Європа виявилася надто залежною від російського газу, а тому припинення поставок з боку «Газпрому» або навіть їхнє суттєве скорочення може завдати колосальної шкоди країнам континенту. У Євросоюзі, нарешті, усвідомили цю проблему та перейнялися питаннями диверсифікації газопоставок. «Апостроф» розбирався, чи зможе ЄС у найближчому майбутньому злізти з російської «газової голки», і якими будуть наслідки такого кроку для України.
Шантаж не спрацював
Європейський Союз знайде інші джерела газопостачання, якщо Росія суттєво скоротить чи взагалі перестане постачати газ до країн ЄС. Про це йдеться у блозі голови європейської дипломатії Жозепа Бореля, який було опубліковано наприкінці січня.
За словами Бореля, Євросоюз у питаннях постачання газу має намір працювати «з такими партнерами, як США, Катар та Азербайджан».
«Газова» тема є вкрай чутливою для Європи. З середини минулого року ціни на газ у всьому світі почали зростати, і цієї зими досягли рекордних значень – у середині грудня 2021 року на європейських спотах вони перевищили 2000 доларів за 1000 кубометрів. Зараз котирування знизилися, але все одно залишаються на рівні близько 1000 доларів, і це, у будь-якому разі, у кілька разів більше ніж рік тому.
Ціни зростають через підвищений попит на паливо, який спостерігається не лише у Європі. Минулої осені скраплений газ переважно прямував до країн Азії, де на той час склалася сприятлива для постачальників цінова кон’юнктура.
Європа, як і раніше, значною мірою залежить від газопоставок з Росії. 2020 року частка РФ в імпорті ЄС становила 49% — тобто майже половину. При цьому у 2021 році Кремль відмахувався від прохань європейців наростити постачання, знаходячи для відмови різні причини. Збільшити обсяги газу було елементарно, використовуючи українську газотранспортну систему, але РФ цього не зробила, прозоро натякаючи, що воліла б використовувати для цього газопровід «Північний потік-2», який побудований в обхід нашої країни. Такий відвертий шантаж був покликаний прискорити сертифікацію скандального газопроводу, проте він, схоже, не спрацював: наприкінці січня німецький регулятор заявив, що завершення цього процесу в першому півріччі 2022 року «навряд чи буде можливим».
Заради справедливості варто зауважити, що у 2021 році Росія виконала перед Україною свої контрактні зобов’язання. Фактичний обсяг транзиту минулого року становив 41,6 мільярда кубометрів газу при погодженому контрактом мінімумі в 40 мільярдів кубів. Більше того, останніми днями «Газпром» наростив транзит українським маршрутом. Якщо в січні нашою «трубою» прокачувалося в середньому 54 мільйони кубометра газу на добу, то 1 лютого обсяг транзиту перевищив 100 мільйонів кубів. Це, до речі, миттєво обрушило ціни на споті, які за деякими ф’ючерсними контрактами опустилися нижче 900 доларів за тисячу кубів.
Проте небажання Росії збільшувати постачання газу на прохання ЄС, у тому числі українським маршрутом, призвели до того, що її частка в імпорті Євросоюзу в 2021 році впала до 42%.
«Кузькіна мать» для Путіна
І ця тенденція цього року може зберегтися — насамперед, за рахунок збільшення поставок скрапленого газу, які в січні побили рекорд для цього місяця за весь час спостережень з 2011 року.
Раніше стало відомо, що США ведуть переговори з Катаром про можливе постачання скрапленого газу до Європи на випадок, якщо проти Росії будуть введені санкції через її агресію щодо України, і Кремль як контрзахід припинить постачати паливо.
Але газ є і в самих США, і, за оцінками фахівців, більше половини танкерів, які доставили газ до Європи в минулому січні, прийшли саме з Америки.
Термінал для зрідженого газу, Польща
Але цього все одно поки що мало, і Євросоюз, як і раніше, сильно залежить від поставок з Росії.
Про це, до речі, нещодавно заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг: «Ми стурбовані енергетичною ситуацією в Європі, оскільки вона демонструє вразливість надмірної залежності від одного постачальника газу».
А це означає, що ЄС продовжить диверсифікувати газопостачання.
Але чи має Європа сьогодні альтернативу російському газу?
«На сьогодні повністю замістити обсяги, які постачає Росія, неможливо», — сказав у коментарі «Апострофу» президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар.
Керівник спеціальних проектів науково-технічного центру «Психея» Геннадій Рябцев у розмові з виданням також виключив можливість швидкої заміни російського ресурсу на європейському ринку. Він нагадав, що зараз Росія постачає приблизно 35% всього газу, який споживає Євросоюз.
У свою чергу, провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Максим Білявський вважає, що, в принципі, такої мети можна було б досягти у середньостроковій перспективі. «Я вважаю, що за три роки частка російського газу на європейському ринку може скоротитись удвічі – приблизно до 20%», — додав він.
Але де Європа може знайти альтернативний ресурс?
Жозеп Борель назвав три країни – США, Катар та Азербайджан. Почнемо із останнього. На сьогодні азербайджанський газ поставляється в Європу газопроводом TAP, який почав функціонувати наприкінці 2020 року. Ним газ йде до Болгарії, Греції та на південь Італії.
«Але ставка на азербайджанський газ є досить ілюзорною, — каже Михайло Гончар. — Максимально Азербайджан може постачати 10 мільярдів кубометрів на рік, просто тому, що «труба» більше не дозволить».
Проблему могло б вирішити збільшення пропускної спроможності газопроводів, але все одно значне нарощування обсягів постачання навряд чи можливе через обмеженість ресурсу самого Азербайджану.
Що стосується Катару та США, то в їхньому випадку йдеться про скраплений природний газ (СПГ або LNG англійською). Крім того, є ще Австралія, яка також висловила готовність постачати свій СПГ до Європи.
Таким чином, за словами Михайла Гончара, основна «трійка» на ринку скрапленого газу — США, Катар та Австралія — зараз знаходяться в одній упряжці і «спільними зусиллями вони зможуть показати «кузькину мать» «Газпрому» та Росії в цілому».
При цьому Максим Білявський зазначає, що через довге транспортне плече австралійський газ буде дорожчим, ніж, наприклад, американський. У свою чергу Михайло Гончар вважає, що газ з Австралії взагалі не дійде до Європи, натомість зможе закрити основні потреби азіатського ринку, що звільнить обсяги американського СПГ для забезпечення поставок до Європи.
Складною залишається ситуація із катарським газом. «Катар мав не дуже приємний прецедент у співпраці з європейським газовим ринком — катарський газ перепродувався європейськими трейдерами в Азійсько-Тихоокеанський регіон, — каже Максим Білявський. — Зараз результати переговорів між США і Катаром такі: Катар погодився постачати скраплений газ, але в кризові ситуації, які можуть виникнути на європейському ринку. Крім того, Катар вимагає, щоб його газ використовувався виключно для потреб країн Європейського Союзу. Таким чином, він не може бути перепроданий іншим країнам, зокрема Україні».
США і зараз постачають свій СПГ на європейський ринок, і в січні постачання різко зросло. Трейдерам вигідно продавати газ у Європі через високі ціни. Проте танкери можуть знову розвернутися у бік Азії, де цінові премії традиційно вищі, ніж у Європі.
Крім того, американський скраплений газ поставляється здебільшого туди, куди не можуть дістатися російські газопроводи. Це, зокрема, Португалія та Іспанія, а також Велика Британія. «Забезпечити газом Велику Британію Сполучені Штати здатні», — іронізує у зв’язку із цим Геннадій Рябцев.
Проте ставка Європи на СПГ справді виглядає найреальнішою.
Вже зараз LNG-інфраструктура Європи виглядає досить переконливо. Найбільше терміналів прийому скрапленого газу в Іспанії – сім (хоча в роботі знаходяться шість). Франція експлуатує чотири СПГ-термінали, Італія – три, а також по одному – Бельгія, Греція, Литва, Польща, Португалія, Нідерланди, Мальта та Хорватія.
За словами Максима Білявського, сумарна потужність СПГ-терміналів, що розташовані на території ЄС, становить близько 200 мільярдів кубометрів на рік. При цьому, якщо постачання скрапленого газу збережеться на січневому рівні — 10,4 мільярда кубів, річний обсяг складе дещо більше ніж 125 мільярдів кубометрів, що відповідає приблизно 63% від максимальної пропускної спроможності терміналів. Тобто запас є.
Крім того, чотири СПГ-термінали є в Туреччині, і три — у Великій Британії. При цьому на різній стадії реалізації знаходяться ще близько 20 проектів будівництва СПГ-терміналів у Європі. І це — не рахуючи дрібні проекти.
Європі користь, Україні біда
Україна на своєму досвіді знає, що таке газова залежність від Росії. З листопада 2015 року країна не купує газ в РФ і імпортує його лише із західного напрямку. Проте проблема полягає в тому, що це паливо надходить до нас так званим «віртуальним реверсом» — тобто Україна відбирає законтрактовані у європейських трейдерів обсяги, які транспортуються через нашу територію з Росії. Таким чином, якщо «Газпром» (а за фактом Кремль) обнулює або зведе до мінімуму транзит нашою газотранспортною системою (ГТС), у нас можуть початися проблеми з газозабезпеченням.
Іншими словами, з одного боку, Україна може лише вітати прагнення Європейського Союзу злізти із російської «газової голки». З іншого боку, припинення постачання газу до Європи з Росії створює ризики для нашої країни.
Головний ризик полягає у падінні тиску в ГТС через скорочення обсягів транспортування. «Якщо тиск у транзитній «трубі» впаде, східні та південні регіони України виявляться без газу, тому що магістральні та розподільні газопроводи є єдиною системою, яка була збудована у Радянському Союзі», — каже Геннадій Рябцев.
За словами Максима Білявського, якщо Європейський Союз почне послідовно скорочувати частку російського газу на своєму ринку, це стане прямою загрозою енергетичній безпеці нашої країни. У зв’язку з цим Україна має продовжувати переконувати європейських партнерів зупинити проект газопроводу «Північний потік-2» та відстоювати наш маршрут як головний для постачання до ЄС.
Білявський також вважає, що навіть при нульовому транзиті українська ГТС зможе працювати, і всі регіони країни будуть забезпечені газом. «Але в такому сценарії обов’язково має бути фізичне постачання з країн Європейського Союзу», — додає він.
До речі, воно вже провадиться. Як написав у Facebook 1 лютого генеральний директор ТОВ «Оператор ГТС України» Сергій Макогон, вперше в історії розпочався фізичний імпорт газу в Україну з Угорщини. Це вже другий після Словаччини гарантований маршрут постачання до нашої країни, який має зберегтися навіть у разі припинення транзиту російського газу.
Україна також готується отримувати газ із Польщі. 1 лютого стало відомо, що польська державна компанія PGNiG закупила у США партію СПГ на користь України. Обсяги постачання поки що не називаються. Очікується, що цей газ надійде до України у березні.
Крім того, прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький у ході візиту до Києва 1 лютого повідомив, що дві країни мають намір збудувати газопровід. Дискусії про необхідність будівництва інтерконектора між Украъною і Польшею триває багато років, але досі вони не оформилися у конкретний проект. Без такого інтерконектора наша країна не зможе отримувати значних обсягів газу, скільки б нам не запропонувала Польща. Тому, можливо, зараз, в умовах загальної для Європи загрози з боку Росії, справа в цьому проекті все ж таки зрушиться з мертвої точки.
Вітчизняна газова інфраструктура також готується до змін у зв’язку із можливою зупинкою транзиту. Як написав у колонці для видання «Новий час» гендиректор оператора ГТС Сергій Макогон, було відпрацьовано варіанти запуску газотранспортної системи у реверсному режимі, що дозволить забезпечити газом українських споживачів у проблемних регіонах.
Раніше наша ГТС вже переводилася на якийсь час у «реверс». Так було у січні 2009 року, коли Росія перекрила транзит до Європи, а також у січні 2020 року, коли обсяги транзиту різко знизилися.
«На сьогоднішній день через вкрай низькі обсяги транзиту чотири газоперекачувальні агрегати вже працюють «в реверсі». Це нестандартна робота ГТС, але ми переконалися, що вона можлива», — зазначив Макогон.
Це вселяє певні надії. Але є речі, які засмучують. Насамперед, це власний видобуток газу. П’ять років тому уряд заявляв, що вже 2020 року Україна стане незалежною від імпорту газу країною. На дворі 2022 рік, а ми, як і раніше, імпортуємо близько третини (приблизно 10 мільярдів кубометрів) газу, який ми споживаємо. При цьому внутрішній газовидобуток не те, що не збільшується, а навіть падає (19,79 мільярда кубів 2021 року проти 20,23 мільярда у 2020-му).
Ми можемо шукати все нові джерела імпорту газу, боротися з «Північним потоком-2» та іншими обхідними газопроводами (що, безумовно, треба робити), але поки в країні не виросте видобуток газу, ні про яку енергонезалежність говорити не доводиться.
