Останні тижні майже кожен день в Україні фіксують нові антирекорди по захворюваності на коронавірус, разом з тим росте й смертність від хвороби. У той час у країні один з найнижчих показників вакцинації серед країн Європи — близько 16%. Хоча медики й наголошують, що 94% госпіталізованих не мають щеплення.
Хоч як би соцмережі не кепкували з антивакцинаторів, конспірологів, тих, що бояться «американських експериментів» через щеплення втратити «зв’язок з богом» чи отримати «мутацію генів» або «чіпування», ймовірно, не так багато. Більшість не хоче вакцинуватися з більш-менш притомних причин. Delo.ua дізнались, з яких саме, а також поспілкувались с трьома експертами та виявили, звідки з’явилося це небажання та хто у цьому винен.
Скільки українців не хочуть вакцинуватися: опитування
Розповсюджені скептичні настрої українців щодо щеплень доводить не лише статистика МОЗ, але й свіжі дослідження. За результатами опитування, що було проведено наприкінці жовтня дослідницькою компанією Gradus Research серед тисячі повнолітніх громадян, більше третини (37%) взагалі або скоріше не підтримують вакцинацію проти COVID-19. Втішає, що більше половини (52%) все ж ставляться до щеплень відповідальніше.
Найчастіше противники вакцинації аргументували свою позицію побоюваннями щодо побічних ефектів препаратів — таку причину назвала половина респондентів. 43% також повідомили, що взагалі не вірять у ефективність вакцин, а 32% зазначили, що мають мало інформації щодо них.
Серед причин називали й недовіру до виробників, а також до того, що держава закупила найкращі вакцини.
Частина навіть думає, що коронавірус — це вигадка, а деякі вважають, що перехворіли, а тому щеплення не потрібні.
До речі, такими, що перехворіли, себе вважають 55%. Проте лише 20% мають підтвердження тестом, а інші або мали негативний тест, або зовсім його не робили. З усіх вакцин найбільшою довірою серед українців користуються препарати BioNTech / Pfizer (43%) та Moderna (37%).
Чому українці не хочуть робити щеплення: думки експертів
Люди зазнають державного насильства з різних приводів, але чому саме по відношенню до вакцин проти коронавірусу виник такий срач? Як я розумію, головна проблема у випадку з ковідом — це суто неадекватні дії урядів (не тільки нашого, на жаль), які докорінно підірвали довіру до будь-яких їхніх закликів і заходів.
Паніка навесні 2020 року, яка виявилася (а для тих, хто розуміє, і завжди була) абсолютно невиправданою, серйозно підірвала довіру та вичерпала терпіння людей. Карантин запроваджували чиновники, які щиро думали, ніби такі заходи можуть зупинити епідемію, а що вони жорсткіші, то меншими будуть втрати. Це повна нісенітниця: карантин може тільки розтягнути в часі пік, щоб менше було навантаження на систему охорони здоров’я, але більше нічого.
Потрібно було б обмежуватися мінімальними заходами, ретельно зважувати співвідношення ефективності та тяжкості кожного заходу, щоб витрачати найкритичніший у наших умовах ресурс — терпіння та довіру людей — якомога економніше. Натомість зробили протилежне. З того часу народ поводиться «несвідомо»: все, що говорить уряд, звично сприймається як чергові підступи ворогів.
Після штучного нагнітання істерики (а саме для цього були призначені, як виявилося, ідіотські та шкідливі заходи на кшталт закриття парків або в деяких країнах введення комендантської години, заборони виходити з дому тощо) ті самі люди, а в Україні той самий Віктор Ляшко, тепер вимагають тотальної вакцинації? «А фіг їм! Не віримо! Це вони реалізують чиїсь брудні інтереси!» — думають люди.
Крім того, викликають справедливий подив явно неадекватні підходи, як-то вакцинування, незважаючи на наявність власного імунітету (чомусь за результатами імунного тесту ніякі паспорти не видають), або, наприклад, ПЛР-тест визнається дійсним протягом 72 годин, а імунний — лише 48 годин, хоча заразитися за три дні можна встигнути, а ось розтратити існуючі антитіла — ніяк.
Загалом «непоняток» вистачає з головою, і з ними треба боротися, але «на зло батькові відморожу вуха» в цій боротьбі поганий помічник. Я був і залишаюся переконаним лібералом, мені гидко підкорятися примусу з боку держави. Але все ж таки не робити правильні речі «з принципу» тільки тому, що їх змушує робити держава і за них агітують неправильні люди, не тільки собі дорожче, а й зрада принципам раціональності. Потрібно думати своєю головою та відповідати перед самим собою.
В Україні дуже високий відсоток людей, які мають скептичне ставлення до вакцинації. Я свідомо не називаю таких «антивакцинаторами», бо у країні їх небагато. Але людей, які зволікають, відкладають або сумніваються, дуже багато. Чому? Це складне питання. Є певні проблеми з освітою, мала вплив попередня антивакцинальна кампанія та не в останню чергу гібридна війна — це не здогадки, є певні дослідження, що Росія використовує тему вакцинації в інформаційних операціях, до того ж не тільки в Україні.
Свою роль відіграв уряд — він дуже слабо провів вакцинальну кампанію. По-перше, це було зроблено дуже пізно. Ще восени минулого року більшість країн Європи укладали контракти, отримували поставки, а український уряд спрямував гроші ковідного фонду на дороги. Коли у грудні почалася вакцинальна кампанія в Румунії, Польщі, Болгарії, Литві, ми тільки почали перші переговори. Тобто ми дуже запізнилися с кампанією.
По-друге, не було підготовки людей. Люди дізналися про кампанію, коли вона вже почалася, а перші вакцини, що були завезені в Україну, були виробництва Китаю та Індії. Це хороші вакцини, але традиційно так склалося, що українці не довіряють виробникам з цих країн. З цим нічого не робили, до такого ставлення не готувалися, а тому люди просто не пішли вакцинуватися.
Також була історія зі складною системою черг. Уряд взяв з країн Західної Європи цю модель черговості, але не врахував, що там був величезний попит на щеплення, люди створювали черги, тому треба було вводити цю етапність. А в Україні люди не хотіли вакцинуватись, тому ця черговість ще більше сповільнювала темпи, бо охочі не могли вакцинуватись, бо не входили у певні категорії.
І коли в червні це нарешті зрозуміли та запустили масову кампанію, тільки тоді процес пішов відносно нормально — почалися регулярні поставки, були зняті всі обмеження. Можна сказати, що вакцинальна кампанія у нас почалась тільки в червні, коли багато країн вже мали по 50% вакцинованого населення. Комплекс цих причин створює наш сьогоднішній результат з вакцинації, який зараз є найгірший в Європі.
Є кілька причин того, що українці не хочуть вакцинуватись. Одна з головних — низький рівень довіри громадян до офіційних інституцій та наукових знань, а точніше — до доказової медицини. Недовіра стосується системи освіти та науки, системи влади, а як наслідок — і системи охорони здоров’я, а також лікарів, які в переважній більшості заохочують вакцинуватись та роблять це аргументовано. Але, на жаль, у зв’язку з низьким ступенем довіри до медиків рівень щеплень залишається низьким.
Українці не довіряють інституціям, бо десятиліттями, навіть століттями те, що називалось ними, було репресивним апаратом. На людей впливає наше імперське минуле, наша історія. За останні 30 років ситуація з довірою не надто змінилась. Три інституції, яким довіряє народ найбільше, — це армія, церква та волонтери. Жодна з них не має прямого відношення до вакцинації, а до інших люди за порадою не підуть.
Дурня, у яку вірять, ніби вакцини шкідливіші за сам вірус або про всесвітню змову фармкомпаній, — сама по собі не змогла би людей переконати. Але коли подібні історії лягають на благодатний ґрунт, вони залишаються. У країні дуже низька культура перевірки інформації та панує колективне поняття «в інтернетах написано», яке у багатьох людей є доказом правди.
Якщо перша причина більшою мірою культурна, то друга — адміністративна. У цій складовій величезну роль відіграє влада, тобто носії повноважень. Оскільки зараз ми маємо ситуацію моновлади, найбільший вплив на відношення людей до серйозності проблеми мають саме її представники. Але на перших етапах пандемії окремі діячі дозволяли собі або у жартівливому тоні, або в абсурдно серйозному говорити, що ще й не факт, що коронавірус взагалі існує, що це може бути і фейк.
Деякі ж депутати геть пустились берега. Наприклад, Юрій Камельчук наприкінці минулого року, вже коли ми мали і локдауни, і перші піки захворюваності і смертності, абсолютно серйозно заявив, що ніякого ковіду немає, а в ефективність вакцин він не вірить. Пізніше він не спростував висловлення, натомість повідомив в інтерв’ю, що не довіряє доказовій медицині, а у прийнятті рішень керується ведами.
Що відбувається у цей момент з громадянами, які в принципі не дуже довіряють владі, але прислухаються до того, що кажуть її представники? Вони й до того вагалися, вакцинуватися чи ні, я вже не кажу про тих, котрі вірять у конспірологію та вишукують у просторі підтвердження своїх вірувань.
Тобто людина роздумує, чи вакцинуватися, чи ні, чи брешуть їй, чи ні, а тут виходить представник монобільшості та заявляє, що вакцинація неефективна. З високою долею вірогідності людина зробить наступний висновок: я не дарма вагався, вони там наверху щось знають, щось приховують, а ось з’явився той, що рубає правду та не боїться, от який молодець. Звісно, тепер людина переконана, що ніякого коронавірусу немає, і вакцинуватись не піде.
Що відбулося після цих висловлювань з депутатом Камельчуком? Нічого. Його не виключили з партії, навіть показово не насварили. Припустимо, що є інша група людей, що вагаються щодо вакцинації. Вони думають: мабуть, нардеп потрапив випадково у фракцію, наговорив дурниць, зараз його виженуть. Але ні. Очевидно, не такий він вже був не правий, вважають ті громадяни. Від таких проколів недалеко втекла й опозиція. Коли в Україну завезли перші вакцини, експрезидент Петро Порошенко заявив, що йому сказали медики, що «гівно привезли».
Є ще одна історія. Коли під час локдауну заклади були закриті, а влада гарними словами закликала громадян дотримуватись обмежень, щоб врятувати себе, рідних та економіку, «Велюр» Тищенко працював. Громадяни сприймали це як несправедливість, а коли у людей виникає таке відчуття, вони будуть усіляко протидіяти. Навіть якщо це матиме негативний вплив на їхнє здоров’я. У влади у цьому випадку елітаристське бачення справедливості: якщо ти еліта, то маєш більші права, ніж інші. Натомість у громадян воно є егалітаристським — всі рівні у своїх правах та можливостях.
Є претензія і до президента, який фотографувався в кафе у компанії без маски під час першого локдауну. Подібні медійні проколи та елітаристський підхід з боку представників влади недопустимі під час пандемії. Це призводить до того, що люди думають таким чином: ви живете без будь-яких обмежень, а нам, значить, треба вдома сидіти?! Як наслідок така логіка може зберігатися й надалі: ви нам розповідаєте, що треба вакцинуватись, а ми маємо це робити, хоча не впевнені, що ви також щепились?! Коли такий тренд є, дуже складно його позбавитись.
Підсумовуючи, маємо благодатний клімат з недовірою, маємо неефективну владу, що підігріває цю проблему, запізнілі кроки щодо прискорення вакцинації, а також сплановану кампанію від країни-агресора з посилення антивакцинаторських настроїв. Додайте до цього всього протидію інституціям, помножену на недовіру до них, — отримаємо нинішню ситуацію.
