Небезпека дефолту не залишає Україну. Більше того, є чимало тих, хто вважає, що оголошення дефолту не принесе країні нічого поганого, в чому вони намагаються переконати як можновладців, так і простих обивателів. «Апостроф» розбирався, чи справді страшний дефолт, і чи є сьогодні для нього передумови в Україні.
Навіщо Україні дефолт
В Україні знову заговорили про дефолт. За повідомленням, яке розмістив на своїй сторінці у Facebook екс-нардеп Борислав Береза, можливість відмови від виплати державних боргів активно обговорюється в Офісі президента. І той в принципі нічого страшного в такому рішенні не вбачає. Береза стверджує, що цю інформацію йому підтвердили декілька не пов’язаних між собою джерел.
Спершу, нагадаємо, що, власне, вважається дефолтом. Це – ситуація, коли країна не може (чи не хоче) розрахуватися за своїми боргами вчасно і в повному обсязі. Як правило, у такому випадку країна проводить переговори з кредиторами про списання частини боргу і реструктуризацію (тобто перенесення термінів виплат на пізніший час) решти. Іноді та чи інша країна взагалі відмовляється платити за боргами.
Ідея щодо оголошення дефолту для України не нова. Велика вірогідність дефолту була одразу після Революції гідності і підчас гарячої фази війни на Донбасі в 2014 році. Але тоді цього сценарію вдалося уникнути.
Втім, олігарх Ігор Коломойський, який мав значний вплив на Володимира Зеленського після обрання останнього президентом у 2019 році, активно просував ідею оголосити в Україні дефолт — мовляв, це вирішить чи не усі проблеми нашої країни, принаймні зніме з неї борговий тягар. Проте тоді владі все ж таки вистачило здорового глузду не йти цим шляхом.
Наскільки достовірною є нинішня інформація про наче б то відновлення консультацій з приводу дефолту, сказати важко. Жодних офіційних заяв на цю тему представники влади поки що не робили.
В той же час експерти, до яких звернувся «Апостроф» за коментарем, говорять про те, що жодних підстав для дефолту в Україні наразі немає.
«На сьогоднішній день Україна виконує всі нормативи МВФ, отримує позики від ЄС і Світового банку, — заявив інвестиційний банкір Сергій Фурса. — В такій ситуації навіть мови не може бути про жодні дефолти».
За словами голови експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Бориса Кушнірука, протягом 2022-2023 років виплати України за державними борговими зобов’язаннями будуть не надто високими, і державний бюджет витримає їх без значного напруження. Наявні сьогодні резерви Національного банку України (НБУ) становять блізько 30 мільярдів доларів, і це дозволяє повністю закрити зобов’язання України перед МВФ.
«Ніхто не зрозуміє країну, яка, маючи достатні кошти, раптом відмовиться від виконання власних зобов’язань, — говорить експерт. — Це призвело б до повної дискредитації країни в очах інвесторів і фінансистів. Тому обговорювати таку тему навіть теоретично сьогодні немає сенсу».
В той же час, якщо припустити, що подібне може статися, втрати України можуть бути дуже великими. Адже наслідком дефолту традиційно стає повна втрата довіри з боку кредиторів і інвесторів. Відтак зникає будь яка можливість запозичення грошей.
Тим часом, проєкт державного бюджету України на майбутній рік передбачає дефіцит (перевищення видатків над доходами) у розмірі 188 мільярдів гривень. Тож для того, щоб його збалансувати, не вдаючися до емісії грошей, необхідно ці гроші десь позичити. Проте ніхто не стане надавати кредити країні, яка офіційно відмовляється від виплати попередніх боргів. Тому, не маючи можливості запозичення коштів, державі доведеться піти на радикальне скорочення бюджетних витрат. І в першу чергу таке скорочення традиційно зачепить пенсії, соціальні виплати і пільги.
Більше того, скороченням бюджетних програм наслідки дефолтів ніколи не обмежуються.
«Сьогодні найбільшими власниками облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) є банки, в першу чергу, державні,- розповідає Борис Кушнірук. — І якщо держава оголосить про відмову від боргових зобов’язань, ці цінні папери втратять свою вартість. В результаті фінансові показники банків різко погіршаться, а частина з них збанкрутує з усіма наслідками, які це потягне за собою».
Також дефолти завжди супроводжуються різким знеціненням національної валюти, стрімким прискоренням інфляції, падінням ВВП, зростанням безробіття та іншими ознаками економічної кризи.
«До того ж, прихильники дефолтів часто забувають згадати про те, що навіть після відмови від зобов’язань борги нікуди не діваються, — пояснив Борис Кушнірук. — Кредитори все одно вимагають їх повернення, і уряд країни-боржника мусить з ними домовлятися про відтермінування чи часткове списання боргу. В іншому випадку вони звертаються до судів і починають арештовувати майно країни за кордоном, створюючи додаткові проблеми державі, якій в цей момент і без того важко».
Аргентина, Греція, Ліван…хто наступний?
Втім, у ідеї дефолту, як рішення проблеми державної заборгованості, є свої прихильники. Вони вважають, що відмовившись повертати борги, країна звільняється від зайвого навантаження і отримує можливість розвиватися. В якості успішних прикладів вони наводять Аргентину, Ліван, Грецію, які в різний час оголошували дефолт.
Втім життя не підтверджує цих оптимістичних теорій. Досвід названих та інших країн говорить про те, що дефолт не лише позбавляє країну довіри кредиторів і можливості зовнішніх запозичень. Він завжди супроводжується економічним спадом і зниженням рівня життя населення.
Виграють від дефолтів лише одиниці з місцевих олігархів, які тримають значні капітали за кордоном. Після падіння національної валюти і рівня зарплат вони отримують можливість скоротити свої витрати всередині країни і таким чином збільшити власні статки.
Найсвіжішим прикладом того, чим обертається дефолт для країни, є Ліван. Після того, як у березні 2020 року ця близькосхідна країна заявила про відмову розплачуватися за боргами, багато прихильників «нестандартних рішень» вітали цю подію і закликали український уряд вчинити аналогічно.
Проте вже через кілька тижнів після рішення уряду, який в стилі кіношного Голобородька вирішив відмовитися від «імперіалістичних способів управління економікою», в Лівані розігралася жорстока економічна криза. Курс національної валюти упав майже вдвічі. Експорт скоротився на 40%. Третина працездатного населення опинилася без роботи. Мінімальна зарплата скоротилася з 470 до 70 доларів. Почалися щоденні багатогодинні відключення електрики.
«Ліван, скоріше, може служити не прикладом успішного проведення дефолту, а попередженням про те, до яких катастрофічних наслідків може призвести країну безвідповідальність уряду,» — зазначив Борис Кушнірук.
Визнаним чемпіоном світу з дефолтів є Аргентина. Ця країна на початок ХХ століття була однією з найбільш процвітаючих економік світу, яка за темпами зростання не поступалася США. Проте уряди цієї країни почали проводити політику, яка раз у раз призводила до дефолту. Протягом одного століття уряд Аргентини дев’ять разів оголошував про неможливість розплатитися з боргами. Як результат, на сьогоднішній день вона залишається аграрною державою, що регулярно переживає гострі економічні кризи і безнадійно відстає від провідних економік світу.
Остання з таких криз вибухла на початку 2000-х років, коли Аргентина оголосила найбільший в історії дефолт, визнавши неможливість повернути кредиторам цілих 80 мільярдів доларів. В результаті уряду довелося скоротити зарплатню держслужбовцям і пенсії, конфіскувати кошти приватних пенсійних фондів, заморозити банківські вклади і заборонити більшість операцій з валютою. Країною прокотилася хвиля «маршів пустих каструль», які часто супроводжувалися вуличними безладами, грабуванням магазинів і підпалами.
Найбільш «успішним» прикладом дефолту, який свого часу охоче згадував Ігор Коломойський, обгрунтовуючи перспективність такого шляху, є Греція. Прихильники дефолтів вважають, що цій країні вдалося відмовитися від виконання своїх фінансових зобов’язань, уникнувши при цьому тяжких наслідків.
Проте, це зовсім не так. Хоча дійсно такої катастрофи, як у Лівані, в Греції не сталося, проте під час фінансової кризи, що вибухла у 2010 році, вона отримала цілий букет економічних проблем: радикальне урізання соціальних програм, скасування пільг, скорочення зарплат, зростання безробіття тощо. В результаті Греція сьогодні займає почесне місце серед трьох найбідніших країн ЄС (разом з постсоціалістичними Румунією і Болгарією).
І це при тому, що насправді Греція формально дефолт так і не оголосила. Це вдалося завдяки тому, що країні повезло з багатими і впливовими друзями. Відчувши неможливість обслуговувати власні борги, грецький уряд звернувся по допомогу до партнерів по Європейському Союзу. І ті, не бажаючи створювати небезпечний прецедент банкрутства одного з членів спільноти і виходу Греції з Єврозони, погодилися надати ій фінансову допомогу. Розмір цієї допомоги протягом 2010-2018 років склав астрономічну суму — понад 330 мільярдів євро. Ці гроші були позичені Греції під смішний процент — 1% річних.
Така масована допомога, разом з заходами жорсткої економії всередині країни, допомогла уникнути катастрофічного сценарію і добитися відносної стабілізації ситуації. Проте можна з певністю сказати, що Україну (та і жодну іншу країну за межами ЄС) ніхто так наполегливо рятувати не стане.
