Війна росії проти України триває вже майже два місяці. Останнім часом росія суттєво посилила активність на Донбасі, що й не дивно. Адже наближається сакральна для путіна дата – 9 травня. На параді у Москві вища політичне і військове керівництво має дати населенню «привід гордості». Але оскільки немає перемог військових, то й захоплення якогось туалету з прапором України чи НАТО – також цілком зійде за перемогу для аудиторії «зомбоящика». Адже перемога на росії — це те, що озвучать по телевізору, приправивши все твердженням, що саме таким був задум.
Яких результатів «спецоперації» хоче досягти росія? Якими силами братимуть Донбас і в якому становищі зараз Україна? Скільки ракет залишилося в запасах ворога й чому вони приховують втрати, свою думку в програмі «Руно. Війна» на Апостроф TV висловив журналіст з Ізраїлю СЕРГІЙ АУСЛЕНДЕР.
— Росія використовує надважкі бомби в Маріуполі. За непідтвердженою інформацією це були ФАБ-3000. За словами очевидців, вибух було видно та чутно за 100 кілометрів від Маріуполя. Ми не раз чули про пам’ятні дати, зокрема, про 9 травня. До цього дня росії дуже важливо завоювати хоч щось і поставити собі галочку. Згадайте, як до 26-ї річниці Жовтневої революції треба було взяти Київ. Його залили кров’ю, закидали трупами, але завдання виконали. Ми зараз бачимо повторення із датами?
— Так, абсолютно. Так воно і є. Ми всі розуміємо, що путін — тіло від плоті тієї системи. Крім того, що він абсолютно кровожерливий людожер, ще і його спосіб думок звідти бере свій початок. Так, очевидно, поставлене якесь завдання здобути якусь перемогу чи видимість перемоги, щоби провести парад на Красній площі, покидати прапори полку «Азов», наприклад, до Мавзолею. Влаштувати з цього якийсь дебільний перформанс, який вони так люблять, і, найголовніше, оголосити населенню, що «операція» успішно завершена, перемоги ми здобули, Донецьку та Луганську області «звільнено», Маріуполь «звільнено». Вони не будуть вживати слово «захоплений», а говоритимуть «звільнений». Що вони скажуть по телевізору, те буде перемогою.
— Ця перемога, яку путін має як кістку кинути своєму народу, як може виглядати, окрім Маріуполя? Це ж битва не за Маріуполь, а за Донеччину, як сказали.
— Це досить складне питання. Ніхто путіну під черепну коробку зазирнути й подивитися, що там діється, не може. Але з того, що ми бачимо й можемо проаналізувати, мабуть, задум у них такий: спробувати зрізати цей виступ — Слов’янськ, Попасна, Вугледар, якщо я не помиляюся. Ось ця дуга, яка виступає в бік російських позицій. Оточити там угруповання Об’єднаних сил, організувати котел, вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей, захопити Маріуполь та заявити, що операцію зі звільнення Донбасу успішно завершено, а так і було задумано. Той факт, що вони втекли з-під Києва та Чернігова, накрутили там усіх цих справ, бомблять Львів і так далі — усе так і було задумано. Ще раз кажу: перемогою буде те, що вони скажуть у телевізорі.
Зараз, на мою думку, усі зусилля будуть кинуті на Донбас. До них нарешті дійшло, що ця розмазня, яку вони влаштували на фронті в 3 тисячі кілометрів 150-тисячним угрупуванням, це абсолютне безумство завершилося повним провалом. Зараз, мабуть, усе, що вони мають, вони стягнули на Донбас і намагатимуться прогризти українську оборону. Це все ті ж лекала Другої світової війни, там стиль — а-ля Маршал Жуков — довбати ось цією армією в цю стіну, доки її не проломиш. Вони намагатимуться виконати це завдання, яке, на мою думку, поставлено їх генеральним штабом перед своїм угрупуванням: спробувати вийти на адміністративні кордони або принаймні до них наблизитися і спробувати створити хоча б оперативне оточення, щоби було з чим виходити на переговори, було чим торгуватись.
— Ми не вперше згадуємо Другу світову, Сталінград, Курську дугу. За яким сценарієм усе відбуватиметься протягом найближчих трьох тижнів?
— Це все-таки мені більше нагадує Курську дугу, бо Сталінград — це не зовсім те. Там битва, незважаючи на його масштабність та напруженість, точилася в межах одного міста. Це, брутально кажучи, як у Маріуполі. Правда, Маріуполь відрізняється від Сталінграда тим, що Україна не має коридору, і вона не може перекидати підкріплення. Тому захисники Маріуполя змушені боротися в повному оточенні.
Це скоріше Курська дуга. Навіть конфігурація цього виступу трохи нагадує той Курський виступ. У німецького командування свого часу задум цитаделі саме в цьому й полягав: зрізати виступ, оточити угруповання, знищити, спрямувати фронт і нав’язати свою ініціативу. У них там це не вийшло. Дуже сподіваюся, що й у цих не вийде.
— Ми в це просто віримо, а у вас є підстави так казати?
— Вам в Україні, звісно, видніше. Але, наскільки я розумію, цей виступ — це та сама територія, де українська армія вісім років готувалася до оборони, де українські військові реально знають кожен кущ та кожен яр, де створена свого роду Лінія Мажино, де обороняються найбільш боєздатні українські частини. Вони не відрізані, є можливість підвезення підкріплення та озброєння.
А російське угруповання, як мені здається, сильно ослаблене. З морального погляду тому, що, незважаючи на всі спроби приховувати втрати, брехати без кінця та краю своїм підлеглим та населенню, неможливо приховати масштаби втрат. Вони, на мою думку, просто жахливі. Крім цього, їх основні боєздатні частини сильно побиті. Їх українська армія побила й досить сильно.
Тому зараз у бій кидатимуть, що називається, музикантів та писарів — будь-кого. Це та сама тактика живої хвилі, яку вперше застосували, на мою думку, ще китайці під час війни в Кореї, яка шокувала американців і британців, які тоді з ними воювали.
Ще раз повторюю: для них втрати значення взагалі не мають жодного. Це у вас загибель кожної людини це трагедія. Або в Ізраїлі. Для них це всі цифри: 10 тисяч, 15, 20 — та хоч 100 тисяч, нікого це не хвилює. Поставлено завдання — уперед. Помри, але зроби, як казав герой одного фільму. Скільки людей помре для того, щоби це зробити — це окреме питання.
Але з того, що я бачу, по-перше, українська армія цілком боєздатна, і вона це довела за ці понад 50 днів війни. По-друге, я бачу дуже чудове командування української армії, яке, як я розумію, добре бачить усі загрози, усі перспективи цієї битви, ухвалюватиме відповідні рішення, і вже не допустить ні Іловайська, ні Дебальцевого.
— Conflict Intelligence Team повідомила, що на росії не залишилося жодної бригади російської морської піхоти, яка не зазнала б втрат в Україні. А морська піхота — це один із найбільш боєздатних та підготовлених підрозділів на росії. Вони для свого населення приховують втрати, а чи можемо ми оперувати якимись даними?
— Важко тут оперувати якимись даними. Що стосується морської піхоти, то справді вже загинув один із комбригів морської піхоти, а їх усього чотири на росії, не кажучи вже про крейсера «Москва». Це вже окрема історія.
Ще під час мого перебування журналістом на росії мені доводилося бувати в розташуванні однієї з цих бригад, яка, наскільки я знаю, «відзначилася» десь під Києвом. У Бучі, здається. Це 155-а бригада морської піхоти. Вважалося, що це цілком боєздатні частини, здатні до маневреної війни. Зокрема та бригада, де я бував, мала досить багатий досвід війни в Чечні.
Знову ж таки, дані, на які я спираюся, — це той самий Conflict Intelligence Team. Я також уважно стежу за цим джерелом, бо я їх вважаю досить серйозними дослідниками. Я стежу за тим, що говорить, наприклад, Христо Грозєв, є там інші дані. Ці дані плюс-мінус говорять про те, що великі втрати. Втрати вбитими дуже великі. На кожного вбитого припадає від трьох до чотирьох поранених. Якщо все це перемножити і скласти в купу, то виходить, що добра третина того угруповання, яке починало цю війну, уже не існує. Це перше.
По-друге, як би не проблема набрати людей, росія велика, там 140 млн. людей. Комусь обіцятимуть гроші або просто відловлюватимуть людей на вулицях, як це було в «ДНР-ЛНР». Не питання набрати людей, але їх треба навчити. Зараз не Друга світова війна, люди повинні вміти поводитися з технікою, зі складною технікою. Для того, щоби навчити людину стріляти з автомата Калашникова, потрібно три дні. Для того, щоби навчити його керувати бойовою машиною піхоти, то курс водія БМП, якщо я не помиляюся, тактичний і технічний становить три місяці. Але вони не мають трьох місяців, не мають навіть трьох тижнів. Тож де вони братимуть людей, якщо воюють частини з Далекого Сходу? Уже з Владивостока та Уссурійська воюють частини, вони вже відводять їх у тил через великі втрати. Кого вони можуть туди відправляти, я не знаю. Хіба що з Чукотки, але там особливо немає жодних військових частин. Я, чесно кажучи, не уявляю, за рахунок чого вони поповнюватимуть ці свої резерви.
— Деякі російські оглядачі кажуть, що війна триватиме 6–9 місяців, а потім розпочнуться якісь переговори. Ви кажете, що вони не мають навіть трьох тижнів. І?
— Тут момент трохи спірний у тому сенсі, що якщо вони хочуть усе до 9 травня приурочити, то вони мають дуже мало часу. Якщо вони розраховують влаштувати війну на виснаження, влаштувати кампанію, як у Чечні, коли це тривало роками… Але, наскільки я розумію, проблема полягає в тому, що вони не мають цих років. З економічного погляду в них зараз ситуація досить важка. Десь треба брати гроші, треба поповнювати запаси техніки, а де їх поповнювати, я, чесно кажучи, не дуже розумію. У них зараз почнуть ставати заводи.
Це, зрештою, не Друга світова війна, де робили танки Т-34. Сучасні танки та сучасні комплекси — це досить складні речі, для них потрібна елементна база. У них на танках стоять французькі тепловізори. Де вони їх зараз візьмуть? Ніде. Тому в мене таке відчуття, що в них просто немає ресурсів для такої тривалої кампанії, яку можна розтягнути на рік, якщо не дійде до якихось крайнощів, коли палицю в руку дадуть, і йди штурмуй. Це вже зовсім.
— Щодо ракет: за 55 днів війни по Україні випустили вже 1550 снарядів. Усіх дуже цікавить, а скільки ракет було на озброєнні росії, і коли все це в них закінчиться?
— Це питання навіть не на мільйон, а, напевно, на мільярд доларів. Тут я нічого не можу сказати. Я лише знаю, що запаси нових ракет на кшталт «Калібр» або «Кинжал» у них були не дуже великими, всупереч усім заявам, що в них аж ось таке виробництво цих ракет. Усе це нісенітниця, звичайно. Вони в них, гадаю, швидко почнуть закінчуватися.
Але, наскільки мені відомо, у них чималі запаси крилатих авіаційних ракет, які свого часу в рамках Будапештського меморандуму Україна передала росії разом зі стратегічними бомбардувальниками. Це була серйозна помилка, але хто ж тоді знав, чим це закінчиться. Так от цих ракет реально багато, їх сотні. «Іскандерів» у них теж залишилося мало, плюс вони мають значну їхню кількість тримати, щоби парирувати можливій загрозі з боку НАТО в області Калінінграда тощо. Якщо вони вже почали використовувати ракети «Точка-У», які були відправлені на зберігання, фактично списані, і є дані, що вони вже в Ірану просять ракети, то, вочевидь, у них із цим не все добре.
Використовувати фронтову авіацію для бомбардування міст вони не зможуть. У вас дуже висока насиченість бойових порядків різними ПЗРК, це добре видно по нескінченних збитих літаках. А важкі бомбардувальники можуть пускати ці ракети, у них дальність польоту більша — тисячі дві кілометрів. Тобто вони їх можуть пускати зі свого повітряного простору практично по всій території України. Таких ракет у них справді багато. Для того, що парирувати це, потрібні засоби ППО.
— Україна хоче отримати Reaper — це американські ударні БПЛА. Наскільки я зрозуміла, це трохи прокачані «Байрактари», тому що в них швидкість удвічі більша, вони можуть довше літати. Наскільки це може змінити ситуацію, бо найслабше місце — це небо.
— Так, ці Reaper — серйозні машини. Це такий «супербайрактар», я сказав би. Це, звичайно, не ППО: вони не можуть збивати літаки і крилаті ракети. Та вони можуть завдавати ударів по землі. Теоретично, напевно, Україна могла б використати їх для завдання ударів по ближніх тилах, по базах постачання, які знаходяться на російській території, щоби спробувати якось порушити постачання і логістику. Це вже як би задум вашого командування, йому вирішувати, як їх використовувати. Але факт удару по нафтобазі в Білгороді — досі не зрозуміло, хто розбомбив цю нафтобазу — у тому, що такі речі завжди справляють враження на супротивника. Якщо брати до уваги той факт, що в них почалася істерика в дусі «на нас напали», це, мабуть, досягло своєї мети.
— Ми з вами торкнулися «Москви», спочатку говорили, що втрат немає, усіх евакуювали. Потім — втрати є, але 10 військових, пізніше — 37. Чому вони так дозовано повідомляють про ці смерті? Було також цікаво, що вони «зникли безвісти». Куди вони могли зникнути у відкритому морі? На дно? Що це за формулювання?
— По-перше, можна частину втрат списати на зниклих безвісти. Така людина вважається вбитим, не вважається пораненим, він взагалі ніяк не рахується, у списках він відсутній. Можна не платити компенсації тощо. Це окрема історія.
По-друге, у крейсера влучили дві протикорабельні ракети «Нептун». Сумарна вага їх боєголовок — близько 300 кг вибухівки. Ракета пробиває борт корабля та підривається всередині.
Корабель усередині — це закриті приміщення, де вибухнуло 300 кг вибухівки, плюс люди були на бойових постах, вони були скупчені, плюс подія була вночі, люди спали. Хтось міг просто випаруватися під час вибуху — їх просто рознесло на шматки. Плюс до цього, дуже сильні пошкодження на кораблі, як правило, призводять до того, що люди з нижніх палуб вибратися наверх фізично не можуть. Перекосило якісь люки, трапи тощо. Очевидно, з корабля екіпаж знімали досить швидко, і там когось могли банально забути всередині. Я цілком це припускаю, враховуючи, як вони взагалі поводяться зі своїми людьми.
Цифри втрат досі — це якась загадка. І цей факт наводить на серйозні міркування про те, що, мабуть, ці втрати великі, вони їх, як і раніше, приховують, вони не хочуть говорити про те, скільки членів екіпажу загинуло, а скільки залишилося. Потім було опубліковано дуже каламутне відео, де начебто якийсь командувач зустрічається з екіпажем «Москви». І саме на тих словах, коли йому повідомляє якийсь офіцер, а він повинен доповісти, що перед вами вишикуваний екіпаж крейсера «Москва», стільки-то в строю, стільки-то в лікарні, стільки-то загинуло… Ось на цих словах звук таки обривається.
Колись це стане відомо, але це досить безпрецедентна історія. Втратити флагманський корабель у бою і приховувати втрати — це надзвичайно. Для мене як для ізраїльтянина це взагалі щось неймовірне.
