В Україні можуть повернути державне регулювання цін на продукти харчування, принаймні на ті, які прийнято називати соціальними. Днями до Верховної ради внесено відповідний законопроект, авторами якого є «слуги народу». Документом пропонується встановити максимальну торгову надбавку на рівні 15% від відпускної ціни виробників хліба, молока, гречки та деяких інших товарів. «Апостроф» з’ясовував, чи допоможе це загальмувати зростання цін, і чи не зникнуть соціальні продукти з полиць магазинів.
У Верховній раді зареєстровано законопроект, яким пропонується відновити в Україні державне регулювання цін на так звані соціальні продукти харчування. Станом на початок грудня, проект закону №6374, авторами якого є понад два десятки нардепів переважно із фракції «Слуга народу», направлений для ознайомлення до парламентського комітету з питань економічного розвитку.
У пояснювальній записці до законопроекту його автори нагадують, що 1 липня 2017 року в Україні офіційно було скасовано держрегулювання цін на продовольчі товари.
Проте на час карантину, пов’язаного з пандемією коронавірусу, уряд своєю постановою від 22 квітня 2020 року тимчасово відновив держрегулювання цін на деякі продовольчі та медичні товари. Водночас, запроваджений цією постановою спосіб регулювання шляхом декларування суб’єктами господарювання зміни роздрібних цін у разі їх збільшення, автори законопроекту вважають неефективним.
«Пересічному споживачеві продуктів харчування, що мають істотну соціальну значущість (зокрема особам пенсійного віку) важко та майже неможливо відстежувати самостійно через інтернет чи відбувається таке декларування зміни ціни відповідно до законодавства чи ні. Чинний механізм державного регулювання цін шляхом декларування цін на соціальні продукти є малоефективним та не враховує інтереси споживачів повною мірою«, — йдеться у пояснювальній записці.
Враховуючи, що останнім часом в Україні ціни на продукти харчування, зокрема й на соціальні, суттєво зросли, автори законопроекту вважають за доцільне повернути регулювання цін з боку держави на критично важливі продукти харчування.
Усього пропонується регулювати ціни на 12 товарів:
крупу гречану;
цукор-пісок;
борошно пшеничне вищого гатунку;
макаронні вироби вітчизняного виробництва (вермішель із борошна пшеничного вищого гатунку);
молоко пастеризоване жирністю 2,5% (у плівці);
хліб житньо-пшеничний;
батон із пшеничного борошна;
яйця курячі категорії С1;
птах (тушка куряча);
вода мінеральна негазована;
масло вершкове жирністю 72,5%;
олія соняшникова.
Відповідно до тексту законопроекту, держрегулювання цін на зазначені вище продукти має здійснюватися шляхом встановлення граничної торгової націнки, яка не може бути меншою за 5%, але й не більше ніж 15% від відпускної ціни виробника.
Для ясності наведемо кілька прикладів. Якщо відпускна ціна десятка курячих яєць становить 30 гривень, то в магазині цей же десяток не може коштувати дорожче за 34,5 гривень.
Або ж, якщо літр соняшникової олії у виробника коштує 60 гривень, її роздрібна ціна (тобто в магазині) не може перевищувати 69 гривень.
Закон не потрібен
Перше запитання, яке виникає у зв’язку з цією законодавчою ініціативою, — а чи потрібно сьогодні запроваджувати держрегулювання цін?
Член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин переконаний у доцільності держрегулювання цін на соціальні продукти.
«Сьогодні воно є практично у всіх країнах, тому що ми знаходимося в кризових умовах, і тому державі настав час зайнятися цією проблемою», — сказав він у коментарі «Апострофу».
Він також розвінчав популярний міф про те, що держрегулювання цін обов’язково призводить до того, що відповідні товари пропадають з полиць магазинів: «У нас було держрегулювання до 2017 року, і ніхто тоді не бачив дефіциту в магазинах».
При цьому Пендзин вважає, що для того, щоб запровадити державне регулювання цін на соціальні продукти, абсолютно не потрібне ухвалення згаданого вище та й будь-якого іншого законопроекту.
«Просто потрібно повернути (дію) постанови Кабінету міністрів, яка була скасована у 2017 році. Те, про що ми говоримо, це повноваження Кабінету міністрів», — сказав експерт.
Дорогою Білорусі та Венесуели
У свою чергу старший аналітик інвестиційної компанії «Альпарі» Вадим Іосуб вважає державне регулювання цін «порочною практикою».
На підтвердження своїх слів він навів приклад Білорусі, де останні десятиліття практика регулювання цін була максимально поширена.
«Результат цієї політики дуже красномовний. Офіційні дані Белстату свідчать: якщо прийняти індекс на товари та послуги у грудні 1990 року за 100, то за підсумками жовтня поточного року він перевищив 8 мільярдів! Це – абсолютний рекорд у країнах колишнього СРСР. У світі на подібне «досягнення» може претендувати хіба що Венесуела та Зімбабве», — розповів експерт виданню.
Якщо все ж таки припустити, що українська влада вирішить повернутися до держрегулювання цін, то, за словами Іосуба, можна очікувати наступного: перед набранням чинності цінових обмежень виробники і торговельні мережі піднімуть свої ціни по максимуму. Також за наявності граничної торгової націнки торгові мережі використовуватимуть її максимальну величину, тоді як за її відсутності через конкуренцію її часто знижують.
Ще потрібно враховувати те, що якщо ціни в Україні будуть нижчими за світові, то відповідна продукція може бути повністю перенаправлена на експорт, а це вже загрожує дефіцитом на внутрішньому ринку.
«Крім того, через втрату рентабельності за регульованими позиціями у виробників та торгівлі виникає спокуса «відбити» втрати, сильніше підвищуючи ціни на інші, нерегульовані позиції», — додав Вадим Іосуб.
Експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПІ) Єгор Киян погоджується з цією тезою.
«У торгових мереж товари досить диверсифіковані, щоб вони могли на собі це (держрегулювання цін) відчути. Тобто вони десь триматимуть ціни, а на інші товари потихеньку підвищать», — сказав він у розмові з «Апострофом».
За його словами, деякі торгові мережі також можуть піти на використання різних «схем». Наприклад, ведучи «сіру» бухгалтерію або вступаючи в змову з виробниками з метою заниження реальних закупівельних цін, що дозволить їм отримати більш високу торгову надбавку, формально не порушуючи закон.
Піар та статистика
Єгор Киян переконаний, що насамперед необхідно вирішувати первинні проблеми, зокрема, податкові, а не вторинні, як торгові надбавки: «Треба розбиратися не з націнками, а з ціноутворенням. А те, що ми бачимо, це такий піар влади в соціальній політиці – мовляв, ми дбаємо про малозабезпечених».
Варто зазначити, що держава має всі необхідні інструменти для обмеження цін. Зокрема йдеться про ПДВ, який в Україні становить 20%. Цей податок застосовується у більшості країн світу, але, наприклад, у Європі його ставка диференційована, і на продукти харчування, зокрема на соціальні, вона може становити від 0% до 10%. Саме тому, до речі, за кордоном українські товари часто дешевші, ніж у самій Україні.
Відповідно, якщо скасувати ПДВ на соціальні продукти або залишити його на рівні, скажімо, 3%, ціни на них автоматично знизяться без жодного держрегулювання, при цьому без жодних збитків для виробників та торгових мереж.
Але цього чомусь наша влада не робить.
Втім, не виключено, що мета згаданого законопроекту (крім піару) зовсім інша.
Справа в тому, що реальна інфляція в Україні (що є зростання цін) набагато вища, ніж прогнозує уряд. При цьому так звані соціальні продукти входять до споживчого кошика, який є предметом статистичних досліджень.
«Тому, обмеживши на них ціни, можна буде намалювати гарну картинку та приховати реальну інфляцію, яка ризикує виявитися двозначною», — каже Єгор Киян.
