Запеклий опір української армії, силовиків, територіальної оборони та суспільства завдав істотних збитків окупантам. Втрати, що постійно зростають, і відсутність вагомих тактичних досягнень відбиваються на моральному і бойовому дусі окупаційного контингенту. Рашисти, страждаючи від холоду, голоду та хвороб, не хочуть воювати, воліючи здаватися в полон одразу з технікою. Щоб хоч якось устежити за “дисципліною” та мотивувати горе-вояк, кремлівське командування направило “загороджувальні загони” з Чечні, які стежать за російськими солдатами та бойовиками з ОРДЛО. Подробиці читайте у матеріалі “Апострофа“.

Масові втрати людей та техніки

За даними українського командування, за місяць війни полегло близько 16 тисяч рашистів. Агресори втратили понад 500 танків, понад 1500 бронемашин та понад 260 артилерійських систем, понад 100 літаків та 120 вертольотів, 80 РСЗВ, понад 45 систем ППО, а також понад тисячу одиниць автомобільної техніки.

Настрій більшості російських військових, як показали допити перших “партій” полонених, з самого початку був на низькому рівні. Багато частин та з’єднань кілька тижнів перед вторгненням “маринували” біля кордонів України в жорстких польових умовах. До моменту, коли фюрер віддав фінальний наказ, рашисти вже були втомленими від холоду, поганого харчування і безглуздого сидіння в снігах.

Наразі окупанти, як свідчать дані української розвідки, мають труднощі з мотивацією по всій лінії фронту. Під Миколаєвим рашисти опинилися без техніки, наметів та буржуйок, ночуючи в холодних окопах та отримуючи обмороження. Серед солдатів багато хворих. Окупаційний генерал Яків Резанцев так і не зміг організувати відправлення поранених у шпиталь, не кажучи вже про вбитих, яких кидають на поле. В результаті, він і сам став “200-им”, вирушивши до Чорнобаївки, незважаючи на постійні втрати на місцевому аеродромі.

На інших напрямах росіян також відчувають себе деморалізованими та покинутими. Голодні і холодні окупанти, аби остаточно не потіти в українських степах, здаються в полон разом із технікою.

Водночас не можна сказати, що окупанти не намагаються рухатися вперед, але темпи помітно відрізняються від планів міноборони РФ.

“Росіяни намагаються “промацати” українську оборону в районі Ізюму, Сєверодонецька та Лисичанська, на Миколаївщині намагаються якось просунутися і у напрямку до Запоріжжя. Звичайно, їм це обходиться дорого, і темпи не такі жваві, як хотілося б кремлівському командуванню”, – сказав “Апострофу” військово-політичний експерт Микола Бєлєсков.

Часто ці наміри закінчуються провалами та відступами, що переходять у панічну втечу, як це сталося під Миколаєвим.

Повна відсутність мотивації

Як показують перехоплення розмов путлерівських бойовиків, більшість горе-вояк взагалі не розуміє, заради чого їх відправили помирати в Україні. Багато хто спочатку сприймав службу просто як роботу. Полонені путлерівці повідомляли, що, воюючи проти України, вони планували “заробити” до 500 дол на місяць, що становить приблизно 15 тис. гривень.

Родичі полонених рашистів зізнавалися російським ЗМІ, що їх син, чоловік чи брат вирушив на контрактну службу, оскільки у російських регіонах проблеми з роботою і низькими доходами. На тлі сірої провінційної безнадії професія військового вважається як би престижною. “Військовим же квартири дають” – фраза, яка звучала чи не в кожній розмові.

Такі “одкровення” тривали не більше трьох-чотирьох діб, доки Кремль не ввів у РФ жорстку військову цензуру.

Політична робота серед військових також ведеться погано. Замполіти використовують кремлівські методички, розповідаючи, що в Україні рашисти протистоять якимось “нацистам” та “націоналістським батальйонам”, а основна маса українських громадян нібито готова з радістю зустрічати російських “визволителів”.

Рашисти, наслухавшись таких казок, перетинали український кордон із мінімальним боєкомплектом, зате з парадною формою для проведення “переможних маршів”. Вже на місці, коли в путлерівців полетіли кулі, снаряди та коктейлі Молотова, рашисти зрозуміли, що українці добровільно “звільнятися” не мають наміру. Але замполіти їх про це не попереджали.

Кремль може скільки завгодно розповідати підневільним росіянам про те, що “ЗСУ обстрілюють Харків, Маріуполь та Суми”. Самі путлерівці знають, як саме і з яких цілей вони б’ють артилерією, запускають ракети та скидають бомби у Харкові, Маріуполі чи Сумах.

Неадекватне командування

Схоже, в “українських нацистів” вірить лише неадекватне кремлівське начальство, верхівка міноборони РФ і зовсім безнадійні глядачі російського “зомбоящика”.

Як наполягають вітчизняні експерти, такі феномени мають аналізувати не лише військові фахівці, політичні спостерігачі, а й психіатри. Є серйозні підстави вважати, що кремлівський фюрер та її найближче оточення живуть у світі агресивних фантазій, який має нічого спільного з реальністю.

“Для кремлівського режиму характерний ментальний та психічний стан, ніби вони живуть в іншому просторі. Психіатрам має бути добре відомий такий стан пацієнтів. Вони собі в голові намалювали комфортну для себе картину “українського нацизму” та України в цілому. У Кремлі ніяк не можуть зрозуміти, як решта світу живе з іншими уявленнями. Відповідальність тут лежить на самих росіянах. Саме народ винен, що у нього такий “цар”. Тому навіть якщо піде Путін, то великий ризик, що на його місці опиниться інший деспот”, – каже Апострофу” керівник військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.

Неадекватність кремлівського начальства, ніби передається по всій армійській вертикалі РФ. Окремі події та рішення путлерівських командирів взагалі сприймаються як анекдот. Свого роду мемом став згаданий вище аеродром у Чорнобаївці в Херсонської області, де окупанти вже 11 разів (!) опинялися під жорстким вогнем ЗСУ, втративши безліч людей і техніки. Незважаючи на втрати російське командування продовжує слати до Чорнобаївки колону за колоною, марно намагаючись утримати цю точку.

“Чорнобаївка – не просто точка на карті, а важливий об’єкт – військовий аеродром. Зрозуміло, чому росіяни туди постійно лізуть. Їм хочеться мати аеродром поблизу лінії фронту, а не лише в окупованому Криму. Але за подібні “хотілки” треба платити. Ніхто не обіцяв російському командуванню, що буде легко”, – пояснив Микола Бєлєсков.

Кадировці та “загороджувальні загони”

Щоб російські солдати не розбіглися, здаючи зброю та техніку, їм на “підмогу” відправили частини Россгвардії із Чечні. За даними вітчизняних спецслужб, їх основним завданням є “зачистка” і вбивство російських солдатів, які біжать з поля бою.

“Тобто вони виконують функцію “загородзагонів” і стріляють по своїх, хоча “своїми” росіян вони не вважають, називають “вшивими” та із задоволенням їх убивають”, – йдеться у повідомленні СБУ.

Колабораціоніст Олександр Ходаковський, командувач ОЗУ “Схід” у так званій “ДНР” днями у своєму Telegram жорстко проїхався кадировцями, назвавши їх “звичайними людьми”, яких направили в Україну без попередньої підготовки та важкого озброєння.

Оточення “путінського піхотинця” Рамзана Кадирова образилося такою такою оцінкою. Мовляв, під Маріуполем Росгвардія виконує поставлені завдання та нібито контролює ситуацію. Близький соратник Кадирова Адам Делімханов на камеру відчитав Ходаковського, змусивши його фактично вибачитись за свої слова про погану підготовку окупантів із Чечні.

Основними адресатами таких відео є російські військові та колабораціоністи з Донбасу, яких кидають на українські міста, наче гарматне м’ясо. Їх щодня переконують у тому, що за їхніми спинами стоять частини з Грозного, які у разі потреби не лише змусять вибачатись “за боягузтво”, а й можуть пристрелити.

Комментарии