Протягом останніх декількох років силовий блок в Україні бачив чимало обличь. Нові персоналії вчергове з’явилися у Збройних силах, Службі безпеки та інших критично важливих структурах. Люди, які працюють на вищих керівних посадах у силовому блоці, володіють доступом до інформації, від якої може залежати подальша доля країни. Утім що вони роблять з цією інформацією, коли звільняються — загадка, адже жодного контролю над цим немає. Який обсяг інформації забирають із собою чиновники, з якими країнами можуть співпрацювати колишні очільники силових структур, та як виявити агента у владі – в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів генерал армії України і голова Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках МИКОЛА МАЛОМУЖ.
— Куди діваються колишні керівники усіляких правоохоронних органів, що вони лишають по собі, а що забирають із собою? Який обсяг інформації забирають із собою люди, які мали доступ, коли звільняються?
— Вони володіють стратегічною інформацією про всі стратегічні напрямки: економічні, безпекові, оборонні, щодо тонкощів різних фінансових операцій, енергетичних, наприклад, особливо щодо зброї. Вони володіють інформацією про те, що було чітко утаємничено і мало особливо важливий статус для держави в цілому.
Але ці люди, які йдуть, відчувають, що зобов’язань немає. Проблема у тому, що немає моделі контролю за ними. Це відповідні законодавчі зобов’язання, які б не дозволяли виїжджати за кордон, наприклад, для того, щоб не проводити таємні операції, не брати участь у сумнівних бізнесах.
Я знаю багато тих, хто працював на посадах, вони тоді ще втягнулися і в торгівлю зброєю, отримували з газових контрактів величезні прибутки, створювали фірми, кришували потужні корпорації, кримінальні структури, які платили їм дань постійно. Величезні прибутки отримували від тендерних операцій, які проводилися під їхнім контролем, а це сотні мільйонів, а якщо в сукупності – мільярдів доларів.
І накопичувався величезний капітал. Але часто це робилося у зв’язці з такими партнерами як Російська Федерація, треті країни Близького Сходу, Південно-Східної Азії. А це величезні моделі контролю. Це прив’язка їх до конкретних фізичних осіб, це величезне напрацювання компромату, це величезні фінансові ресурси, і фактично ці люди невільні. Вони можуть повністю виконувати завдання і при посаді, і особливо після того, як вони відходять зі служби.
Люди можуть здавати і таємну інформацію, і інформацію, яка пов’язана з інтересами держави конкретно в економічній сфері, в реалізації великих державних контрактів, де вони можуть впливати на всі процеси, проводити свої тіньові проекти, які нашкодять державі, або в інтересах інших держав – особливо, Російської Федерації сьогодні.
Це те, що сьогодні характеризує цю умовну «еліту», яка або при посаді – я не виключаю – і після того, як вони йдуть, наживаються на державі, на державних секретах, на державних інтересах і народі України.
— Скільки часу має пройти, поки людина зможе офіційно сказати, що вона працювала в якихось спеціальних органах, рівень секретності яких є найвищим? Є якийсь час таємності?
— У першу чергу це керівники, які є легальними, тут нема чого приховувати. Але вони зобов’язані – чітко визначено законом – дотримуватися державних інтересів, зберігати таємницю, що дійсно належала до грифу «таємно», «цілком таємно», особливої важливості. Це до 10 років мінімум, хоча є відповідне обмеження до 5 років.
Якщо ми говоримо про закритих співробітників, тут терміну може не бути, тому що деякі виконували завдання, які будуть важливі і через 10, 15, 20 років. Наприклад, які проникали у якісь структури за кордоном і їхнє розкриття призведе або до політичних ускладнень, або економічних провалів, або розкриття нашої агентури там. Це треба персонально вирішувати відносно оперативного складу, який є у форматі закритої інформації або глибоко зашифрований в Україні чи за кордоном.
— У нас зараз відбуваються зміни в силовому блоці. Серед тих персоналій, які змінилися, дехто був на посаді дуже недовго. На них зараз будуть полювати спецслужби інших країн, щоб щось від них отримати? Це теоретично можливо взагалі?
— Орієнтування є на кожного керівника. Іноземні держави особливо зацікавлені у цьому. Наприклад, Російська Федерація себе буде вести активно, Білорусь буде. Але не виключно ці дві країни. Так само цю роботу ведуть і наші партнери з Туреччини, наприклад, з Румунії, з інших країн, тому що ми сусіди.
Є і спільні інтереси, є конкуренція, але є і війна. Це рівень активної оперативної роботи, направлений проти кожного керівника держави.
Ті генерали, які прийшли, можуть професійно виконувати обов’язки, але десь у перспективі. Сьогодні вони не бачать усього масштабу, бо мають іншу підготовку. Вони мають позицію по конкретних секторах або підрозділах Збройних сил України. А стратегічне позиціонування – це оборона, безпека, міжнародна кооперація з НАТО, зі США, з Європейським Союзом чи конкретними країнами – їм ще треба засвоїти.
До них буде інтерес, їх будуть вивчати ще раз – з моменту закінчення військового училища або ВНЗ до сьогоднішнього дня. Де він стикався, де він мав бізнес-інтереси, де його родичі. Не може так бути, щоб у голови СБУ були близькі родичі, наприклад, в Російській Федерації, через яких можна впливати. Наприклад, колишній міністр закордонних справ України мав близьких родичів у спецслужбах РФ. Так само по багатьох темах.
Ще одне важливо, особливо щодо політики вищого ешелону. Ми говоримо про трохи нижчі ешелони, які призначили сьогодні. А вищі ешелони, які мали системні бізнеси в Російській Федерації, відпрацьовували тіньові схеми, проводили масові виводи капіталу спільно з великими олігархами, де обов’язково присутні контрольні спецслужби, які обов’язково дивилися на наших політиків, на їхню перспективу.
Яку вони займуть позицію: прем’єра, міністра, секретаря РНБО, керівника спецслужб? Ці механізми напрацьовувалися завчасно, це не робилося за рік-півтора. Робиться, як правило, на вищий політичний рівень агентура роками, десятками років.
Я просто наведу один приклад, це ще Союз проводив по одному з керівників ФРГ. Тут треба не тільки замикатися на конкретній особі, яка сьогодні призначена або виконує якісь функції тактичного рівня. Тут треба, щоб наша контррозвідка разом із розвідкою відпрацювала тих людей, які займають надзвичайно високі статуси у спецслужбах, в державі, в Кабінеті Міністрів, різних секторах, дипломатії. Це те, що сьогодні надважливо.
Основні зусилля контррозвідки та розвідки мають бути злагодженими на виявлення цих осіб. А як їх виявити? По їхніх діях. Особливо в критичні періоди. В 2014 році Крим не відстояли. Але ж були відповідальні, і хтось мав виконати ці функції. Це вищі посадові особи в системі держави: СБУ, Міноборони, прикордонники. Треба на них подивитися конкретно: хто не виконав через свою нездібність або не виконав навмисне.
