Україна планує попросити у країн «Великої сімки» 50 млрд доларів на покриття дефіциту бюджету. Про це пишуть українські ЗМІ з посиланням на Reuters.
Повідомляється, що кошти необхідні на покриття дефіциту державного бюджету протягом наступних шести місяців. Журналісти цитують радника президента Олега Устенка, за словами якого допомога партнерів потрібна на підтримку армії та соціальної сфери.
Але чи не надто висока сума і чому, доки Україна одну руку простягає в очікуванні нових позик, іншою рукою віддає старі борги, причому виплачує кредиторам рекордні відсотки за держборгом? Ці питання «КП в Україні» обговорила з економістами.
Скільки-скільки?
Отже, почнемо із суми у 50 млрд доларів. Потрібно сказати, що думки щодо її адекватності в експертів розділилися.
Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко назвав її абсурдною. За його словами, на сьогодні вся доходна частина бюджету становить 50 млрд доларів, тому виходить, що у нас дефіцит дорівнює всьому бюджету.
— Можливо, річ у тім, що ніхто нічого не рахував і цифри взяли «для краси»? – запитує економіст. – Другий момент у тому, що для покриття дефіциту бюджету нам не потрібна валюта – треба просто провести емісію гривні. І, нарешті, третє питання – чим віддаватимемо? Якщо припустити, що нам хтось дасть ці гроші, ми взагалі з боргами ніколи не розрахуємося!
Втім, каже Охріменко, все це більше розмови для привернення уваги. Навряд чи нам хтось дасть 50 млрд доларів – максимум 5, та й то не факт.
Водночас аналітик Олексій Кущ вважає, що до втрат половини доходної частини бюджету (25 млрд доларів) слід додати по 2 млрд доларів на місяць, які Україна витрачає на війну понад закладені до бюджету витрати на оборону. За півроку загальна сума, звичайно, до 50 млрд не дотягне, а ось за рік – цілком.
— Згідно з офіційними даними, у березні 2022 року війна залишила державу без додаткових $2,7 млрд, а за підсумками другого кварталу, за даними голови Мінфіну Сергія Марченка, економіка України недорахується $5-7 млрд, — наводить цифри аналітик компанії «Центр біржових технологій» Максим Орищак. — Тобто виходить, що сума 50 млрд доларів береться із запасом на майбутнє.
Війна все спише. Окрім боргів
Зазначимо, що поки що однією рукою Україна просить нові позики, іншою рукою вона віддає старі, причому виплачує кредиторам рекордні відсотки за держборгом. Зокрема, лише у квітні-червні 2022 року Україна витратить на обслуговування держборгу 167 млрд гривень. Погодьтеся, все це виглядає якимось абсурдом: воювати на останні гроші і при цьому набирати нові борги, щоб одразу віддавати ці гроші в рахунок погашення кредитів, взятих у попередні роки.
– Кажучи формально, йде переливання бюджетів, – вважає Максим Орищак. – Нам боргують гроші, яких ми потребуємо, але при цьому не скасовують і не прощають минулі борги. Говорити про корумпованість схем, не знаючи фактів, я б не став, та й чітко визначити суми, потрібні сьогодні Україні, також неможливо. Нові кредити на покриття дефіциту бюджету, звісно, необхідні. Але зрозуміти доконечну суму не можна.
За словами Орищака, коментарі про те, що витрати потрібні на армію та соціальну сферу, надто обтічні. Ми знаємо, що сьогодні до України буквально з усього світу стікаються пожертвування на утримання армії, на озброєння, на харчування, і навряд чи ми дізнаємось, які суми і на що пішли.
– Ніхто не скаже, які суми і куди йдуть під час війни, – каже експерт. — Дуже багато можуть пізніше списати на складність воєнного часу, і ніхто не розбиратиметься у правомірності дій влади. Думаю, після війни уряду все ж таки будуть задавати питання «Де гроші?». І не виключено, що ситуація може нагадати проблему з кредитами на початку 90-х, коли Україна тільки-но розпочала свій шлях міжнародного кредитування і гроші раз у раз не доходили за призначенням.
А що із реструктуризацією?
Аналітик Олексій Кущ вважає, що єдиний правильний вихід у цій ситуації – це реструктуризація боргу. Тим більше що привід у нас дуже поважний — війна, яка є форс-мажором.
– Сьогодні всі ресурси потрібно спрямовувати на оборону, соціальну систему та стабілізацію економіки, – каже експерт. — Саме час рятувати не кредиторів, а реальний сектор. А погашення держборгу в період війни та відмову від реструктуризації важко назвати інакше, ніж «фінансове мародерство».
На думку аналітика, в українських реаліях реструктуризація стала політичним питанням, вирішенню якого заважають два серйозні моменти.
По-перше, ідеологічний момент. Українці з нетерпінням чекають, коли в результаті санкцій РФ оголосить дефолт, і наша влада, мабуть, побоюється, що російським ЗМІ дай тільки привід у вигляді прохання про реструктуризацію, і вони почнуть писати про «дефолт в Україні» безперестанку. Насправді цей момент легко обходиться спокійними розмовами про реструктуризацію, коли борги погашаються, а переговори про зміну умов йдуть паралельно. Тобто про ультимативну форму взагалі не йдеться.
По-друге, продовжує Кущ, це лобістський момент. В Україні чимало політиків та бізнесменів пов’язані із зовнішніми кредиторами. У нас працюють західні інвестиційні компанії, яким належать, зокрема, і ЗМІ, які значною мірою впливають на громадську думку. Парадокс полягає в тому, що навіть багато людей перебувають у впевненості: в умовах воєнної розрухи Україна має погашати борги. Більшість українців не має розуміння того, що наразі для нашої країни відкрилося унікальне історичне вікно можливостей щодо списання боргів.
— Крім того, влада чомусь побоюється, що реструктуризація може стати на заваді допомоги з боку західних країн, — каже Олексій Кущ. – Але це велика фікція, і Захід нам нині допомагає з зовсім інших причин, серед яких є геополітичні та морально-етичні чинники. Тож реструктуризація тут абсолютно ні до чого.
Тож допомога чи нові борги?
Раніше українців чимало здивувала заява голови Мінфіну Сергія Марченка, який повідомив: міжнародна «допомога» Україні на 95% є кредитами, які треба буде повертати після війни.
Як же так виходить, що ми з усіх боків чуємо про допомогу, а насправді наші борги продовжують зростати?
На думку Олексія Куща, це відбувається тому, що ми звикли називати допомогою все підряд. Тим часом допомога нам іде переважно у вигляді матеріально-технічних засобів, а те, що надходить у вигляді грошей, це, як правило, кредити. Але через те, що ми це не поділяємо та скидаємо «в один котел», спочатку починається ейфорія (скільки допомоги нам йде з усього світу!), а потім розчарування (а-а, то це все було кредити?).
Підсумовуючи, експерти погоджуються: позичати, щоб віддавати старий борг, це досить дивне рішення. До того ж, нагадують економісти, нічого надприродного у реструктуризації боргу немає, й інші країни використовували для цього набагато менші приводи.
— У нас абсолютно 100-процентний форс-мажор – війна. Тому ми можемо і повинні ініціювати реструктуризацію не лише зовнішнього (насамперед перед МВФ, якому ми найближчим часом маємо віддати 5 млрд доларів), але й внутрішнього (нерезиденти чекають на виплати по ОВДП на суму 75 млрд грн, тобто місячний воєнний бюджет) боргу і назавжди закрити собі цю сторінку, — резюмував Кущ. – Реструктуризація має включати відстрочення виплат на 20 років, зниження відсоткової ставки до 1-2% та списання половини боргу.
