Ціни на газ в Європі продовжують зростати. Зараз вартість блакитного палива вже наблизилася до позначки 2000 доларів за 1 тисячу кубометрів, і фахівці попереджають, що це, скоріше за все, ще не останній рекорд. На цьому тлі Україна втрачає свою значимість як головного транзитера російського газу в Європу, оскільки обхідний газогін «Північний потік -2» вже добудований, і початок постачання ним палива – лише питання часу. Але й без скандального газопроводу маршрути постачання вже оминають нашу країну. Так, Угорщина підписала з Росією контракт, за яким газ піде в обхід України, і з 1 жовтня транзит українським маршрутом до цієї держави вже припинився. Офіційний Київ звинувачує Будапешт у зраді, також дістається Німеччині за просування «Північного потоку-2» і, звичайно, Росії, яка зараз святкує перемогу. Але набагато важливіше те, що високопосадовці українського уряду та НАК «Нафтогаз України» аж нічого не зробили, щоб мінімізувати руйнівні наслідки дій Кремля. «Апостроф» розбирався, хто в цьому винен, і що насправді потрібно було робити.
Нормальні герої завжди йдуть в обхід
Об’єм транзиту газу через Україну знову знижуються. Причиною тому — новий довгостроковий контракт, підписаний між угорською енергокомпанією MVM Group і російським «Газпромом» про постачання газу в Угорщину. З наступного року ця країна почне отримувати газ з трубопроводів, прокладених в обхід України. Передбачається постачання щороку 4,5 мільярда кубометрів газу, з яких 3,5 мільярда кубів заходитиме до Угорщини з Сербії і ще 1 мільярд — з Австрії. Україну ці об’єми газу оминатимуть з півдня газогоном «Турецький потік», прокладеним по дну Чорного моря.
«Досить поглянути на карту, щоб зрозуміти, що маршрут доставки газу через Чорне море набагато довший, ніж через територію України, — говорить директор з аналітичних досліджень DiXi Group Роман Ніцович. — Очевидно для того, щоб схилити угорську сторону обрати саме такий маршрут, Кремль запропонував їй якісь «політичні» знижки. Питання в тому, які це матиме наслідки. Україна має багатий досвід щодо того, чим доводиться платити за отримані від Росії знижки».
Законтрактований даною угодою об’єм газу складає приблизно половину пального, яке постачається «Газпромом» до Угорщини, розповів «Апострофу» співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич. Проте слід бути готовими до того, що і та частка, що залишилася, в майбутньому буде скорочуватися.
До речі, як заявив Оператор ГТС України, з жовтня транзит до Угорщини вже припинився. Поки що невідомо, чи йдеться про остаточне припинення, чи тимчасове, але це є безумовним сигналом того, що нашу країну рішуче витісняють з ланцюга постачання газу.
Ба більше – це становить загрозу постачанню палива безпосередньо в Україну, адже воно потрапляє до нас завдяки схемі «віртуального реверсу», тобто не перетинає наш західний кордон. Тому, якщо немає транзиту, немає й газу для країни – і це підтвердив Оператор ГТС.
Не з тим боролися
При цьому проблема зменшення обсягів газового транзиту для України не нова. Якщо у 2011 році він складав понад 104 мільярди кубометрів, то в 2020 — уже лише 65 мільярдів. А в нинішньому році, скоріше за все, через територію України пройде не більше 40 мільярдів кубометрів — мінімально можливий об’єм, передбачений діючим нині контрактом (при цьому фізичний обсяг може виявитися ще меншим, оскільки «Газпром» зобов’язаний не постачати, а оплачувати не менш ніж 40 мільярдів кубів на рік).
На думку керівника спеціальних проектів науково-технічного центру «Психея» Геннадія Рябцева, причиною такого стрімкого скорочення транзиту є не лише ворожа політика Росії по відношенню до України, але й недалекоглядна позиція керівництва НАК «Нафтогаз України», яке не зуміло передбачити і активно протистояти загрозам з боку «Газпрому».
«Протягом багатьох років Росія розбудовувала маршрути транспортування газу в обхід України, — говорить Рябцев. — В першу чергу йдеться про південні маршрути — Турецький і Блакитний потоки через Чорне море, Балканський потік. «Нафтогаз» практично не звертав уваги на будівництво цих південних коридорів і не чинив йому значного опору. Навпаки, наша країна навіть підтримувала будівництво газопроводів ТАР-TANAP, якими азербайджанський газ потрапляє на територію Європи, що також сприяє зниженню транзиту через Україну».
Будівництво газопроводу TAP-TANAP
Натомість практично всі зусилля і засоби «Нафтогазу» були спрямовані на протидію будівництву «Північного потоку-2». Значні державні кошти витрачаються на оплату численних консультантів і лобістів в США для того, щоб добитися впровадження санкцій проти цього газогону. Проте очевидно, що ефективність витрачання цих коштів дуже низька, вважає експерт: «труба» побудована, і незабаром нею піде газ.
«При цьому надто великої необхідності боротися проти «Північного потоку-2» немає, — вважає експерт. — Адже він, скоріше, є альтернативою транзиту газу через Польщу, ніж через Україну. Тоді як південні трубопроводи через Чорне море і Туреччину конкурують безпосередньо з українським транзитом. І ці газогони були збудовані без жодних перешкод з боку України. Європейські споживачі укладають контракти на закупівлю газу, що ними транспортується. І ось тільки тепер ми почули позицію «Нафтогазу» і держави про те, що це шкодить інтересам України».
Не буде транзиту, не буде газу
За словами Геннадія Рябцева, керівництво «Нафтогазу» також не вжило необхідних заходів для того, щоб мінімізувати шкоду від переходу транзиту на інші напрямки.
«Вже у 2016 році під час слухань у Верховній Раді практично всі експерти, як українські, так і зарубіжні, дійшли згоди в тому, що «Північний потік-2» неможливо спинити, — говорить він. — Тож замість витрачати мільйони доларів на оплату послуг американських консультантів і лобістів, керівництву «Нафтогазу» вже тоді потрібно було зосередитися на питаннях модернізації газотранспортної мережі відповідно до реалій неминучого скорочення транзиту».
Особливість української ГТС полягає в тому, що магістральні і розподільчі газогони об’єднані в одну мережу. Через це тиск газу у кінцевих споживачів в регіонах України залежить від тиску в магістральній трубі.
Тим часом об’єми транзиту постійно зменшуються, і цей процес триватиме і надалі. На думку Геннадія Рябцева, через три роки, після закінчення нинішнього контракту с РФ, транзит може скоротитися до 15-20 мільярдів кубів на рік. Це неминуче призведе до зниження тиску в магістральних трубах. І в результаті може скластися ситуація, при якій цілі регіони на півдні і сході України можуть залишитися без газу через недостатній тиск в системі.
Тож «Нафтогаз» повинен був організувати переобладнання розподільчих газогонів для того, щоб забезпечити безперебійне постачання газу споживачам на всій території держави. Проте на сьогоднішній день відповідні плани, хоча і обговорюються, але не реалізуються, що може в майбутньому обернутися значними проблемами при забезпечення газом українських споживачів.
Окрім цього, попри те, що «Апостроф» вже неодноразово писав про цю проблему, неможна не згадати про те, що «Нафтогаз» – при керівництві Андрія Коболєва і Юрія Вітренка — провалив програму збільшення видобутку газу, який, насправді, навіть скорочується останнім часом.
Самозабезпечення України власним газом, що передбачала урядова програма, можливо не вирішило б всі проблеми енергобезпеки держави, але, безумовно, суттєво б зменшило їхню кількість.
Втрачені можливості
Але головне, це те, що проблеми із завантаженням української газотранспортної системи беруть свій початок з далеких часів.
«Ще у 2014 році, дослідивши ситуацію на газовому ринку, МЦПД оприлюднив висновок про необхідність здійснення анбандлінгу — виділення ГТС зі складу «Нафтогазу», — сказав «Апострофу» український дипломат, старший радник Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Василь Філіпчук. — Після цього необхідно було одразу розпочати переговори з європейськими інституціями, зокрема з Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР), про створення міжнародного консорціуму з управління газотранспортною системою».
Пояснимо: такий консорціум, виступаючи від імені всієї європейської спільноти, мав можливість домовитися з Росією про закупівлю газу європейськими споживачами на східному кордоні України. Тоді замовником зберігання його в українських газосховищах та транспортування до Європи були б європейські енергетичні компанії, а не «Газпром».
Сьогодні про перенесення точок передання газу для європейських покупців із західного на східний кордон України говорять українські очільники, зокрема глава НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко. Але зараз це, виявляється, вже запізно.
Дуже сумно, що тоді, коли була можливість змінити ситуацію на користь України, зберігши значні обсяги транзиту і не ставлячи під загрозу постачання газу до нашої країни, що може призвести до повноцінної енергетичної кризи вже найближчої зими, нічого не було зроблено.
І тут постає питання: хто в цьому винен, хто має нести за це відповідальність?
Понад сім років «Нафтогазом» керував Андрій Коболєв, а нинішній глава компанії Юрій Вітренко певний час був в ній топ-менеджером, відповідаючи за цілу низку ключових напрямків НАК. Мільйонні зарплати та премії обох, до речі, неодноразово викликали обурення та ставали приводом для розглядів.
В результаті першого просто звільнили, а другий навіть пішов на підвищення. Чи не надмірною виявилася нагорода за їхні руйнівні дії?
