У Києві збираються перейменувати п’ять станцій метро. До списку потрапила «Берестейська», яка отримала назву від українського містечка, яке наразі у складі Білорусі. Очікувано хочуть стерти ім’я Льва Толстого, ліквідувати «Дружбу народів», «Героїв Дніпра» та «Мінську».
А тим часом у Західній Україні руйнують пам’ятники Олександру Пушкіну, пише kp.ua. Ця клята війна переповнює емоціями, які ані перетерпіти, ані приглушити. Такої всеосяжної ненависті ми не відчували ніколи. І навіть убитий у Росії поет, який двісті років тому написав «Тиха украинская ночь…», відповідає сьогодні за звірства його земляків.
Потрібна чітка ідентифікація, де своє, а де чуже
На думку голови Спілки письменників України Михайла Сидоржевського, все, що нагадує про «русский мир», має бути стерто з лиця землі.
— Важливо зауважити, про знищення книг Пушкіна та інших російських класиків не йдеться, — підкреслює він.
— Ми не палитимемо книжки, бо ми не варвари. Але чітка ідентифікація має бути у всьому. Я позитивно оцінюю знесення пам’ятників російським письменникам та перейменування станцій метро, які асоціюються з радянським періодом, — пояснює наш співрозмовник.
Рішення про станції ще не прийнято, а ось Пушкіна уже зруйновано в Ужгороді, Тернополі, Мукачеві, на черзі інші міста. У Дніпрі автора «Євгенія Онєгіна» та «Полтави» замалювали літерами «Z», які стали символами російського фашизму. За наказом міської влади пам’ятник відмили, але якщо бомбардування продовжуватимуться, знайдуться активісти, які вчинять над бюстом народний суд.
У Києві Олександр Сергійович поки що у безпеці і має у своєму розпорядженні цілий парк. Але якщо сьогодні міністр культури Олександр Ткаченко заявив, що долю пам’ятників особам з минулого має вирішувати місцева влада, то завтра може бути проголошена державна програма з «депушкінізації».
Відсутність толерантності – це шлях до програшу
— Подібні рішення мають бути дуже виваженими. Нещодавно мій знайомий із Острогу закликав демонтувати пам’ятник радянським воїнам. Я спитав: чому? Він відповів: «А ми були і проти німців, і проти совєтов». Розмова відбулася приблизно тоді, коли у Харкові загинув 96-річний в’язень концтаборів. Тому моє перше зауваження про те, що відсутність толерантності у суспільстві – це шлях до програшу, — каже історик, археолог Максим Левада. – Друге: мені не подобається теза: якщо вони знищують нашу культуру, ми знищуватимемо їхню. Я не бачу зіткнення двох культур, тому що «русский мир» до культури не має жодного стосунку.
Експерт нагадує, що багато пам’яток є пам’ятками історії чи архітектури.
— Демонтаж можливий виключно в рамках закону – або виключення із реєстру пам’ятників, або дозвіл на переміщення. Серед монументів є роботи найвідоміших українських авторів. На мою думку, авторство важливіше за особу або подію, які відтворено. Як би ми не хотіли, але життя та творчість багатьох російських постатей пов’язані з Україною і є частиною нашої історії, — вважає наш співрозмовник.
Історик згадує імена Чехова, Серебрякової, Айвазовського, Гоголя, Булгакова, Ахматової та інших. І у публічному просторі не лише пам’ятники. Залишаються музика, живопис…
У Дніпрі пам’ятник Пушкіну вже відмили від рашистських символів, але якщо атаки на місто продовжуватимуться, навряд чи бюст встоїть. Фото: t.me\Дніпро Оперативний
І Лермонтова за «немиту Росію»?
Ми пам’ятаємо, як після вбивства поліцейськими темношкірого Джорджа Флойда в Америці стали руйнувати пам’ятники Христофору Колумбу, Томасу Джефферсону, Джорджу Вашингтону. І як світ дивився на це без схвалення. Так само може бути сприйнятий і «пушкінопад», зауважує завідувач Східноукраїнською філією Інституту археології НАН України Юрій Бровендер.
— Нічого поганого про Україну Пушкін не говорив і не писав, йому нема за що мститися, — каже Юрій Бровендер. — Але я переконаний і згоден з тим, що слова «московський» не має бути в назві наших вулиць та проспектів, і справедливо перейменувати станцію «Мінська». Але «Дружба народів» — це не тільки про Росію, з іншими народами ми не відмовляємося дружити. І герої, що звільняли Київ від фашистів, були ті самі герої Дніпра.
Доктор історичних наук нагадує, що в запалі емоцій разом із водою легко виплеснути і немовля.
За Олександра Сергійовича заступається і письменник, історик Юрій Топчій, відомий під псевдонімом Густав Водичка.
— Пушкін – це європейський письменник, у Росії він був опозиціонером, постійно був у вигнанні і був убитий. За що його переслідувати? Тільки за те, що розвивав російську мову? Так він не один. Був Лермонтов, який писав про «немиту Росію», який створив образ російського аристократа Печоріна – безпринципного, жорстокого «героя», який усім несе лише лихо. А якщо почитати твори Льва Толстого, написані у кавказький період, то ми побачимо російську людину як садиста і недоумка. Тоді давайте і Ремарка, і Ґете заборонимо, тому що під час Другої світової німці спалили будинок моєї матері та будинок мого батька, — прямо ставить питання публіцист.
Рішення ухвалили правильне
Директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха згадує, що боротьба з пам’ятниками відбувалася й у Росії, коли розпочалася Перша світова війна. Тоді намагалися стерти все, що було пов’язане з німецькою культурою.
– Це емоційна реакція на окупанта, її можна зрозуміти. Але я не став би робити боротьбу з пам’ятниками офіційною політикою, хоча в той же час позиція надати право приймати рішення місцевій владі вірна. Ані заважати цьому процесу, ані вітати його не треба, час все розставить по своїх місцях, – радить доктор філософських наук.
Єдине, від чого застерігає соціолог, це від знищення цінностей, що входять до світової духовної скарбниці.
ДОВІДКА КП
В Україні налічувалося понад 60 пам’ятників, бюстів, барельєфів, встановлених на честь Олександра Пушкіна. З них 4 у Києві, 3 в Одесі, 5 у Донецьку. Три пам’ятники станом на 11 квітня демонтовано.
