Перший пішов! 23 травня Печерський райсуд столиці засудив сержанта зс рф Вадима Шишимаріна до довічного позбавлення волі за вбивство беззбройного 62-річного мешканця Сумської області. Менше тижня знадобилося Феміді, щоби пройти шлях від початку судового слідства до ухвалення вердикту. Незабаром таких шишимаріних з’являться сотні і навіть тисячі, адже за даними Офісу генерального прокурора з початку широкомасштабного вторгнення Росії було зафіксовано понад 13 тисяч військових злочинів на території України. Оскільки війна триває, практично щодня документуються сотні нових злочинів. Безумовно, військові злочинці мають понести покарання свої діяння, але що потім робити Україні з цією масою засуджених орків? Утримувати та годувати за бюджетні гроші у в’язницях чи існують варіанти домогтися компенсацій? У цьому питанні розбирався «Апостроф«.
Перші суди
За даними Офісу генерального прокурора, більшість військових злочинів (12,9 тисяч із 13,3) кваліфікуються за статтею 438 КК України – «Порушення законів та звичаїв війни». Сюди входить і жорстоке поводження з військовополоненими, цивільним населенням, розграбування окупованих територій, убивства. Терміни покарань передбачені значні: від 8 років позбавлення волі до довічного ув’язнення.
Крім того, правоохоронцями задокументовано ще понад 6 тисяч злочинів проти національної безпеки. Під цю категорію підпадають колабораціонізм, державна зрада, підтримка держави-агресора.
Перші суди над військовими рф вже почалися: у столиці сержант Шишимарін отримав довічний, а на Полтавщині перед судом постали російські військові Олександр Іванов та Олександр Бабикін, яких слідство звинувачує в обстрілах селищ Харківської області з РСЗВ «Град».
Очевидно, що незабаром таких судів будуть сотні, а потім і тисячі, адже буквально щодня прокурори реєструють додатково до 300 злочинів, пов’язаних із війною – а це серйозний процесуальний масив.
Ймовірно, більшість судів закінчуватимуться обвинувальними вироками, оскільки ні Шишимарін, ні Іванов із Бабикіним не заперечували своєї провини. А тисячі обвинувальних вироків – це тисячі нових ув’язнених в українських в’язницях. І що з ними робити?
Заочні переслідування
З одного боку, немає жодних сумнівів у тому, що вбивці, ґвалтівники та військові злочинці рф повинні бути покарані.
«Злочини передбачають покарання, і винні мають бути рішенням суду позбавлені волі», — пояснює «Апострофу» правозахисник Едуард Багіров.
З іншого боку, утримувати у в’язницях тисячі окупантів коштом українських платників податків, напевно, не найвигідніший для країни варіант. Як мінімум, російські фашисти мають не лише свободою, а й реальними коштами компенсувати збитки Україні та її громадянам. Чи є для цього механізми?
По-перше, варто розуміти, які саме 13 тисяч справ порушив Офіс генпрокурора.
«Ці справи зареєстровані, кримінальні провадження ведуться, але з більшості з них підозрювані не затримані правоохоронними органами України, оскільки перебувають у росії», — коментує «Апострофу» член спостережної ради Асоціації адвокатів України Зоя Ярош.
Тобто обвинувальні вироки судів у великій частині вже відкритих справ будуть заочними. Що означатиме заочне засудження для військових злочинців?
«Такі кримінальні провадження будуть підставою для оголошення даних осіб у міжнародний розшук. Якщо вони перетнуть кордон із країною, яка видає злочинців за запитами України, то вони будуть заарештовані», — додає Ярош.
Втім, для якогось сержанта Іванова з Сизрані, який далі місцевого кіоска з горілкою носа не висував, заочний обвинувальний вирок в Україні не створить жодних труднощів.
«Але тут питання не в тому, щоби створити проблеми для росіян, а в тому, щоб вирішити наші проблеми», — пояснює «Апострофу» юрист Віталій Тітич.
А головною українською проблемою буде промоція майбутньої великої справи проти росії. І в цьому контексті кожен заочний вирок – цвях у кришку труни путінського режиму.
«Це матеріали не лише для українського правосуддя, це ще й матеріали для подання до міжнародних судів щодо злочинів безпосередньо росії», — зазначає Ярош.
«Суть заочних рішень зводиться до можливості обмежити особу в ресурсах або, якщо є якісь активи, то знайти їх і використовувати для відшкодування збитків, заподіяних під час кримінального правопорушення. Очевидно, що такі підходи стосуються не шишимаріних, а вищого керівництва. Але нижня ланка виконавців у цьому контексті дуже важлива, адже на цій стадії закладається розуміння легітимності процесу, нам потрібно почати накочувати процесуальну стратегію з розрахунку, що таких шишимаріних буде не одна тисяча, а нам потрібне таке судове рішення, яке було б сприйняте міжнародною спільнотою і приймалося б до виконання у різних юрисдикціях вже для заочних рішень», — додає Віталій Тітич.
Працевлаштування денацифікаторів
Водночас Україна має в своєму розпорядженні і реальних затриманих росіян, яких можливо фізично привести до суду і винести вирок. Але! За словами експертів, відповідно до норм міжнародного права, осуду підлягає далеко не кожен російський солдат.
«Відповідно до Женевської конвенції, комбатанти не підпадають під загальні статті кримінального кодексу. Наприклад, незаконне перетинання кордону, порушення територіальної цілісності, руйнування інфраструктури і навіть вбивство військовослужбовців. І якщо вони потрапляють у полон, вони захищені Женевською конвенцією, ратифікованою Україною, — і Україна зобов’язана її виконувати», — запевняє Тітич.
Втім, отримати вигоду від тисяч військовополонених у таборах країна може. Найочевидніший прибуток — обмін. Але це буде ще один іспит вже для української влади.
«Ще з початку війни у 2014 році з усіх питань обміну полоненими Україна мала оперувати нормами міжнародного гуманітарного права, залучати міжнародні інституції, міжнародні уряди, які зобов’язані це робити, адже вони такі ж підписанти Женевської конвенції. Ці процедури накладають зобов’язання на уряди іноземних держав. Якби Україна проклала цю доріжку тоді, не вигадуючи велосипед із переговорниками медведчуками, то зараз усіх цих цирків із Папою римським, мамою Макрона не було б», — зазначає Тітич.
Ще один профіт – робота військовополонених щодо відновлення країни.
«У нас після війни буде мінімум 20 тисяч військовополонених. Їх можна буде спрямовувати до того ж Маріуполя, Бучу, щоб вони своїми руками компенсували якусь частину матеріальних збитків», — додає Багіров.
Але ось так взяти і відправити орків на роботу — не так і просто. Справа в тому, що міжнародне гуманітарне право в цьому відношенні має багато застережень.
«Їх можна залучати до робіт, поділяючи офіцерський та рядовий особовий склад, але при цьому їм навіть заробітну плату необхідно виплачувати», — зазначає Тітич.
Так, згідно з Женевською конвенцією від 1949 року, «держава, що тримає в полоні, може використовувати працездатних військовополонених як робочу силу». Але! Офіцерів, наприклад, взагалі не можуть примушуватись до роботи. Крім того, військовополонені можуть залучатися лише до сільськогосподарських, транспортних, торгових та комунальних робіт, а от у металургійній, машинобудівній та хімічній галузях вони працювати не можуть. Більше того, до працюючих військовополонених мають застосовуватись усі національні закони з охорони праці.
Будуть сидіти
Що ж до військових злочинців із числа військовополонених, то обмінювати їх, за словами експертів, не вийде.
«Якщо військові скоюють військові злочини: геноцид, злочини проти людяності, то на стадії фільтраційних таборів таких людей необхідно виявляти та розпочинати кримінальне провадження. При цьому колективної відповідальності бути не може. За ці злочини їх можна і потрібно притягувати. Міжнародні злочини — це найтяжчі злочини, а винуваті особи нікуди не обмінюються, не передаються, а відбувають покарання», — резюмував Титич.
Але і з цієї категорії окупантів можна домогтися компенсацій. По-перше, вони можуть працювати.
«У нас достатньо правових механізмів для того, щоб рішенням суду зобов’язати підсудного компенсувати моральні і матеріальні збитки щодо потерпілого. Засуджений може працювати в колонії, а з його зарплати пенітенціарна система відраховує гроші і перераховує потерпілому», — запевняє Багіров.
«Відшкодування збитків може бути заявлено безпосередньо під час кримінального провадження. А суд при винесенні вироку розглядає заявки на відшкодування матеріальних збитків», — додає Зоя Ярош.
По-друге, платити за свого військового злочинця зможе і сама росія, і для цього не обов’язково чекати на перемогу.
«Тут працює інший механізм фінансової компенсації: відповідальність держави росія. І ті заморожені 300 мільярдів (золотовалютні запаси Центробанку Росії, заморожені внаслідок санкцій, — «Апостроф») якраз можуть бути використані для компенсації, тому що, наприклад, військовий льотчик, який натиснув на кнопку і зруйнував завод чи будинок, хоч 100 років працюватиме, але не зможе компенсувати збитків», — резюмував Едуард Багіров.
Путіністи з примусу
Окрема категорія військових злочинців – мобілізовані в ОРДЛО. З початку широкомасштабного вторгнення на окупованих територіях Донбасу йде насильницька мобілізація чоловіків. І якщо військовополоненого Росії в теорії можна буде хоча б обміняти, то на «ополченців» путінський режим вже точно начхати хотів.
«Це витратний матеріал. Їх якщо й обмінюватимуть, то в останню чергу — і то не відразу», — пояснює «Апострофу» правозахисник Павло Лисянський.
Так, примусово мобілізовані – тому й примусові, що не збиралися воювати.
«Чоловіка забрали на початку квітня. Просто прийшли на роботу військком і поліція, дали дві години на збори і відвезли. У нас малолітня дитина, яка хвора на рак, другий рік проходить лікування, але це нікому не цікаво. Востаннє зв’язок з ним був наприкінці квітня: він був десь у районі Волновахи. Подробиць ніяких не знаю, просто сказав, що поки що живий і повісив трубку», — розповідає «Апострофу» мешканка окупованого Донецька Олена.
«Але якщо вже примусово мобілізовані взяли в руки зброю і пішли на передову, то за законом вони скоїли злочин, — зазначає Лисянський. — Адже що таке хоча б один примусово мобілізований? Його випускають на передову, ЗСУ по ньому відпрацьовують, розкривається вогнева точка і туди прилітає російська ракета, тобто кожен мобілізований — це життя нашого військового».
Відповідно, завдання України зробити так, щоб примусово мобілізованих було якнайменше.
«І тут є два шляхи: або ми їм говоримо йдіть і здавайтеся в полон, даємо їм потім два роки умовно і відпускаємо. Але це помилковий варіант. Я вивчав рішення судів 2015 року, коли, наприклад, ізмаїльським сепаратистам буквально всім дали умовні терміни, та це ні до чого не призвело. Тому якщо ми зараз даватимемо маленькі терміни, то це не змусить примусово мобілізованих чоловіків з того боку ховатися від мобілізації, бо, по суті, у них зараз вихід лише ховатися, а якщо ми тут даватимемо їм маленькі терміни, то вони там розраховуватимуть, що зможуть здатися в полон, Україна їх пробачить, і вони будуть йти на фронт. А нам потрібно досягти якомога меншої кількості людей, які будуть примусово мобілізовані, це ми можемо зробити тільки більшими термінами. Це другий варіант: Коли війна закінчиться, тоді ми вже можемо виявляти якусь гуманність, є рада при президентові з помилування, писати клопотання і замість довічного давати 10 років. Та зараз завдання держави зробити так, щоб якнайменше людей потрапило до лав бойовиків», — резюмував Лисянський.
