Вільного житла немає
В Італії 34-річна Тетяна з 13-річною донькою Євгенією опинилися в середині березня – знайомі запропонували безкоштовне житло у місті Порденоні (це північ Італії, неподалік Венеції). Хоча спочатку планувала влаштуватися у Швеції, але вирішила не ігнорувати таку пропозицію: дають – бери.
Після приїзду з’ясувалося – на цьому «блаті» бонуси для біженців в Італії закінчуються, пише kp.ua. Знайшли, де жити – вже гаразд. Іншим українцям, як виявилося, доводиться кочувати по всій країні, допоки в одному з містечок для них не знайдеться безкоштовне вільне житло.
— Італія за враженнями – це глибинка України з гарною погодою, — починає свою розповідь про будні біженців за кордоном Тетяна. – Місто, де ми живемо, вважається немаленьким за місцевими мірками. Але вільного житла для біженців немає.
До гуртожитків чи шкільних спортзалів тут українців ніхто не селить. Італійці чи емігранти з України запрошують жити до себе додому – якщо виникає такий благородний порив, то реєструються у префектурі, і тоді біженців у міру їхнього прибуття направляють до них. Якщо таких немає – місцевій владі запропонувати біженцям нічого.
Допомога місцевої влади – порада «їдьте далі».
Української зарплати вистачить лише на макарони
З їжею в Італії біженцям, за словами Тетяни, також ніхто особливо не допомагає. Знайти їжу – твоє завдання. В особливо складному випадку можна звернутися до церкви, може там допоможуть.
– Моя зарплата в Україні – це були непогані гроші, але в Італії на них складно прожити, хіба що харчуватися цілий місяць одними макаронами, – каже Тетяна. – Тут розглядають питання виплат біженцям у розмірі 300 євро – сміятимешся, це гроші з бюджету, який виділила ООН. Але поки що їх не платять: не знають, як провести процедуру. У будь-якому випадку цих грошей вистачить лише на макарони на місяць. Якщо є безкоштовне житло, не треба нікуди їздити, ти не куриш і згоден на такий раціон — так, протягнути можна.
Продукти в Італії коштуватимуть дорожче, ніж в Україні. Тієї ж картоплею харчуватися, сподіваючись на цьому заощадити, не вийде — вона коштує два євро за кілограм. Викрутитися можна за допомогою опту: якщо взяти одразу десять кілограмів – тоді заплатіть сім євро за мішок. Морквина, яблука, апельсини, борошно – по одному євро. Макарони – теж, пачка – трохи більше півкіло.
Проїзд для українців в Італії безкоштовний упродовж перших п’яти днів після прибуття до країни. Хтось, щоправда, примудряється їздити і довше, але щастить не всім: буває, таких розумників знімають із поїздів. Як перевіряють термін перебування в Італії – питання. Але на кордоні з Австрією у українців фотографують паспорти.
Діти в Італії вчитися зобов’язані, але місць для біженців із України у школах немає. Фото: особистий архів
Місць у школах немає – нові класи не відкривають
Роботи в Італії, за словами Тетяни, мало – є місця на заводах, якщо влаштовує. В Україні вона працювала у сфері IT – в Італії таких спеціалістів та своїх повно, із вільними вакансіями проблема.
Ще одне питання, яке потрібно вирішити після прибуття – навчання дитини.
— Дитина не те, що має право вчитися, це її обов’язок, — розповідає Тетяна. – До того ж місць у школах немає. Взагалі. Я обійшла всі школи – скрізь відмова. Ходила до місцевих «районів» — їх у місті п’ять, була і в сусідніх містечках – безуспішно. Що робити? А нічого… Відповідають: «Ну куди ж ми вас візьмемо, якщо немає місць?». Тут, як в Україні — штовхаєш двері з ноги, інакше ніхто не ворухнеться. Зараз начебто вже обіцяють взяти доньку до однієї школи – це після листа чиновнику «з прав дітей». Зате у доньки раптово прорізалася англійська.
Додаткові класи, за словами Тетяни, як у Німеччині, в Італії не відкривають. Але ті українські діти, які приїхали на першу хвилю, вже ходять до школи. Їх, певне, ще встигли прилаштувати на вільні місця у школах. На цьому все.
Потрібні їжа, житло чи гроші – їдьте далі
Але не все так погано, як може здатися – італійці до українців ставляться добре та по можливості допомагають. Наприклад, можуть не взяти гроші за деталі для велосипеда, як було у Тетяни – дізналися, що вона з України і вирішили подарувати. Щоправда, вони й так коштували небагато – кілька євро.
— Якщо потрібні гроші – краще їхати до інших країн, бо Італія нічого не дає, – наголошує Тетяна. – Потрібні продукти – йди до церкви, потрібне житло – може, поселять, але невідомо, коли й куди. Звичайно, мій випадок – це не середня температура по лікарні. Але дивлюся – люди, які сюди приїхали, вони приїхали з грошима. Ті, хто їх не має, їдуть до інших країн, які дають хоч щось – житло, їжу, гроші. У мене друзі поїхали до Швеції, і я знаю, що там інакше. Я вже не раз пожаліла, що не поїхала далі, але тепер – маємо, що маємо.
Без італійського нікуди
Мама з донькою оселилися у літньому будиночку на дві кімнати у знайомих. У березні ще було прохолодно – доводилося рубати дрова та топити піч. В один із днів, втомившись, вирішили не топити – і застудилися. Тоді довелося спантеличитись оформленням документів – подали на тимчасовий захист, щоб отримати медстраховку в майбутньому.
– Багатьом за місяць оформили тимчасовий захист. На біженство тут подати не можна – документи не приймають, – продовжує Тетяна. – Українці отримують «пермессо спеціальне» – спеціальний дозвіл. А от у Швеції статус біженця набували за два тижні – знайомі оформляли. Написала у шведське консульство – мовляв, цікавить, чи можу я туди поїхати, якщо тут відмовлюся від тимчасового захисту. У кожній країні захист дається по-різному. Але працювати можна лише там, де зареєструвався.
Ще одна проблема – англійська. Тут на ньому, за словами Тетяни, майже ніхто не каже, на відміну від інших країн Європи. Тому до і так насиченого розпорядку дня – метання між «районо» та школами, роботою, посадкою городника та випіканням хліба заради економії, курсами по роботі – доводиться ще вивчати італійську. Отже, поєднати будні біженця з відпочинком у країні-курорті, як мріють деякі, складно.
