У вівторок, 31 серпня, всі вітчизняні ЗМІ рясніли заголовками про те, що тепер Україна буде стрімко розвивати свою атомну енергетику у співробітництві з американською компанією Westinghouse. Підставою для цього став меморандум, підписаний під час візиту в США українського президента Володимира Зеленського, який передбачає будівництво п’яти атомних реакторів в Україні за американською технологією. Залишилося без відповіді ключове питання, а де тепер взяти кошти під цей амбітний проект? «Апостроф» розбирався, у чому суть проекту, які його перспективи, і яка частка піару господаря Банкової у всій цій пафосній історії.
НАЕК «Енергоатом» і американська компанія Westinghouse підписали меморандум про будівництво нового енергоблоку на Хмельницькій АЕС — однієї з чотирьох нині діючих атомних станцій України. Підписання відбулося в присутності президента Володимира Зеленського, який в той час перебував з візитом в США, про що він написав у Twitter.
За словами президента, поки мова йде про пілотний проект, а згодом очікується будівництво ще чотирьох енергоблоків за технологією Westinghouse. Загальна вартість будівництва повинна скласти до 30 мільярдів доларів.
Пізніше на сайті глави держави з’явилася аналогічна інформація, але з уточненням: «Документ передбачає залучення технології компанії Westinghouse Electric щодо будівництва ядерного реактора проекту АР1000 з електричною потужністю близько 1,1 гігавата».
У повідомленні на сайті також йдеться про те, що реалізація меморандуму відкриє можливість залучити інвестиції для будівництва сумарно п’яти блоків вартістю до 30 мільярдів доларів. «Окрім урахування прямих інвестицій, буде локалізована частина виробництва, бюджет отримає додаткові податкові надходження», — відзначається в прес-релізі.
Власне, фінансова сторона питання — про те, де брати ці 30 мільярди, викликає серйозний скепсис у експертів. Але про це — трохи нижче.
Після Чорнобиля
Після зупинення 15 грудня 2000 року Чорнобильської АЕС, на якій сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія, в Україні в роботі знаходяться чотири атомні станції, які експлуатують сумарно 15 енергоблоків.
В основному на вітчизняних АЕС використовуються ядерні реактори ВВЕР-1000 номінальною електричною потужністю 1000 мегават. Шість таких реакторів встановлені на найбільшій в Україні Запорізькій АЕС, три — на Южно-Українській, два — на Рівненській і два — на Хмельницькій.
Ще два реактори потужністю 440 мегават (ВВЕР-440) працюють на Рівненській станції.
При цьому на Хмельницькій АЕС на сьогодні заморожено будівництво третього (побудований на 75%) і четвертого (побудований менш, ніж на 30%) енергоблоків.
Раніше добудова двох блоків ХАЕС планувалася у співпраці з Росією, але в 2015 році через окупацію Криму і війну на Донбасі Україна денонсувала відповідну угоду з РФ.
Зараз Україна має намір добудовувати третій блок ХАЕС власними силами. Що стосується четвертого енергоблоку станції, то, як випливає з повідомлень про підписаний в США меморандум, до його будівництва буде залучена американська компанія Westinghouse.
Співпраця України з Westinghouse почалася ще в кінці 1990-х, однак реально використовувати паливо компанії на вітчизняних атомних станціях почали відносно недавно.
Спочатку його змішували з російським паливом, під яке пристосовані українські реактори, і тільки в кінці 2019 року третій блок Южно-Української АЕС отримав дозвіл на промислову експлуатацію палива Westinghouse.
Сьогодні паливо компанії експлуатується на шести з 15 енергоблоків — першому, третьому, четвертому і п’ятому Запорізької АЕС і на другому і третьому Південно-Української АЕС. У 2022 році паливо Westinghouse буде використовуватися на третьому блоці Рівненської АЕС, а через кілька років воно буде завантажуватися і на другий блок РАЕС.
Кілька років тому велися переговори щодо будівництва в Україні заводу з виробництва (точніше — фабрикації) ядерного палива за технологією Westinghouse, але проект так і не був реалізований.
Добрі наміри
І ось, схоже, співпраця з Westinghouse виходить на новий рівень.
«Однак слід розуміти, що підписаний меморандум не є договором про будівництво енергоблоків. Це — своєрідна декларація про наміри, яка підтверджує, що в разі, якщо Україна колись знайде фінансування під такий проект, і будуть дотримані інші необхідні умови, сторони зможуть спільно його реалізувати», — сказав в коментарі «Апострофу» керівник спеціальних проектів науково-технічного центру «Психея» Геннадій Рябцев.
З ним згодна член колегії Держатомрегулювання Ольги Кошарна. Вона нагадала, що аналогічний документ «Енергоатом» підписував і з китайською компанією CNNC.
«У «Енергоатому» є ціла полиця меморандумів з різними компаніями, але вони, як правило, ні до чого не ведуть», — сказала вона в розмові з виданням.
Однак, в цілому, проект цілком заслуговує уваги.
На подив досить схвально відгукнувся про нього колишній міністр інфраструктури України Володимир Омелян, який є жорстким критиком чинної влади і особисто президента Зеленського (хоча кілька шпильок на адресу гаранта він все ж таки вставив).
«Підписання меморандуму між НАЕК «Енергоатом» і Westinghouse Electric, яким передбачається будівництво в Україні п’яти ядерних реакторів цієї американської компанії, — добрий сигнал», — написав він у Facebook.
За його словами, якщо ця домовленість стане реальним контрактом, ключовими в Україні стануть атомна і відновлювальна генерації. «Безумовно, це не дуже сподобається вугільним олігархам, але вони ж і за зелену енергетику теж (натяк на найбагатшого українця Ріната Ахметова, який вирішив вкластися в відновлювану енергетику – «Апостроф»)», — додав екс-міністр.
За словами Геннадія Рябцева, нашій країні потрібні додаткові потужності в електроенергетиці, оскільки вже після 2030 року треба буде виводити з експлуатації деякі з нині працюючих енергоблоків, і їм необхідно буде знайти заміну. Сьогодні слід думати про будівництво, принаймні, трьох нових енергоблоків, зазначив експерт.
«Звичайно, будівництво енергоблоків за американським проектом було б дуже вигідно Україні, оскільки сьогодні у нас є тільки блоки, побудовані за радянських часів (деякі були добудовані після здобуття Незалежності, але всі починали будуватися за часів СРСР -» Апостроф»), і, як результат , Україна залежить від поставок ТВЕЛів і всіх необхідних комплектуючих з Росії», — розповів Рябцев.
Все складно
Отже, головним питанням в реалізації проекту є фінансування. Очевидно, що США нам ці гроші не подарують. В офіційних повідомленнях йдеться про можливість залучення інвестицій, але конкретики поки, зрозуміло, немає.
«Будівництво можна було б фінансувати за рахунок прибутку «Енергоатому», а також за рахунок зовнішніх запозичень, — говорить Геннадій Рябцев. — Теоретично, до цього могли б бути залучені приватні інвестори, однак, на мій погляд, це вкрай небажано. Я б не хотів бачити в Україні приватні атомні електростанції. на моє переконання, всі ядерні об’єкти повинні перебувати у державній власності, під прямим державним управлінням, наглядом і контролем».
Крім того, у експерта викликає сумнів названа сума проекту: «У повідомленнях прозвучала сума в 30 мільярдів доларів за всі п’ять енергоблоків. У той же час, відомо, що будівництво двох енергоблоків з цього ж проекту в Сполучених Штатах вже зажадало 27 мільярдів доларів. І це ще не остаточна сума, оскільки будівництво ще не закінчене».
Ольга Кошарна, в свою чергу, вважає, що, в принципі, стороннє фінансування під цей проект буде знайти вкрай складно. За її словами, комерційні банки неохоче кредитують подібне будівництво, оскільки такі об’єкти дуже довго будуються і дуже повільно — близько 20 років — окупаються.
Існують і інші проблеми, в тому числі, технічні. У меморандумі йдеться про те, що пілотним проектом стане будівництво на Хмельницькій АЕС енергоблоку АР-1000. З точки зору ядерної безпеки, він цілком відповідає всім сучасним вимогам, але вже зведені на ХАЕС конструкції призначені для будівництва російського ВВЕР, а тому вони не підходять для будівництва блоку типу АР, каже Кошарна. Їх, ймовірно, доведеться знести, і це зробить проект більш дорогим.
«Знову ж таки, не можна просто приступити до будівництва іншого енергоблоку на місці недобудованого. Для цього потрібно виконати величезну підготовчу роботу. Має бути прийнятий спеціальний закон про розміщення ядерно небезпечного об’єкта, потрібно розробити нові технічні умови. Потрібно провести спеціальні транскордонні консультації з усіма сусідніми країнами» , — сказала експерт.
Але все ж слід говорити, в першу чергу, про те, що цей меморандум, який так пафосно представив президент Володимир Зеленський, окреслюючи вартість проекту і декларуючи можливість залучення американської сторони, не дає відповідь на закономірне питання про те, де нам шукати гроші. Виходить, що 30 мільярдів доларів, озвучені главою держави, існують тільки в його пості в Twitter.
Європейський енергоміст
Є ще одне питання, яке поки що залишається без відповіді — де крім Хмельницької АЕС планується побудувати нові енергоблоки? Адже нові реактори навіть не згадуються в Енергетичній стратегії України до 2035 року.
Фахівці, опитані «Апострофом», не під запис кажуть, що це дуже схоже на дешевий PR.
Україна, в принципі, могла б за рахунок нових атомних потужностей експортувати електроенергію до країн ЄС. Але для цього вітчизняна енергосистема повинна об’єднатися з європейською енергосистемою (зараз вона об’єднана з російської). Такі плани, насправді, є.
«Якщо додаткові енергоблоки будуть побудовані, а енергетична система України синхронізована з європейською, Україна зможе успішно експортувати значні обсяги енергії в країни ЄС, — говорить Геннадій Рябцев. — Думаю, така синхронізація відбудеться вже в найближчому майбутньому. Очікується, що протягом 2022 року будуть зняті технічні проблеми, які цьому перешкоджають».
Тим більше, що у 2014 році подібний проект вже обговорювався — йшлося про так званий «Енергоміст» в Європу. Правда, цей проект, як і багато інших в Україні, реалізований не був.
Крім того, сьогодні є серйозні побоювання, що українська енергосистема не зможе синхронізуватися з європейською у встановлені терміни, а мова йде про 2023 рік.
«Технічний відгук, отриманий в серпні, говорить про те, що українська система не готова до об’єднання через нестачу гнучкості і відсутність потужностей з швидким стартом», — зазначила Ольга Кошарна.
Справа в тому, що великі атомні станції не можуть маневрувати потужність, як, наприклад, теплоелектростанції. І поява нових атомних енергоблоків цю проблему, очевидно, не вирішить.
Україна, начебто, вирішила взяти на озброєння технологію зведення малих модульних реакторів, які дозволяють забезпечити більш високу маневреність, але доля цього проекту теж незрозуміла.
Тінь Росії
І, нарешті, про найбільший ризик для українсько-американського проекту.
Важко було не помітити, з якою пильною увагою за новинами з-за океану стежать в Росії. І це — не випадково. Адже до недавнього часу РФ була єдиним постачальником ядерного палива для наших АЕС, і до сих пір забезпечує паливом близько половини наших потреб. Зрозуміло, що подальший розвиток співпраці з Westinghouse буде і далі послаблювати вплив «Росатома» (читай Кремля) на Україну.
А тому нашій країні потрібно бути готовою до диверсій — і не тільки інформаційних, а й цілком реальних. Тим більше, що за даними джерел «Апострофа», вони і раніше мали місце.
У світлі підписаного меморандуму виникає надія, що США не забули про Україну, і запропонований спільний проект може бути якоїсь компенсацією за газопровід «Північний потік-2», який загрожує залишити нашу країну без транзиту, але, швидше за все, це не так.
«Будівництво нових реакторів ніяк не компенсує втрати України від запуску «Північного потоку-2″. Це — абсолютно непорівнянні речі», — каже Геннадій Рябцев.
Ольга Кошарна згодна: «Будівництво ядерного реактора — дуже тривалий процес, що включає, крім власне будівництва, значну кількість складних дозвільних процедур. За найоптимістичнішою оцінкою, для цього потрібно 10 років. Тому, навіть, якщо реактор і буде побудований, це трапиться через багато років після того, як буде запущений «Північний потік-2».
Не кажучи вже про те, що не найгірший проект може так і залишитися меморандумом про наміри. Особливо, якщо Київ не знайде грошей на всю цю амбітну ідею…
