Рік, що минає, виявився багатим на історичні події: міжнародні конфлікти, енергетичні кризи, зустрічі глав держав, які можуть кардинально змінити систему міжнародних відносин, послабивши одні держави та посиливши інші. «Апостроф» підбиває підсумки міжнародної політики 2021 року.
Травневе «загострення»
Протягом 2021 року у світі неодноразово запускали інформаційні хвилі про ймовірну спробу Російської Федерації вторгнутися до України. Перша ескалація почалася навесні, коли Росія почала збільшувати кількість своїх військовослужбовців та військової техніки на території окупованого Криму та вздовж східних кордонів України. Ситуацію посилювали й показові демарші російської сторони на дипломатичному фронті. Під час переговорів у Тристоронній контактній групі щодо мирного врегулювання війни на Донбасі після вбивства українських військових у районі селища Шуми росіяни демонстративно відмовилися підтримувати дотримання режиму припинення вогню.
Все це нагнітало ситуацію на кордонах з Україною, викликаючи паніку як усередині країни, так і на рівні міжнародних ЗМІ. Втім, експерти швидко розкусили тактику Кремля, зазначивши, що Росія почала подібні маневри, щоб Володимир Путін домігся зустрічі з новообраним президентом США Джозефом Байденом, який саме формував свою Адміністрацію.
Результатом загострень стала пропозиція Байдена зустрітися із Путіним. Після їхньої зустрічі ескалація на кордоні з Україною пішла на спад. Проте, як виявилося, ненадовго…
Російські військові
Женевська зустріч
Після першої ескалації на кордоні України Байден домовився з Путіним про особисту зустріч, де очікувався діалог щодо цілого спектру питань стратегічної безпеки та загалом зовнішньої політики двох країн. Зустріч відбулася, 16 червня, у Женеві, і тривала 4 години – спочатку тет-а-тет, а потім у форматі розширеного обговорення. Після зустрічі президентів спільної прес-конференції не було, як було заявлено спочатку. Натомість Байден давав прес-конференцію у Вашингтоні, а Путін – у Москві. Під час зустрічі обговорювалися питання контролю над озброєннями, стратегічної стабільності, ситуації в Сирії, Афганістані та Нагірному Карабаху, про переслідування опозиції і конкретно Олексія Навального, про атаки хакерів, сліди яких ведуть до Росії, і звичайно, тема України.
Утім, дивлячись на комюніке обох сторін, склалося враження, що Україна була аж ніяк не в центрі розмови Байдена та Путіна. Багато експертів перед зустріччю висловлювали побоювання, що Женевський саміт президентів США та Росії стане аналогом Ялтинської конференції, де сторони домовляться про поділ сфер впливу, і що український кейс буде дозволено у вигляді певної угоди, де сама Україна виступить у ролі розмінної монети. Однак після Женевської зустрічі стало очевидним, що основна мета Байдена полягала в спробі побудувати діалог з Путіним, зрозуміти де з ним можна працювати, щоб не відштовхнути Росію до Китаю, з яким Вашингтон веде активну конфронтацію.
У свою чергу Путіну було важливо, щоб Байден поспілкувався з ним на рівних для підвищення внутрішньополітичного рейтингу в Росії, ну і звичайно ж, про контроль над озброєннями. Але якщо говорити про результати цієї зустрічі, то про якісь проривні досягнення від переговорів не повідомлялося. Швидше, це було схоже на встановлення контакту між Байденом та Путіним під приводом ескалації на кордоні з Україною. Проте нове загострення було вже не за горами.
Зустріч президентів
«Північний потік-2»
У 2021 році історія з російським газопроводом «Північний потік-2» заграла новими фарбами. США, які раніше блокували своїми санкціями будівництво та сертифікацію дітища російського «Газпрому», вирішили піти на велику поступку Німеччині, яка є ключовим фінансовим донором ЄС та займає позицію неформального лідера у Європі.
Рішення щодо «Північного потоку-2» було ухвалено 15 липня у Вашингтоні на зустрічі Байдена та Меркель, у рамках її останнього візиту до США на посаді канцлера Німеччини. Там же Меркель і Байден підписали Вашингтонську декларацію, яка підтверджує «прихильність до твердих демократичних принципів» США та Німеччини. Під час спільної прес-конференції з канцлером Німеччини Ангелою Меркель президент США Джо Байден заявив, що Росія не повинна використовувати енергетику як зброю, а канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що газопровід «Північний потік-2» не має стати заміною транзиту газу через Україну.
По суті, результат усіх переговорів став очевидним 28 грудня, коли Байден підписав оборонний бюджет США на 2022 рік. У документі передбачена підтримка та стримування агресії Росії, але без санкцій щодо газопроводу «Північний потік-2».
Проте сертифікація переноситься на літо наступного року. І не факт, що все закінчиться позитивом для Москви та Берліна. Багато що зараз залежить від подальших дій Росії, яка демонструє готовність провести ревізію всієї міжнародної системи безпеки. При чому, погрожує робити це силовими методами.
Раніше Байден і Меркель заявляли, що у разі нових проявів російської агресії проти України, введення в експлуатацію та сертифікацію «Північного потоку-2» може бути призупинено. Наразі Меркель немає, але у Штатах досить сильні позиції сенаторів, налаштованих заблокувати ПП-2.
Nord Stream 2
Виведення американських військ з Афганістану
31 серпня завершилася 20-річна присутність військового контингенту США в Афганістані. Рішення про виведення військ США з Афганістану давно назріло: попередник Байдена, республіканець Дональд Трамп педалював цю тему.
Виведення військ з Афганістану супроводжувалося різкою міжнародною критикою на адресу Байдена та його Адміністрації. Відразу після того, як останній американський солдат залишив Кабул, Талібан за лічені дні захопив владу в Афганістані. А після того, як світ побачив кадри з аеропорту Кабула, де тисячі афганців у паніці намагалися залишити країну, США отримали серйозний іміджевий удар. Зокрема, європейські ЗМІ рясніли матеріалами з такими тезами: Вашингтон більше не може бути головним захисником демократії у світі; союзникам США не варто так покладатися на американців; події в Афганістані – початок кінця для останньої наддержави. Удар для Байдена вийшов дуже болючим.
Жителі Афганістану штурмують аеропорт Кабула, сподіваючись залишити країну
У зустрічі Зеленського з Байденом
Буквально наступного дня після виведення військ Байден зустрівся із Зеленським. Не дивно, що Байден був сконцентрований на Афганістані, і питання Зеленського щодо конкретних термінів вступу України до НАТО – вочевидь хвилювали американського президента.
На зустрічі із Зеленським, Байден зробив уже традиційні заяви про «тверду прихильність» США на підтримку суверенітету України «перед лицем російської агресії». Зеленський розповів, що в розмові з Байденом обговорював Крим і Донбас, і назвав якісь потужні аргументи на користь членства України в НАТО. Але, як сам визнав Зеленський, хоча Байден нібито особисто підтримує прагнення України до Альянсу, жодного конкретного терміну можливого вступу України до НАТО на переговорах не було озвучено. По суті, найбільшим досягненням цієї зустрічі для України стало те, що вона взагалі відбулася, але, крім особистого піару Зеленського, та традиційних запевнень у підтримці євроатлантичних прагнень українців – проривних результатів досягти не вдалося.
Володимир Зеленський та Джо Байден
Зимова ескалація
Поява мігрантів із Близького Сходу на кордоні Білорусі та Польщі викликала шок у Європи. Стало очевидним, що йдеться про сплановану провокацію. Зважаючи на залежність офіційного Мінська від Кремля у західних ЗМІ, прямо звинуватили режим Путіна в організації прикордонного конфлікту. Ці події «збіглися» з тим, що на початку листопада Росія розпочала другу ескалацію на кордонах України. Сигнал про те, що йдеться про нову серйозну «заварушку», дав глава Держдепу США Ентоні Блінкен, який назвав появу мігрантів біля кордону з Польщею «відверненням уваги» від підготовки Росії до силового тиску на Україну.
В авторитетних американських ЗМІ з’явилися публікації знімків російської військової техніки вздовж українських кордонів. Потім з’явилися повідомлення про перекидання додаткових військ Російської Федерації до окупованого Криму. Крім того, російські війська, які брали участь у спільних навчаннях з Білоруссю, не повернулися на місце своєї постійної дислокації.
І хоча офіційна Москва відкидала всі звинувачення, всі загрози були де-факто оформлені в промові Путіна, який під час одного із заходів російського МЗС заявив, що подібну напругу на Заході необхідно підтримувати, і це завдання російських дипломатів.
Виразно мету ескалації Кремль сформулював на саміті міністрів закордонних справ ОБСЄ у Стокгольмі, де глава російського МЗС Сергій Лавров зажадав від США та НАТО довгострокових гарантій безпеки на західних рубежах Росії. Також цю вимогу публічно продублював Путін, заявивши, що Росія наполягає на юридичних гарантіях подальшого нерозширення НАТО на Схід.
Щоб знизити градус ескалації, за справу знову взявся Байден. Перед цим, Зеленському зателефонував Держсекретар Ентоні Блінкен, щоб «звірити годинник». Цікаво, що за дипломатичним протоколом президенту України мав би зателефонувати президент США. А далі Байден і Путін провели розмову по захищеному каналу відеозв’язку, який тривав понад дві години.
Джо Байден
Після розмови з Путіним у Адміністрації Байдена вийшов досить стриманий та малоінформативний прес-реліз. При цьому Байден вважав за потрібне зателефонувати Зеленському за результатами переговорів лише через два дні, попередньо узгодивши позиції з Німеччиною, Францією, Великобританією та Італією.
Американське видання Associated Press опублікувало інформацію, що Адміністрація Байдена може схиляти Україну до того, щоб надати автономію Донбасу. Ще одна, передноворічна телефонна розмова Путіна і Байдена, швидше за все, не поставить крапку в цьому питанні. Очевидно, що остаточна відповідь на запитання – чи здасть Вашингтон Україну – буде надана вже наступного року.
Кінець епохи Меркель: зміна уряду у Німеччині
Навіть найдовшому правлінню приходить кінець. Відхід Ангели Меркель з посади канцлера після майже 16 років завершив цілу епоху для Німеччини. Наприкінці вересня відбулися парламентські вибори до Бундестагу, за результатами яких найбільшу кількість голосів набрала Соціал-демократична партія (СДПН) на чолі з Олафом Шольцем, отримавши 25,7% голосів. Колишній урядовий блок ХДС/ХСС із Арміном Лашетом відстав. В результаті, вперше в історії повоєнної Німеччини було сформовано трипартійну «світлофорну коаліцію». До неї увійшли СДПН, Союз-90/Зелені, які набрали 14,8% голосів, та Вільна демократична партія з 11,5% голосів.
Ангела Меркель
Нова коаліція обрала для Німеччини нового канцлера Олафа Шольца від СДПН. Ключове питання для України на німецькому напрямі – запуск «Північного потоку-2». Головні критики ПП-2 у Німеччині – «зелені» – отримали свого міністра закордонних справ. Очікувалося, що Анналена Баєрбок критикуватиме запуск ПП-2, проте все виявилося не так просто.
Міністр закордонних справ Німеччини повідомила в інтерв’ю Die Zeit, що досягла з канцлером ФРН Олафом Шольцем загальної позиції щодо газопроводу «Північний потік-2». За словами Бербок, незважаючи на різні погляди у минулому, і вона, і канцлер «ясно дали зрозуміти», що процес сертифікації проекту має йти на основі європейського законодавства.
«Питання енергетичної безпеки також відіграватиме роль у процесі подальшої оцінки», — додала вона. Про чию безпеку йдеться, вона не уточнила, але можна припустити, що йдеться точно не про Україну.
Нові партнери України
На тлі постійного нагнітання ситуації з боку Кремля цього року Україна отримувала потрібну підтримку від партнерів – Туреччини та Великої Британії. Анкара, яка не визнала окупацію Криму, хоч і закуповує С-400 у Росії, вже тривалий час розвиває з Україною взаємодію щодо лінії військово-технічного озброєння. Зокрема, це стосується постачання розвідувально-ударного безпілотного комплексу «Байрактар ТВ2», який Україна вперше застосувала 26 жовтня у районі проведення ООС. Незважаючи на те, що на співпрацю Києва та Анкари скаржився Путін у телефонній бесіді з Ердоганом, на початку листопада посол України в Туреччині повідомив, що уряд України планує локалізувати виробництво «Байракторів».
Активізувала свою співпрацю з Україною цього року і Великобританія, яка раніше не робила помітних кроків у військово-політичній співпраці з Києвом. Лондон уклав із Києвом угоду про спільне будівництво бойових кораблів для українських військово-морських сил. Також документ передбачає участь Великої Британії у будівництві двох баз для українських ВМС.
Були й конкретні дії есмінця ВМС Великобританії Defender під час навчань See Breeze-2021. Закінчивши відвідування українського порту Одеси, прямуючи у бік Грузії, британський військовий корабель проклав курс через води поблизу узбережжя Криму в районі Севастополя. Чим викликав істерію у Кремлі. За версією Міноборони РФ, у небо було піднято бомбардувальники Су-24, а поруч із Defender перебували катери берегової охорони Росії. Міноборони Росії стверджує, що після попередження по радіо за курсом корабля було зроблено попереджувальні постріли, а також здійснено бомбометання. Британці прямо назвали води, якими йшов корабель — українськими, що ще більше розлютило росіян. Цей крок британців явно продемонстрував, що Лондон має намір повернутися до регіону Чорного моря, що зараз як ніколи на руку Україні.
Борис Джонсон та Володимир Зеленський
Для України, яка раніше губилася у світовому порядку й зведеннях новин, 2021-й ніби видався «роком слави», оскільки наша країна регулярно фігурує у заголовках топових іноземних медіа. Інша річ, що радості від цього – мало. Справа в тому, що ми постійно опинялися в епіцентрі різних міжнародних, корупційних та інших скандалів. Ризик отримати імідж failed state — держави, нездатної вести самостійну політику, яка лише опиняється в різноманітних неприємностях — зростає з кожним новим подібним скандалом. І це те, що потрібно нашим ворогам, які дедалі сильніше розжарюють ситуацію.
