Росія, яка віроломно напала на Україну, вивозить з тимчасово окупованих нею територій зерно та іншу сільськогосподарську продукцію. При цьому Кремль перешкоджає вітчизняному експорту, заблокувавши українські порти в Чорному морі. Оскільки наша країна є одним із найбільших постачальників продовольства на світові ринки, фахівці пророкують майбутній глобальний голод. «Апостроф» з’ясовував, як можна вирішити цю проблему у світовому масштабі, і які наслідки вона має для самої України.
Шантаж як державна політика
Після трьох місяців повномасштабної агресії росії в Україні, світ поступово починає усвідомлювати, що ця війна матиме наслідки не лише для нашої країни і навіть не лише для Європи. Окупація Азовського узбережжя і повна блокада українських портів на Чорному морі призвели до припинення вітчизняного експорту, зокрема сільськогосподарської продукції. І раптом виявилося, що Україна — не лише бідна та корумпована країна Європи, але й одна з найщедріших світових житниць.
«До того, як росія напала на Україну в лютому, Україна була найбільшим у світі експортером олії; четвертим за величиною експортером кукурудзи і одним з найбільших експортерів пшениці,» — заявила на нещодавньому брифінгу речниця Білого Дому Карін Жан-П’єр.
Відтак з втратою українського експорту на світовому ринку виник дефіцит ряду стратегічних культур, що призводить до зростання цін і, в перспективі, — до небезпеки виникнення голоду в деяких країнах, переважно африканських, які не забезпечують себе харчами самостійно і критично залежать від імпорту.
Посиленню тривожних настроїв сприяло також загальне становище на світовому продовольчому ринку.
«Якби на сьогоднішній день світ мав значні запаси продовольства, то можливо відсутність українського експорту відчувалася б не так сильно, — говорить доцент Київської школи економіки Олег Нів’євський. — Проте протягом останніх кількох років світові врожаї були не надто високими, і перехідні залишки постійно скорочувалися. Сьогодні запаси зерна є найнижчими за останні 15 років».
В цих обставинах зникнення з ринку одного з найпотужніших гравців, який забезпечує близько 10% світової торгівлі пшеницею і понад 15% — кукурудзою, викликає панічні настрої на ринку, що призводить до звичайних в таких випадках наслідків — підвищення попиту й подальшого зростання цін на продовольство.
Саме паніка, на думку професора Гарвардського університету Пітера Тіммера, який спеціалізується на вивченні ринку продовольства, і є найбільш вагомим фактором, який може призвести до глобальних проблем. Адже держави в таких умовах поводяться так само, як і звичайні домогосподарки — намагаються запастися дефіцитним товаром за будь яку ціну.
В статті, опублікованій агентством Bloomberg, Пітер Тіммер висловлює думку, що якби уряди не піддавалися паніці і не вводили обмежень на торгівлю продовольством, то світовий ринок пережив би нинішню продовольчу кризу відносно благополучно. Все обійшлося б певним підвищенням цін і скороченням споживання, але без масового дефіциту і голоду.
Проте людська природа бере гору. Після того, як припинився потік пшениці з України, уряди низки країн вирішили про всяк випадок притримати власні запаси. Першою оголосила про припинення експорту пшениці Індія. Це викликало ефект доміно. Слідом за нею подібні рішення ухвалили уряди В’єтнаму та Філіпін.
Як результат, на світовому ринку відбувся різкий стрибок попиту і цін на низку культур: пшеницю, кукурудзу, сою. Наприклад, пшениця, яка в лютому нинішнього року коштувала на біржах 750-770 доларів за тону, тепер торгується по 1100-1200 доларів.
При цьому, як заявила на засіданні Ради безпеки ООН експерт із питань продовольчої безпеки, гендиректор сільськогосподарської аналітичної компанії Gro Intelligence Сара Менкер, у світі залишилося запасів пшениці на складах лише на 10 тижнів.
Граючи на панічних настроях, росія використовує їх як ще один важіль для шантажу. За ймовірне зняття блокади українських портів (тих, які ще не окуповані військами агресора) вона вимагає відміни всіх накладених на неї за напад на Україну міжнародних санкцій.
Втім поки що жодних успіхів агресор на цьому напрямку не досяг.
Натомість США дотримуються позиції, що проблеми на продовольчому ринку є виключно результатом злої волі росії, оскільки вони жодним чином не зачіпають продовольчих питань. «Санкції з боку США, їхніх союзників та партнерів не перешкоджають експорту продукції українського чи російського сільського господарства, включаючи продовольство та добрива, та не перешкоджають звичайним операціям, необхідним для цього експорту, таким як банківські операції чи перевезення,» — заявила Карін Жан-П’єр.
Відтак, вважають у Сполучених Штатах, росія зобов’язана без будь яких додаткових умов відкрити шляхи для експорту українського зерна.
Кружними шляхами
Втім зупинення експорту створює проблеми і для самої України — економіка нашої держави, яка і без того несе величезні збитки внаслідок війни, може зазнати додаткових втрат.
«Сільське господарство нашої країни значною мірою орієнтоване на експорт продукції, — пояснює Олег Нів’євський. — Наприклад, 96% соняшникової олії, яка виробляється в Україні, відправляється на експорт. І якщо у аграріїв не буде можливості продати свою продукцію, це спричинить зниження цін всередині країни. А значна частина продукції пропаде через те, що вітчизняний ринок не може спожити таку кількість зерна і олії, яка виробляється в Україні».
Тим часом фермери вже понесли витрати на посівну кампанію. Причому вони були вищими ніж зазвичай через значне зростання цін на пальне і мінеральні добрива, яке відбулося ще до початку війни. В багатьох випадках аграрії брали кредити, розраховуючи на доходи від майбутнього продажу продукції. І якщо не вдасться відправити її на експорт, це може призвести до масового банкрутства господарств.
Звичайно сьогодні український уряд і влада сусідніх країн докладають зусиль для того, щоб прокласти альтернативні маршрути для експорту продовольчих товарів з України. Зерно доставляють залізницею або автотранспортом в європейські порти, де воно вантажиться на судна. Також існує можливість відправки зерна водним шляхом по Дунаю (завантажені в Україні судна піднімаються українським каналом в дельті річки, а потім спускаються румунським і опиняються в Чорному морі в територіальних водах Румунії). Втім поки що ці альтернативні маршрути не можуть повністю замінити роботу портів, які до війни перевалювали близько 70% українського експорту.
«Ми бачимо, що інфраструктура, як з українського боку, так і з боку сусідніх європейських країн, не готова до пропуску такої кількості вантажів, — говорить екс-міністр інфраструктури України (2016-2019 роки) Володимир Омелян. — Наприклад зараз на вході до румунського каналу в дельті Дунаю стоїть черга з близько сотні суден, які не можуть пройти через нестачу лоцманів та інші технічні причини».
Сьогодні важко передбачити, чи вдасться найближчим часом розблокувати українські порти воєнним шляхом. Також, на думку Володимира Омеляна, важко реалізувати і ідею озброєних конвоїв для торгових суден в Чорному морі.
«Рішення щодо конвоїв є політично важким, — говорить він. — З воєнної точки зору, воно ідентичне до вимог про закриття неба, які лунали в Україні на початку війни. В обох випадках сили НАТО повинні бути готові в разі необхідності вступити в бій з російською армією. А такої готовності у них наразі немає».
І навіть якщо вдасться зняти воєнну блокаду українського узбережжя, це не означатиме, що можна буде відразу відновити торгове мореплавство.
«На сьогоднішній день море щільно заміноване, — говорить Омелян. — Причому міни виловлюють вже не лише на українському узбережжі, але і в Босфорі та Дарданелах. Тож знадобиться досить багато часу, перш ніж морські шляхи поблизу наших берегів стануть безпечними».
Відтак, на думку експерта, сьогодні уряду варто зосередитися на розвитку транспортних коридорів на західних кордонах України. В першу чергу варто приділити увагу залізничному транспорту.
«Зокрема необхідно перевести принаймні одну з наявних залізничних гілок, що йдуть від західного кордону, на європейську ширину колії — до Львова, а при можливості і далі. Це можна зробити за декілька місяців, — каже експерт. — Також варто дослідити і відремонтувати колії радянського зразка, які заходять на територію сусідніх країн (Польщі, Словаччини, Румунії). І на кінцях цих колій створити «сухі» порти, які будуть забезпечувати швидку перевалку на європеську колію. Це вимагає відносно невеликих інвестицій і можна зробити досить швидко».
А в перспективі одним з основних напрямків розвитку українських залізниць має стати будівництво нових колій європейського зразка, що забезпечать нову для України якість та швидкість перевезень вантажів без необхідності перевантаження на кордоні.
Паралельно необхідно розвивати і автомобільні переходи. На думку Володимира Омеляна, їхня кількість має зрости принаймні в десять разів. Це дозволить збільшити перевезення автотранспортом і частково зняти навантаження з залізниці.
Ці інвестиції будуть корисними і після завершення війни — оскільки Україна взяла курс на євроінтеграцію, торговельні зв’язки з західними сусідами будуть швидко зростати, і розвинена транспортна система сприятиме економічному зближенню з Євросоюзом.
Ми повернемося
В будь якому разі, навіть якщо уряду вдасться організувати нові шляхи вивозу продовольства, очевидно, що український експорт в нинішньому році буде значно меншим, ніж торік. В наступному році також не варто очікувати рекордного врожаю, хоча б тому, що значні площі через бойові дії засіяти не вдалося.
Відтак частка України на світовому ринку продовольства найближчими роками помітно скоротиться. Поступово звільнене місце можуть зайняти інші виробники. Зокрема про збільшення посівних площ під пшеницю вже заявили Бразилія, Аргентина, Канада та США.
Частина фахівців висловлюють побоювання щодо того, чи зможе Україна в майбутньому відновити свої позиції на ринку продовольства. Проте, на думку Олега Нів’євського, це навряд чи стане проблемою.
«Втрата ринку не буде незворотньою, — вважає він. — Компенсувати нашу частку за рахунок інших регіонів буде дуже непросто. Адже Україна сьогодні — чи не єдиний регіон в світі, який має значний потенціал нарощування виробництва аграрної продукції. До того ж, попит на продукти в світі постійно збільшується. Очікується, що до 2050 року населення планети зросте на 2 мільярди людей. Тож із поверненням на ринок у українських аграріїв проблем не буде».
Ще одним напрямком розвитку може стати диверсифікація українського сільського господарства, яке сьогодні, за словами Олега Нів’євського, занадто зосереджене на зернових та олійних культурах.
«Наявні проблеми з експортом можуть підштовхнути українських фермерів до того, щоб освоїти нові культури, наприклад, фрукти чи ягоди, і більш глибокі методи їх переробки, — говорить експерт. — Це дозволило б пропонувати більше товарів на ринках сусідніх країн, куди їх можна доставляти сухопутними шляхами. Уряду було б доцільно надати фермерам програми фінансової допомоги при освоєнні нових видів продукції».
Диверсифікації аграрного виробництва також сприятиме зняття Європейським Союзом (поки що на один рік) мит та квот на українську продукцію, вважає експерт. Адже це дозволить зробити вітчизняний експорт більш конкурентноздатним і менш залежним від кон’юнктури на ринках зернових та олійних культур.
