіда і ви не брали участі.

– Ще раз повторю, щоб ми не займалися перекручуваннями. Приїжджав пан Ложкін до пана Боголюбова. Вони давні знайомі. Крім цього, вони були партнерами. У них є що обговорювати і про що розмовляти.

– І вас покликали?

– Що значить мене покликали? Я приєднався до них, коли вони пішли вечеряти. Ми нікуди не їздили, напроти офісу прийшли в ресторан повечеряли. Говорили на загальні теми. Звичайно, говорили про українські реалії. Про політику говорили, про перспективи, про те, що Петро Олексійович ніколи не буде президентом… більше. Ось і все. Ложкін вже приватна особа, ніде не працює, займається своїм бізнесом. Він уже пішов з Адміністрації президента, нічим нікому не зобов’язаний. Це не була зустріч бізнесменів, які їздять у відрядження в Україну і відвідують Україну, а українців, які живуть в Женеві, з українцем, який приїхав із «Великої землі».

– … з оточення президента Порошенка.

Так, з оточення президента Порошенка, але який вже не є найближчим оточенням президента Порошенка і, по-моєму, намагається дистанціюватися від цього оточення. Як пан Льовочкін колись намагався дистанціюватися від оточення Януковича. Прикладів тому багато. Ви ж розумієте, коли «Титанік» йде на айсберг, дуже багато хто намагається з цього «Титаніка» зіскочити. Розповідав, як біжать всі від Петра Олексійовича Порошенка, як вже думають, як швидше від нього заховатися, як би не залишитися на цьому кораблі й не врізатися в цей айсберг і не піти на дно зі своїм босом. Розповідав цікаві речі – загальна риторика без чогось конкретного. Політикою займатися більше Борис Євгенович Ложкін не хоче, чути про неї не хоче, і ні на які адміністративні посади в найближчі років десять, думаю, вже не піде. Він сказав, що це була велика помилка. Були величезні надії, великий ентузіазм, бажання допомогти країні, піти на цю посаду – це виявилося великою помилкою і профанацією, бо не всі там, куди він пішов працювати, поділяли цей ентузіазм і порив. …Це позиція Ложкіна, я вам її викладаю.

– Наразі нам особисто Борис Ложкін не підтвердив те, про що ви кажете, але вашу позицію я почув.

– А чому це моя позиція? Це позиція Ложкіна, я Вам її викладаю. Я Вам викладаю позицію Ложкіна, який прийшов до Адміністрації президента одразу після інавгурації. Ми з ним спілкувалися досить близько, я приходив до нього в Адміністрацію, був у нього навіть в кабінеті і в кімнаті відпочинку. Ми іноді могли викурити цигарку і поспілкуватися в кінці робочого дня, випити там чашку чаю або кави. Я розумів його настрій, бачив цю динаміку, як вона змінювалася до того, як я став керівником обладміністрації. А потім так іноді зустрічалися, перетиналися. Усе ж на очах, і ми тренд бачимо, куди все котиться. Ну ось я зараз запитав у нього: «Ну як ти, не шкодуєш, що витратив скільки часу і викинув два роки життя?» А він каже: «Шкодую». Так що про Ложкіна я Вам все доповів як на духу.

​– От це дивно, тому що в минулі рази, коли я робив матеріал про факти, коли ви відвідували Адміністрацію президента чи Міністерство внутрішніх справ, ви завжди казали, що не будете говорити, поки не прокоментує ця людина.

– Ні-ні, хвилину. Я ж не коментую речі, пов’язані з людьми, які перебувають на посаді. А в даній ситуації людина не на посаді, тому я собі і своїм принципам не зраджую. Тобто я коментую, розповідаю Вам, про що ми говорили. Розмова не має ніякої секретної інформації і не може нашкодити Ложкіну. Тобто він говорить про його душевний стан і про якісь загальнолюдські речі. […] У нас із ним нормальні загальнолюдські відносини, хоча я не можу сказати, що вони дружні або товариські: він більше товариш і приятель Боголюбова.

​– Але ви все одно прийшли на їхню зустріч на вечерю в ресторан.

– Ну звичайно, прийшов. І якби мене ще раз запросили, я б ще раз прийшов. […] Цікаво послухати якісь плітки, що говорять, що буде, розпитати, як він думає, як настрій президента – може, він хоче парламентську республіку зробити, може, він хоче достроково піти з посади президента і стати прем’єр-міністром – ми не знаємо, різні сценарії обговорюються. Може, він хоче єдиного кандидата висунути – вони хочуть, я чув. Розумієте, людина приїхала, як ковток свіжого повітря. Тут у нас у Женеві нудно, ми ж не беремо участі в політичному житті або серйозному суспільному житті – тому нам цікаво послухати. Все-таки він же говорить не про чужу країну, а про свою, про Україну.

– Ви сказали, що спілкувалися з Ложкіним у період, коли він був головою Адміністрації президента. У цей періоді навіть після того, як він пішов із посади, його називали доволі успішним комунікатором між президентом та олігархами. Тому я перепитаю у вас, чи пропонував вам Борис Ложкін підтримувати президента Порошенка, у тому числі медійно?…

– Ні, це було б смішно. Навіть не продовжуйте, це неможливо.

– І не пропонував вам в обмін на медіапідтримку вирішувати ваші питання стосовно «Приватбанку» в Україні?

– Узагалі нічого не пропонував, бо навіть у жахіттях такого не бачить – таке пропонувати. […] Пан Ложкін не є фігурою, яка може бути сьогодні комунікатором між Порошенком і, як Ви говорите, олігархами. Не знаю, як щодо інших олігархів, – я думаю, Порошенко з ними спілкується безпосередньо, а з нами в усякому разі не через Ложкіна, якщо буде когось присилати. Але Ложкін не є фігурою, наближеною до імператора.

– Хто з оточення президента веде чи намагається вести з вами перемовини від імені президента і чи намагається взагалі?

– «Намагаються» ми залишимо за рамками сьогоднішнього інтерв’ю. Але це має на сьогодні, я б так сказав, офіційний характер. Ви ж пам’ятаєте, як була націоналізація банку? Була рекомендація МВФ, угода з МВФ – вони сказали, має бути обрана якась міжнародна структура, яка повинна вступити в переговори з колишніми власниками і знайти шляхи залагодження питання, пов’язаного з націоналізацією, з колишніми власниками і так далі. Тому на сьогоднішній день подібні контакти є. Подробиці я поки не можу сказати, тому що сьогодні вони мають такий офіційний-напівофіційний характер. Що стосується політичної частини – ніяких переговірників не спостерігалося, хоча ми розуміємо, що вони ще будуть.

– Чому ви стверджуєте, що будуть? І чи можна стверджувати, що президент Порошенко зацікавлений у тому, щоб домовитися з вами по якихось позиціях – наприклад, посприяти у цих розслідуваннях і судових засіданнях по «Приватбанку» і ваших активах, а взамін отримати від Вас медіапідтримку у передвиборчій кампанії та під час виборів?

– Ви змішали все в одну купу. Ви починаєте вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки, які абсолютно не актуальні в даній ситуації. Тобто перше: чи зацікавлений Порошенко в якійсь мировій з нами. Питання: як з ким – як із власниками телеканалу чи як із колишніми власниками «Приватбанку»?

– Як із впливовими людьми, олігархами, які мають певні медіа, які мають вплив в Україні…

– Тобто ми не торкаємося «Приватбанку», правильно?

– Як говорити в контексті медіа і не торкатися «Приватбанку» – це теж питання

– У нас була наша власність, нас пограбували серед білого дня, забрали нашу власність – великий, найкращий процвітаючий банк. Причому його показники, те, як він почувається зараз, показують, що він був здоровий, нормальний. Ви ж розумієте, якщо організм смертельно хворий, скільки щеплень не роби або антибіотиків не коли, він все одно не виживе.

​– І забрали у вас банк не через те, що у вас погіршилися відносини з президентом Порошенком?

– У тому числі. А може тому, що ми були більмом у Міжнародного валютного фонду на оці – ми ж не знаємо, з яких причин. Я думаю, слідство розбереться. […] Я розумію, звичайно, якщо ти контролюєш 40 або 50 відсотків ринку, ти більмо на оці. Був Антимонопольний комітет, був регулятор, цивілізовані методи. Якщо б надто великий був «Приватбанк», треба було його, може, розділити – світовий досвід якийсь є в цій справі. Але знайшли найпростіший шлях – взяли і забрали. […]

– На той момент, коли відбувалася націоналізація, я думаю, ані суспільство, ані журналісти до кінця не розуміли, що відбувається, оскільки всі розуміли, що тривалий час ви ведете певні перемовини з президентом, укладаєте якісь угоди, і тому на той момент ніхто не міг точно знати, що відбувається, у чиїх інтересах і чи зацікавлені ви в цьому, чи зацікавлений в цьому президент. Можливо, ви домовились про такий крок. Ви вели перемовини кулуарно, тому, авжеж, суспільство і журналісти також не були в повній мірі поінформовані стосовно цього процесу, а відповідно процес тривав, який призвів до націоналізації. Сто відсотків, це не могло бути для вас сюрпризом, я так розумію.

– Чому це не було сюрпризом? Дуже навіть сюрпризом було. Так, була якась ситуація, були переговори, був план якоїсь докапіталізації, ми його виконували. А десь із жовтня, буквально за два місяці до націоналізації, країні треба було взяти у Міжнародного валютного фонду 1 мільярд. А вони сказали, що без націоналізації «Приватбанку» і без вирішення питання цей мільярд не дадуть. Ну ось держава на ваших очах і, отже, з вашої мовчазної згоди повісила собі на шию 5 з половиною мільярдів, – ну як вони заявляють – для того, щоб отримати мільярд. Це що, доза наркомана була?

«Рукописи не горять, навіть якщо вони усні»

– У період перебування Петра Порошенка на посаді президента чи укладали ви особисто з Петром Порошенком якісь угоди? У 2015 році в одному з інтерв’ю ви казали, що угода така була, коли Ви йшли з посади голови Дніпропетровської ОДА.

– Ось ці питання я не хотів би зараз обговорювати, тому що були різні угоди, різні домовленості.

– Між вами і президентом?

– Були різні забаганки між мною, президентом, ще людьми, які були присутні при цьому. Але це вже матеріали кількох судових процесів, пов’язаних з отриманням політичного притулку, тобто ними володіють вже мої адвокати. Так, є ці домовленості, є обговорення, є перемовники – вони сьогодні є, до речі. Але це вже зовсім інша історія. Тобто ми не можемо в чесному змагальному судовому процесі погіршувати свої позиції. Хоча багато хто з тих, хто був присутній на цих переговорах, розповідали, давали інтерв’ю, що нічого не було, – тим не менш, рукописи не горять, навіть якщо вони усні.

– Тобто ви наразі не можете сказати, це були усні домовленості чи письмові?

– Вони були комбіновані. Ви маєте розуміти, що в сучасному світі на такому рівні люди не сидять і не підписують протокол. Ну є ще пошта електронна, листування і юрисдикції у світі, які домовленості розглядають і визнають як договори.

«На президентських виборах буду підтримувати будь-якого гідного кандидата, крім Порошенка»

– Кого ви будете підтримувати на президентських виборах?

– Будь-якого гідного кандидата, крім Порошенка.

– Чи є у вас наразі якісь домовленості з кимось із кандидатів?

– Ні, ні з ким немає. А я і кандидатів поки не бачив. Ну, крім одного відомого.

– Кого ви маєте на увазі?

– Тимошенко. Я вважаю, що це фаворит президентських перегонів вже сьогодні.

​– У вас існують якісь домовленості про підтримку Тимошенко на виборах?

– Ні, ніяких взагалі. Ніяких переговорів не вів.

– Інформація була про те, що начебто ви зустрічалися в Ізраїлі, в Тель-Авіві.

– Шкода, що ви мені не подзвонили раніше, я б сфотографувався біля Женевського озера на фонтані в реальному часі, і Ви б зрозуміли, наскільки це смішно.

«Це був такий, скромний день народження… Без феєрверків»

– Щодо вашого дня народження. У лютому вам виповнилось 55 років. За інформацією, яка є в нас, вартість святкування у ресторані перевищувала ліміт, який вам встановив Лондонський суд, адже туди не увійшла ціна за спиртні напої. Ви платили за це святкування у ресторані чи, можливо, хтось зі сторонніх осіб?

– Повірте мені, між тим, щоб святкувати день народження або порушувати наказ суду, я все ж таки б краще не святкував день народження. Я не дам пану Порошенку, як основному замовнику чи бенефіціару цього Лондонського суду, такого шансу, щоб він порадів, що я отримав неповагу до суду.

– У нас є інформація про те, що тільки харчування та обслуговування офіціантів вартувало 23 175 франків – у перерахунку на британську валюту виходить 17 тисяч фунтів. Тобто ви все одно стверджуєте, що ліміт ви не перевищували?

– Так, двісті відсотків: я узагалі не витратив жодної копійки. […] Перше – ліміт не був перевищений, друге – сплачував не я.

​– Хтось із членів Вашої родини?

– А може, друзі скинулися – я не знаю. Замість подарунка вирішили оплатити ресторан.

– Хто з політиків, народних депутатів, можливо, міністрів, інших людей, дотичних до влади, приїжджав до вас на день народження?

– Знаєте, коли до мене приїжджають на день народження друзі, я якось не замислююся, хто з них міністр, а хто народний депутат. Ну так, якщо задуматися вже і порахувати, то можна сказати, що було кілька народних депутатів. Але я їх оцінюю, перш за все, як своїх приятелів, товаришів, друзів.

– Це ви маєте на увазі Хомутинніка, Гєллєра?

– Так-так … Пан Хомутиннік, пан Гєллєр. Я не ставлюся до них, як до народних депутатів. І, по-моєму, пан Шевченко був на дні народження.

– А Рабинович?

– Ні, не було його. Він захоплений своєю боротьбою: у них праймеріз із Льовочкіним в «Опозиційному блоці» і «За життя», тому у них є чим займатися. Їм не до мене.

(Знімальній групі «Схем» вдалося зафіксувати серед гостей, зокрема, народних депутатів від групи «Відродження» Віталія Хомутинніка та Євгена Гєллєра, донедавна російського, а нині українського підприємця Павла Фукса, шоумена та керівника студії «Квартал 95» Володимира Зеленського, яка співпрацює з телеканалом Коломойського «1+1», екс-заступника голови Дніпропетровської області Святослава Олійника).

– Що вас пов’язує з бізнесменом Павлом Фуксом? Він також приїжджав вас привітати.

– Я пана Фукса знаю з 1998 чи 1999 року. Ми з ним давні приятелі.

– Наразі у вас якісь спільні бізнес-інтереси є в Україні чи за кордоном?

– Я не можу вам відповісти, тому що маю дізнатися позицію Фукса, чи не заподіє моя відповідь йому якоїсь шкоди.

– Павло Фукс нещодавно з’явився на території України і пролунав у інформаційному просторі України як бізнесмен і як новий український олігарх. До цього він був російським підприємцем. Тобто, можна стверджувати, що ви маєте певний зв’язок із Фуксом, бізнес-інтереси, але ви про них не можете казати?

– Ми дружимо сім’ями, відпочиваємо іноді разом, відвідуємо дні народження. Що стосується ділових інтересів – узагалі-то питання ваше несподіване. І без консультації з паном Фуксом я не можу вам відповісти – може, вони є, може їх немає. Не можу. Навіщо ж мені комусь шкодити?

– Тобто ви вважаєте, що це може йому нашкодити якимось чином?

– Ну звичайно. Репутація в мене не дуже хороша, я людина одіозна. Тобто якщо він зі мною там має якісь ділові відносини, завтра може у нього почнуться якісь неприємності, може Петро Олексійович почне у нього ліцензії забирати, а хтось буде шити кримінальні справи. Ну навіщо нам це треба?

– І більше нікого на святі не було з політиків і депутатів?

– Це був такий, скромний день народження… Треба було ще в бюджет вкластися. …Ну так, вечеря, дружня вечеря. Без феєрверків. Вже після 50 дні народження не дуже радісно відзначати.