Резонанс навколо публікації видання «Новое время» щодо зловживань в оборонній сфері набирає обертів. Фігуранти обмінялися звинуваченнями й позовами до суду, — повідомляє Радіо Свобода.
Скажімо, голова парламентського Комітету з питань нацбезпеки й оборони Сергій Пашинський просить захистити його честь та гідність і вимагає у журналістів «спростування недостовірної інформації». Позиваються й державний концерн «Укроборонпром», і польська компанія Wtorplast – вони скаржаться на репутаційні втрати через статтю в «Новом времени». Головний редактор цього видання Віталій Сич передав докази щодо розтрат в «Укроборонпромі» до Національного антикорупційного бюро України. Проте справа заходить навіть далі: Пашинський пропонує Верховній Раді запровадити кримінальну відповідальність для всіх журналістів «за підрив обороноздатності держави».
Чи правдиві факти щодо розкрадань в українські армії та участі в них голови профільного комітету Сергія Пашинського та заступника секретаря РНБО Олега Гладковського? Це стало ключовим питанням парламентських слухань, куди прийшли представники комітету з нацбезпеки, Збройних сил, «Укроборонпрому», СБУ та польської компанії Wtorplast. Запрошували туди і головного редактора «Нового времени» Віталія Сича. Проте він не з’явився. Тому на парламентських слуханнях, модерованих Пашинським, лунали лише спростування резонансної статті.
Закупівля БМП-1: за скільки, чому і як?
У статті «Нового времени» йдеться про засекречений контракт, укладений Міноборони на 2016-2017 роки щодо поставок Житомирським бронетанковим заводом (ЖБЗ) бойових машин піхоти (БМП). Мовляв, підприємство купувало старі, списані з озброєння і розібрані на вежі та шасі БМП-1 у польської компанії Wtorplast за понад 160 тисяч доларів. А вже в Україні ЖБЗ збирав їх ще за 40 тисяч доларів.
Журналісти заявляють, що польська компанія купувала БМП-1 у чеської компанії Excalibur Army за 20-25 тисяч євро – «за ціною металобрухту». І в такий обхідний спосіб, мовляв, «Укроборонпром» здійснював оборудку, бенефіціаром якої є Пашинський, йдеться в статті.
На парламентських слуханнях розбирали кожен аспект написаного. Скажімо, що напряму в Чехії, в обхід Польщі, Україна не могла купувати техніку, адже в кожної країни власні норми експортного контролю, і домовитись із Прагою не вдалося. Про це сказав заступник генерального директора концерну «Укроборонпром» Сергій Омельченко.
За його словами, саме через нюанси ввезення оборонної техніки БМП-1 доводилось розбирати на комплектуючі, і вже в такому вигляді ввозити до України. Тому й без участі ЖБЗ було не обійтись, сказав він.
«Їх розібрали, тому що інакше не ввезли б. Єдиний варіант отримати – щоб прислали демілітаризований комплект», – сказав Омельченко.
Заступник міністра оборони Ігор Павловський заявив, що 169 тисяч доларів (таку вартість закупленого БП-1 він назвав) – це найнижча ціна, яку Україні запропонували інші країни.
«Вартість однієї машини – 169 тисяч доларів. Найменша ціна за машину, яку нам пропонували до цієї угоди, – це 6,5 мільйонів гривень», – сказав Павловський.
Адвокат польської компанії заявив, що Wtorplast не закуповувала в Чехії БМП-1 за 20-25 тисяч євро, як написали журналісти. Він також заявив, що підприємство оцінило збитки, які йому завдав матеріал, на один-півтора мільйони євро. І ці гроші Wtorplast, мовляв, у судовому порядку вимагатиме від «Нового времени». Заслухати на парламентських слуханнях одного з керівників цієї польської компанії не вдалося, хоча він і приїхав спеціально: Пашинський поставив йому запитання українською, і коли той сказав, що не розуміє, голова комітету продовжив діалог із українським адвокатом.
Позиція «Нового времени»
Позицію Віталія Сича озвучив на слуханнях Пашинський. Головний редактор «Нового времени» надіслав тому листа, де написав, що зібрані докази на користь правдивості статті, уже надіслані до НАБУ.
«Якщо чесно, ми не думаємо, що Сергій Пашинський може розслідувати Сергія Пашинського. Крім того, ми не хочемо, щоб доступ фігурантів статті до документів якимось чином пролив світла на те, хто є джерелами цього матеріалу. Тому вчора ми передали ці документи, кому довіряємо, а саме НАБУ», – написав Сич.
Відразу після виходу статті Сич заявляв про тиск: відразу кілька фігурантів почали вимагати спростування. А 12 квітня до редакції приходили адвокати Пашинського з пропозицією «мирного врегулювання».
«Вони у досить ввічливій формі і з посмішкою (поки не буду називати їхні імена) сказали, що люди хочуть «рвати» Новое Время, але є й інший варіант. Я уточнив, що значить «рвати» і чи не мається на увазі фізична загроза? Вони відповіли, що, мовляв, розумійте як хочете, люди там емоційні. Потім уточнили, що мають на увазі людей у Міноборони і оточенні Пашинського в парламенті», – заявляв головний редактор видання.
Наслідки
Поки НАБУ розглядатиме матеріали, надіслані Сичем, та заяву Пашинського (а він теж звернувся до цього антикорупційного органу) і поки немає рішень судів – є позиція «Нового времени» проти позиції Пашинського та інших фігурантів справи.
Проте вже на цьому етапі справа виходить за межі одного конкретного видання.
Пашинський заявляє, українські журналісти «часто стають інструментом у руках ФСБ Росії». І цим, мовляв, руйнують українську обороноздатність, адже засекречені контракти тепер може бути зірвано.
Він запропонував рішення, яке може зачепити всі медіа України: напрацювати законодавчі зміни щодо кримінальної відповідальності «за підрив обороноздатності держави». І йдеться саме про журналістські матеріали.
Депутат Іван Винник сказав, що це можна буде подати на розгляд Верховної Ради вже через кілька тижнів.
Це нагадує «закручування гайок журналістам», каже виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк.
«Така заява є досить дивною, бо підрив обороноздатності має доводитись у суді конкретними фактами. Це, швидше, схоже, що під виглядом цієї справи вкотре намагаються заборонити журналістам критикувати поставки Міноборони. Я сподіваюсь, що ця ініціатива буде зупинена. Це виглядає, як заклик до цензури», – прокоментувала вона.
В українському законодавстві вже прописана відповідальність за заклики до повалення конституційного ладу та сепаратистську діяльність, тож немає потреби запроваджувати спеціальні умови для журналістів – це не європейська практика, сказала вона.
