Вся Україна продовжує обговорювати резонансний замах на першого помічника президента Сергія Шефіра, який стався в середу, 22 вересня, під Києвом. Про нестиковки в озвученій офіційній версії і питання, які до неї виникли, «Апострофу» розповів глава Української асоціації власників зброї Георгій УЧАЙКІН.
Якщо говорити не про мотиви — внутрішні це розборки або зовнішні, чи щось ще, то варто звернути увагу не безліч нестиковок у поданій нам версії подій. Я спілкуюся з колегами, і ми не можемо знайти відповіді на дуже прості запитання.
По-перше, чому використовувалася автоматична зброя, якщо при замахах найбільш ефективним і загальновизнаним інструментом вважається снайперська гвинтівка? У нашій країні це часто може бути і гранатомет — все-таки у нас 7 років йде війна, і такі речі спокійно можна знайти на «чорному ринку».
По-друге, чому обрано таке місце? Автомобіль рухається на швидкості, як ми з колегами допускаємо, не менше 60 км на годину. Якщо це так, тобто машина проїжджає 16 метрів в секунду — дуже складно з автоматичної зброї потрапити по рухомій цілі стільки раз, адже в поле обстрілу об’єкт перебуває максимально 3 секунди.
По-третє, чому, якщо говорять, що машина не броньована, ми не бачимо вихідних отворів від куль з іншого її боку. Загальновідомо, що куля від М-62 калібром 7,62 мм пробиває автомобіль, тому що для неї товщина металу на дверях не створює значних перешкод. Не всі бронежилети витримують цю кулю, не кажучи вже про звичайний метал.
По-четверте, якщо автомобіль броньований — як вдалося поранити водія? Якщо його поранили, чому нам не показують салон зсередини (хоча, можливо, це робиться в якихось інтересах слідства)?
По-п’яте, якщо водій поранений, а це непересічна шкода організму — чому ми не бачимо на порозі машини (він же виходив з машини, або вилазив) або навколо неї жодної краплі крові поряд з водійськими дверима?
Питання накопичуються, їх стає все більше, і логічних відповідей на них поки немає.
Безумовно, ці питання потрібно ставити компетентним органам, має бути проведено, принаймні, дві експертизи. Це балістична експертиза, яка б дала точну відповідь, який боєприпас використовувався, і трасологічна експертиза, яка прорахувала б кути обстрілу і відповіла на питання, звідки він вівся — зверху, знизу (в тому місці на трасі ще відбійник є). Питань, насправді, мільйон.
Разом з тим, ми чітко розуміємо, що якщо питання будуть ставити українським експертам, про яких Денис Бігус днями оприлюднив досить показовий матеріал (мова йде про розслідування щодо корупційних діянь директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Олександра Рувина та його сім’ї — «Апостроф«), і на відповіді яких не дуже-то можна покладатися.
І ще один момент. Я знаю багатьох власників зброї і профі серед них, але не можу згадати, хто з них міг би відтворити таку кількість влучень, про яку нам говорять. У спорті є така класна вправа «кабан, що біжить», коли мішень рухається зі швидкістю 4 метри в секунду і в неї треба потрапити — навіть один раз виходить далеко не у всіх, два рази ще складніше, я вже не кажу про 10 або більше влучань. Може, і є такі суперкруті фахівці, але я про них не чув.
Можна провести слідчий експеримент, взяти аналогічний автомобіль, відтворити всі обставини події, спробувати зробити таку ж кількість пострілів — тут, знову-таки, питання до експертів, але вітчизняним я б не довірився. Діяти треба швидко, тому що іноді зникають речові докази. Потрібно оглянути вхідні отвори від поранень на одязі потерпілого, під яким кутом увійшла куля, яка, власне, була куля, зі сталевим сердечником чи ні. Тоді можна і до мотивів дістатися — може, дійсно налякати хотіли? Будемо сподіватися, що наше об’єктивне слідство всіх знайде і покарає, бажано за допомогою іноземних експертів.