Інтеграція України з Європейським Союзом триває вже кілька років. За цей час відношення країн-членів до України змінювалося неодноразово. 26 вересня мають відбутися вибори канцлера Німеччини, результати яких теж можуть змінити ситуацію. Яким буде ставлення Німеччини до України після виборів, що Україна може запропонувати ЄС та які перспективи членства України в Євросоюзі, в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів міністр закордонних справ України в 2003-2005 та у 2010-2012 роках КОСТЯНТИН ГРИЩЕНКО.
— Як зміниться ставлення Німеччини до України після обрання нового канцлера? Чи бачать вони нас в Євросоюзі?
— Я думаю, що зараз досить важко сказати, яким чином зміниться ставлення до України, тому що ми не знаємо, хто саме виграє вибори і хто зможе очолити коаліцію. Але я не бачу перспектив того, що ставлення до України радикально зміниться. Здається, ніхто з боку Європейського Союзу не готовий запропонувати нам план підготовки з відповідними фінансовими зобов’язаннями. По суті, в напрямку до більш повної інтеграції з ЄС, нам все доводиться робити самостійно. І ця ситуація навряд чи зміниться найближчим часом. Я взагалі вважаю, що становище може змінитися тільки в результаті серйозних зрушень на глобальному рівні. Скажімо, якою є роль Євросоюзу в глобальних процесах? Є центр глобальної політики і економіки — США, є ще один центр — Китай. По суті, Європейський Союз перебуває десь посередині і поки що політично не має такого впливу, як Пекін або Вашингтон. Але найближчим часом роль країн, які здатні прогодувати людство, в тому числі України, буде збільшуватися. ЄС сам по собі не може з цим впоратися. А Україна, незважаючи на всі недоліки нашої освіти, щорічно випускає багато талановитих інженерів, айтішників та багато чого іншого. Ситуація зміниться, коли в ЄС зрозуміють, що Україна посилює позиції Євросоюзу, а не буде просто тягарем.
— Ви сказали про посилення позицій ЄС. У 2020 році президент Володимир Зеленський в інтерв’ю одному словацькому виданню сказав, що український народ може багато чого дати Європі. Давайте розшифруємо цю тезу.
— Продовольча безпека стає дуже важливим фактором в світі. Людство не просто збільшується чисельно, а збільшуються його потреби. Середній клас в Китаї щорічно збільшується на 50-60 млн людей, а вони вже споживають зовсім інший продуктовий набір. Україна тут може бути дуже серйозним гравцем. Так само і в технологічній сфері, особливо якщо ми зможемо не тільки утримати, але й наростити наш рівень освіти. Ви ж бачите, що в Європі немає такої кількості фахівців у сфері інженерії. Вони є, але багато кого вони запрошують ззовні. Україна — це дійсно земля талановитих людей, і цей фактор буде працювати на нас в майбутньому. Є ще один момент. Якщо для НАТО фактор російської військової агресії, територіальної проблеми, яка існує в зв’язку з окупацією Криму, грає дуже серйозну роль, то це не може бути перешкодою для нашого зближення з ЄС.
— Ви згадали Росію. Не так давно була історія з самітом ЄС-Росія — не склалося. Тоді українська сторона підкреслювала, що ця ініціатива не відповідає санкційній політиці ЄС, і країни Євросоюзу не змогли домовитися. Як нам це розцінювати з точки зору зближення з ЄС?
— Справа в тому, що Німеччина і Франція виходять з того, що у зовнішній політиці треба бути прагматичним. Вони не тільки підтримують зв’язки з Росією, але й розвивають їх. І, як мінімум, не зменшують зв’язки з Китаєм, який теж звинувачують в широкому спектрі гріхів. Зокрема, в області захисту прав людини. Вони виходять з того, що Росію не змінити, вона така, яка є. Доводиться з цим рахуватися в тому числі і для того, щоб Росія не впала в обійми Китаю. Але є, принаймні, кілька країн, які вважають, що з Росією взагалі не можна мати справу. І якщо економіка може розвиватися на якомусь неполітичному рівні, то такого роду саміти недоречні, оскільки ми — Україна разом зі значною кількістю країн — поки що не вийшли з етапу гострої конфліктності, яка впливає на політичні процеси на європейському континенті.
— Давайте проаналізуємо, що змінилося у відносинах між ЄС і Україною за минулі роки. Динаміка якась є?
— Я б сказав, що ми застигли десь на одному пункті. Ми хочемо в ЄС, Євросоюз постійно говорить нам, що ми до цього не готові і не надає інструментів для того, щоб ми могли встати на шлях виконання тих критеріїв, які дозволять нам вже чітко заявляти, що ми повністю виконали свою програму і нас необхідно приймати. Це з одного боку. З іншого — ми, звичайно, зробили серйозний прогрес. Це і угода про асоціацію, це і безвізовий режим. До речі, Україна не належить до тих держав, які представляють загрозу з точки виконання умов отримання та продовження користування цим безвізовим режимом. Тобто дуже багато з тих страхів, які на якомусь етапі були присутні відносно нас, не підтверджуються практикою. Так само не підтвердяться, я в цьому переконаний, і ті побоювання, які вважаються перешкодою для того, щоб запропонувати Україні реальний план інтеграції з Євросоюзом. Реальні зміни відбуваються в тому, яким чином ми взаємодіємо з Євросоюзом. І тут є багато позитиву.
