Ціни на продукти харчування безпрецедентно зростають у всьому світі, зокрема й в Україні. Така ситуація змушує владу шукати додаткові засоби соціального захисту населення, оскільки ані підвищення мінімальної зарплати, ані індексація пенсій не встигають за інфляцією. Так, Кабінет міністрів своїм рішенням від 12 січня ввів держрегулювання цін на цілу низку «соціальних продуктів харчування», однак є великі сумніви, що цей захід допоможе вирішити проблему. Тому, серед іншого, владою розглядається можливість запровадження продуктових талонів чи карток для малозабезпечених громадян. «Апостроф» розбирався, чи прийнятна така модель для України, і скільки її впровадження може обійтися бюджету країни.
Зростання цін, насамперед, на продукти харчування, стане однією з головних проблем українців у 2022 році. Галопуюча інфляція спостерігалася і минулого року, і вона багато в чому була «імпортована» в Україну з-за кордону. Хоча навряд чи це стало великою втіхою для наших громадян.
За підсумками 2021 року інфляція, як очікується, складе близько 10% або навіть більше (офіційних даних поки що немає), і цього року її показник може виявитися цілком порівнянним.
«Думаю, у 2022 році ми відчуватимемо на собі все ще великий вплив підвищеної інфляції в ЄС та США та країнах наших основних торгових партнерів», — сказав у коментарі «Апострофу» український економіст і фінансовий аналітик Віталій Шапран.
При цьому ціни на продукти харчування, як дорожчали, так і продовжують дорожчати суттєво швидше, ніж решта, — показник «продуктової» інфляції цього року цілком може становити всі 20%.
Наприклад, якщо сьогодні 1 кілограм курятини коштує близько 120 гривень, то до кінця року він подорожчає до 140-145 гривень. Або якщо за 1 кілограм сиру в січні потрібно віддати близько 200 гривень, то в грудні доведеться розщедритися вже на 240 гривень.
Крім того, треба розуміти, що ціни на різні товари зростають неоднаково – українці добре пам’ятають, як у попередні роки стрімко дорожчали яйця, гречка, цукор, олія. Зростання цін на окремі продукти становило 30-40%, а в деякі періоди – навіть 70%.
Розглянемо це з прикладі. Якщо припустити, що ціни на соняшникову олію цього року зростуть у межах 30%, то можна очікувати подорожчання з нинішніх 80 гривень до більш ніж 100 гривень за 1 літр.
Крім продуктів в Україні дорожчають енергоресурси — також багато в чому через цінову кон’юнктуру на світових ринках. Зокрема, 2021 року безпрецедентно зростали ціни на газ.
Влада намагається у ручному режимі утримувати тарифи на газ, електроенергію та опалення для населення, перерозподіляючи відповідні витрати на бізнес, який оплачує «комуналку» за реальними цінами. Однак це відбивається на кінцевій вартості товарів, у тому числі продуктів харчування.
При цьому після завершення опалювального сезону, як очікується, держрегулювання тарифів на послуги ЖКГ для побутових споживачів скасують, і якщо ціни на газ на той час не знизяться, то нікому мало не здасться.
Взяти та скасувати
Але що може зробити влада для стримування зростання цін на продукти харчування або, хоча б, згладжування руйнівного впливу цього зростання?
Щось може.
Так, 12 січня Кабінет міністрів запровадив державне регулювання цін на 11 «соціальних продуктів харчування» — пшенично-житній хліб, батон, гречку, цукор, борошно, макарони, молоко, курячі яйця, курятину, вершкове масло та соняшникову олію. Для роздрібних цін на ці товари діятиме торгова націнка не більше 10%.
Ідея держрегулювання цін має як прибічників, так і противників, але, в будь-якому разі, цього заходу явно недостатньо, щоб зупинити подорожчання продуктів.
Уряд також знизив ціни на газ для виробників «товарів, що мають суттєву соціальну значимість», а саме — борошна, молока, хліба, яєць, курячого м’яса та олії (але чомусь не для тих, хто робить макарони, цукор і гречку). За ідеєю, це також має сприяти тому, щоб ціни на їжу не зростали випереджаючими темпами, а можливо навіть трохи впали.
Є ще один спосіб знизити ціни на продукти принаймні на «соціальні».
Йдеться про податок на додану вартість (ПДВ), який в Україні становить 20%, і який стягується під час продажу всіх товарів та послуг. Тобто якщо реальна роздрібна ціна 1 літра соняшникової олії становить 70 гривень, то з урахуванням ПДВ її вартість збільшується до 84 гривень (саме її ми бачимо на ціннику в супермаркеті). Або якщо куряче філе в магазині продають за 120 гривень/кілограм, то очевидно, що 20 гривень – це ПДВ, без якого кіло коштувало б лише 100 гривень.
При цьому в країнах Європейського Союзу для багатьох товарів діє знижена ставка ПДВ, яка може варіюватися від 3 до 10%. І через це ціла низка продуктів харчування, наприклад, у Польщі, сьогодні дешевша, ніж в Україні.
Але країни ЄС і на цьому не мають наміру зупинятися.
Як зазначив у розмові з виданням член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин, з весни цього року в Євросоюзі буде запроваджена нульова ставка ПДВ для продуктів харчування: «Тобто продукти харчування в Європі, які і зараз за дуже багатьма позиціями дешевші, ніж у нас, будуть ще дешевше”.
За прикладом США
Ідея зниження (аж до нуля) ставки ПДВ на «соціальні продукти» у нашій країні має значну кількість прихильників, але є й альтернативні думки.
«У наших умовах це — додатковий ризик для економіки, — заявив інформаційному агентству «Інтерфакс-Україна» радник президента з економічних питань Олег Устенко. — У результаті може виявитися, що економічний ефект від цього не такий, як здавався на етапі розрахунку».
Для того, щоб захистити від зростання цін найбільш уразливі верстви населення, є інші способи, переконаний Устенко: «Це можуть бути як додаткові виплати для компенсації зростання цін, так і запровадження food stamp у системі «Дія» — так званих «продуктових чеків», як це практикується у США”.
Напевно, у багатьох продуктові талони або продуктові картки асоціюються або з війною (ті, кому сьогодні за 70, їх, напевно, навіть застали), або з такими країнами, як Північна Корея та Куба. Втім, українці на початку 1990-х мали досвід використання відрізних купонів, за якими можна було придбати (при оплаті тоді ще радянськими карбованцями) деякі продовольчі та непродовольчі товари.
Але, у будь-якому разі, йдеться про заходи, що пов’язані з дефіцитом товарів.
Проте продуктові талони, або англійською food stamps, сьогодні використовуються у найбагатшій країні світу – США. І, як ми чудово розуміємо, не через дефіцит продовольства.
«Програма допомоги у додатковому харчуванні» (Supplemental Nutrition Assistance Program) почала діяти у США 1939 року у розпал Великої депресії, але збереглася донині. Спочатку незаможним американцям видавали талони для покупки продуктів на обмежену суму, проте наприкінці 1990-х їм на зміну прийшли дебетові пластикові картки. На сьогодні таку допомогу отримують понад 40 мільйонів людей із 330-мільйонного населення США – тобто, по суті, кожен восьмий американець.
Люди збираються біля фондової біржі, США, 1929 рік
Ще одна субсидія
Але чи застосовна подібна модель в Україні?
Олег Пендзин вважає, що продуктові талони є, по суті, субсидією на кшталт тієї, що діє в нашій країні при оплаті послуг ЖКГ: «Ми чомусь абсолютно спокійно запроваджуємо субсидії на житлово-комунальні послуги, які становлять 18% від витрат домогосподарств, але закриваємо очі на те, що є основною статтею видатків сім’ї, яка займає 47-48% її бюджету. Тому я категорично підтримую запровадження прямих продуктових субсидій малозабезпеченим верствам населення”.
У свою чергу директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський нагадав, що в Україні на сьогодні вже існує програма підтримки малозабезпечених громадян.
«Якщо йдеться про трансформацію такої допомоги, і через програму «є-Підтримка» на карти нараховуватимуться певні суми, і люди приходитимуть до магазину та купуватимуть «соціальні» продукти з конкретного переліку, то це — абсолютно нормальна пропозиція», — сказав експерт у розмові з «Апострофом».
За його словами, ні для кого не є секретом, що іноді гроші, які виділяються державою, наприклад, на дітей, витрачаються на зовсім інші речі, зокрема, на покупку алкоголю.
«Тому впровадження такої технології, по-перше, дозволить підвищити адресність, а, по-друге, забезпечить витрачання коштів на ті цілі, на які вони виділяються», — резюмував Несходовський.
Де взяти гроші
Однак у «бочці» меду (який, скоріше за все, за продуктові талони придбати не вдасться) є місце і для великої «ложки» дьогтю.
Справа в тому, що будь-яка соціальна програма потребує значного бюджетного фінансування. Так, у США продуктове субсидування коштує приблизно 60 мільярдів доларів на рік.
В Україні населення менше, ніж у США, та й ціни, загалом, у нас поки що нижчі, а тому й грошей на подібну програму знадобиться не так багато. Але їх все одно десь треба буде взяти.
За словами Олега Пендзина, щороку з українського бюджету на житлові субсидії виділяються десятки мільярдів гривень, і у 2022 році загальний обсяг їх фінансування, швидше за все, перевищить 50 мільярдів гривень. «Якщо вводити продуктові субсидії, потрібно буде знайти приблизно таку ж саму суму, — зазначив експерт. — Тому ідея ця гарна, але незрозуміла її реалізація».
Ілля Несходовський погоджується, що додаткові кошти в бюджеті знайти буде проблематично. «Однак, якщо йдеться про трансформацію програми допомоги незаможним, то оскільки на неї кошти в бюджеті передбачені, додаткових ресурсів знадобиться мінімум», — додав він.
Водночас, за словами фахівця, українська влада схильна впадати у «лівий популізм», а це означає, що для фінансування нових соціальних програм у неї може виникнути спокуса підвищити податки.
«А це однозначно призведе до краху економіки, — вважає Несходовський. — Через цей «лівий популізм» ми не розвиваємося всі 30 років (незалежності)».
Від себе додамо, що також не варто скидати з рахунків можливі корупційні ризики, які є в Україні повсюдно, у тому числі й у сфері субсидій. А тому перспектива запровадження продуктових карток поки що залишається досить туманною.
