Одним з ключових викликів для влади з настанням опалювального сезону стане триваюче зростання комунальних тарифів. Про те, які електоральні ризики для президента Володимира Зеленського несе ця ситуація, а також про те, що можна зробити, аби мінімізувати негатив, «Апострофу» розповів Андріан Прокіп, експерт програми «Енергетика» Інституту майбутнього.
Наближення опалювального сезону все більше загострює увагу на тарифах на житлово-комунальні послуги, а саме питанні, чи не буде наростати соціальне невдоволення громадян, які не отримують субсидію та будуть не в змозі оплачувати «комуналку».
У пам’яті ще свіжі протести початку 2021 року, коли щомісяця зростала ціна на газ для населення. Тоді наклались дві причини. Перша – лібералізація ринку газу для населення від серпня 2020 року, яка означає, що населення, як і підприємства, повинне сплачувати ринкову ціну на газ. А друга – зростання цін на газ на європейському ринку, а відтак і в Україні, яка залежна від імпорту природного газу. Відтак населення на собі відчуло різке зростання ринкових цін.
Сьогодні ціни на газ у Європі продовжують зростати, б’ючи багаторічні рекорди, а відтак знову є ще більші ризики для соціального невдоволення. Проте в опалювальному сезоні 2021-2022 років, факторів для невдоволень стало ще більше. Зокрема, це лібералізація ціни на газ для підприємств Теплокомуненерго, які власне надають послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання. Влада і Нафтогаз, розуміючи ризик зростання цін та тепло, запропонували фіксований тариф на газ для Теплокомуненерго, тобто ціна на тепло не коливатиметься разом із подальшим подорожчанням газу. Та зростання ціни на тепло все ж очікується – на 15-40%, залежно від регіону та підприємства, про що заявляють у профільній асоціації «Укртеплоенерго».
До слова, послугами централізованого опалення користується близько третини домогосподарств. Решта опалюють газом, твердим паливом чи електроенергією. До того ж, і газ, і електроенергія теж фактично є дорожчими, аніж це було минулого року. Так, незважаючи на те, що тариф на електроенергію знизили до 1.44 грн за перші 250 кВт*год, не забуваймо, що до 2021 року, пільговий тариф складав 90 коп. за 100 кВт*год. Якщо тариф на газ для населення минулого року варіював і складав від 7,32 грн за кубометр у грудні 2020 року та 4,6 у середньому за минулий рік, то на поточний опалювальний сезон ціна газу складає не менше 7,96 грн.
Тож цілком зрозуміло одне – витрати громадян на оплату комуналки зростуть. Але коштів на виплату субсидій у бюджеті цього року закладено навіть менше: 36,6 млрд грн у 2021 році проти 37,7 у 2020-ому. А поточні виплати субсидій – вищі. Так, за січень-липень 2020 р. виплачено 12,4 млрд грн субсидій, а за цей же період поточного року – 18,6 млрд грн. У січні 2021 року, коли власне мали місце пікові ціни на газ, виплати субсидій на 60% перевищували виплати за аналогічний період минулого року.
Зрозуміло, що в умовах зростаючих тарифів, потребу у субсидіях матиме більша кількість домогосподарств, аніж минулого року, незважаючи на певне зростання доходів населення та формальне підвищення прожиткового мінімуму, який є одним із базових показників для розрахунку субсидії для домогосподарства. За нашими оцінками, під час опалювального сезону 2021-2022 років, додатково субсидії потребуватимуть 350-450 тис. домогосподарств (точніші розрахунки можна зробити лише в кооперації з Мінсоцом). А для «спокійного» проходження опалювального сезону необхідно збільшити фонд для виплати субсидій та пільг на комірне. За нашими оцінками, до кінця року для цього додатково може знадобитися від 15 до 17 млрд грн.
Вже зараз ми бачимо, що головних проблем (крім небажання оцифрувати цю проблему) є дві: вважається, що зміна міністра вирішить всі проблеми і тиск на опозицію зупинить вулицю. Насправді – це глибоко неправильний підхід, бо досвід цінового скачка на газ і підвищення тарифів вдвічі у 2018 році показав, що тарифи — це не про гроші. Тарифи – це про справедливість і про турботу чи не турботу держави. Тому механічна заміна міністра і штучне стримування ціни допоможе при стримуванні протестів, але ніяк не вплине на психологічне і моральне самовідчуття українців. Для того, щоб вирішити чи, точніше, мінімізувати проблему, потрібно, насправді, вести дуже складну піар-кампанію.
Для офісу є ще один виклик, який там не хочуть помічати. Ядерний електорат Зеленського не хвилюється через тарифи. І тому вся ця історія особливо не впливає на 30% прихильників Президента. Але вона точно збільшує кількість тих, хто говорить, що країна рухається не в тому напрямку. А у перспективі, збільшить кількість тих, хто не довіряє Зеленському.
Отже, що потрібно зробити? Всього дві речі: змінити бюджет і правила отримування субсидій та провести нормальну піар-кампанію. Слоган попередньої кампанії звучав так: «Держава турбується про тебе». Навіть не потрібно вигадувати нові велосипеди.
