Війна змінює звичний спосіб життя більшості громадян і впливає майже на всі сфери життєдіяльності країни, на території якої ведуться бойові дії. Не є винятком і трудові відносини, які під час дії воєнного стану підпорядковуються меті досягнення перемоги. “Апостроф” розбирався, які корективи війна внесла у трудове законодавство країни.

Без зайвих формальностей

Воєнний стан вимагає від країни надзвичайних зусиль не тільки на передовій, але й в тилу. Тому Верховна Рада за погодженням з урядом вже ухвалила низку законів, покликаних зберегти і активізувати економічне життя країни та полегшити ведення бізнесу в умовах війни.

Не обійшла увагою влада і трудові відносини. Так, ухвалено і вже підписано закон № 2136-IX, який містить зміни до трудового законодавства на період дії воєнного стану. І на відміну від бізнесу, для якого уряд створює максимально сприятливі умови, щоб стимулювати економічну активність, до працівників закон віднісся суттєво суворіше.

Нагадавши в першій статті закону, що під час воєнного стану вводяться певні обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, законодавці вирішили на час війни позбавити українських працівників частини гарантій, які вони мають згідно з трудовим законодавством.

В першу чергу закон покликаний вирішити проблеми, що виникли в результаті того, що значна кількість працівників з початком війни змушена була виїхати з місця свого постійного проживання. Відтак підприємства, які сьогодні поступово відновлюють свою роботу, часто відчувають брак працівників. У зв’язку з цим, закон дозволяє роботодавцям укладати з новими працівниками строкові трудові договори у період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника.

Умови трудового договору працівник і роботодавець визначають спільно за обопільною згодою. Таким чином держава практично на якийсь час усувається від контролю за тим, на яких умовах здійснюється трудова діяльність.

Інші положення закону спрямовані значною мірою на те, щоб максимально використати наявну робочу силу і зняти ряд обмежень, які в мирний час надають робітникам певний захист від свавільних рішень керівництва.

Основні зміни, введені на ринку праці, є такими:

– На період дії воєнного стану випробувальний термін може бути встановлений для будь яких категорій працівників.

В мирний час, згідно з Кодексом законів про працю (КЗпП), випробувальний термін не може встановлюватися для ряду категорій працівників (випускників професійних і вищих навчальних закладів, вагітних жінок, самотніх матерів, людей з інвалідністю тощо).

– Тимчасово не буде застосовуватися стаття 32 КЗпП, яка регулює правила переводу працівника на іншу роботу та зміну істотних умов праці. Зокрема те, що таке переведення може відбуватися лише за згодою робітника, і він має бути попереджений про це за два місяці.

Тепер роботодавець отримав право переводити працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім тих випадків, коли йдеться про переведення в місцевість, де тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я або не становить загрозу його життю і здоров’ю. Оплата такої праці має бути не нижче, ніж середня на попередній роботі.

– В свою чергу, роботодавець отримав право звільнити робітника за власною ініціативою в період його тимчасової непрацездатності або під час відпустки (якщо тільки це не відпустка у зв’язку вагітністю та пологами або по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку).

При цьому під час воєнного стану не дії стаття 43 КЗпП, яка встановлює, що звільнення повинне бути узгоджене з профспілковою організацією.

Водночас працівник також може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у випадку якщо на території, де розташоване підприємство, ведуться активні бойові дії. Виняток складають працівники, залучені до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури або примусово залучені до суспільно корисних робіт. Звільнення відбувається з будь якого дня, який він вказує у своїй заяві.

Святкуватимемо після війни

Продовжуємо перелік змін до трудового законодавства:

– Тривалість робочого часу під час воєнного стану може становити до 60 годин на тиждень (в КЗпП закріплений 40-годинний робочий тиждень). За рішенням військового командування або військової адміністрації може бути запроваджений 6-денний робочий тиждень.

На час війни також скасовано дію декількох статей КЗпП, які встановлюють список державних свят України, скорочений робочий день перед святами, додатковий вихідний, якщо свято припало на суботу чи неділю, та обмеження тривалості понадурочних робіт. Тож до перемоги відкладаються не лише перенесення робочих днів, щоб влаштувати чотири вихідних підряд, але й взагалі будь які державні свята.

– Під час воєнного стану дозволяється залучати працівників до роботи в нічний час без їхньої згоди. Виняток становлять тільки вагітні жінки, жінки, які мають дитину віком до одного року, та особи з інвалідністю, яким за медичними рекомендаціями протипоказана така робота. При цьому зупинена дія статті КЗпП, яка встановлює, що нічна зміна має бути на годину коротша за денну.

– Роботодавець зобов’язаний виплачувати заробітну плату вчасно відповідно до трудового договору. Єдиний виняток – якщо він зможе довести, що терміни порушені внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили.

– У період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. Роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

– З’являється можливість призупинення дії трудового договору – тимчасового припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасового припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у випадку, якщо робота підприємства стала неможливою через військову агресію. При цьому трудові відносити між працівником і роботодавцем не припиняються, і робота може бути відновлена щойно для цього з’явиться можливість.

Відшкодування заробітної плати та інших належних працівникові виплат у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Очевидно мається на увазі, що після закінчення війни громадяни України зможуть вимагати компенсацію недоотриманої зарплати з майбутніх репарацій, якщо такі вдасться отримати.

Тож поки воїни ЗСУ та тероборони дають відсіч ворогу на фронті, працівники тилу повинні виконати свою частину роботи: напружитися і працювати більш інтенсивно, ніж вони звикли у мирний час. Таке об’єднання зусиль повинне стати запорукою перемоги.

Комментарии