Модульні будинки для українців: вагони, контейнери, намети…

Хоч якийсь дах над головою

Модульні конструкції були відомі в Україні більше як дачні будиночки чи побутівки, але з 2014 року вони стали притулком для тисяч переселенців із Донбасу. В основному, модульні містечка були зосереджені в Дніпропетровській області – у Дніпрі, Кам’янському, Кривому Розі, Нікополі, Павлограді (загалом у регіоні налічувалося до 100 тис. переселенців), також тимчасовий притулок облаштували у Запоріжжі та Одесі. Ініціативу та допомогу у зведенні модульних будинків запропонували Польща та Німеччина, пише КП в Україні.

Наразі модульні споруди зводяться і на заході України, і у центрі. Так, ще у квітні мер Львова Андрій Садовий повідомив, що у місті почалося встановлення першого містечка з контейнерних будинків, яке розраховане на 350 осіб, які евакуювалися з гарячих точок. В одному будиночку, як розповів мер, можуть жити від двох до чотирьох людей, усередині є все необхідне – світло та тепло, меблі. Кухні та санвузли – окремо.

– Принцип модульних містечок зрозумілий: хоч якийсь дах над головою, – каже колишня переселенка з Донецька та мешканка такого містечка у Дніпрі Лариса Гузник. – У 2014 році ми приїхали, нас поселили у контейнері, де було одне маленьке вікно. Спочатку ми не звертали на це уваги, нам було головне – не чути вибухів, десь лягти, сісти, приготувати поїсти. Ми платили гроші за проживання – трохи менше ніж 200 грн на місяць. За кілька тижнів у нас постали питання – а що далі? Осінь закінчувалася, а наші будиночки були призначені для зимового часу. Ми мали або залишатися і жити в обійми з обігрівачем, або з’їжджати. Ми поїхали до Чернівців, а потім дізналися, що наші сусіди по модульному містечку жили у ньому майже рік. Чули ми і про тих, хто більше двох років жив у цих контейнерах.

За словами Лариси, коли проходить перший шок від пережитого і мешканці модульних будинків починають оглядатися, їм стає не по собі: чомусь ці містечка будуються в чистому полі, де мало дерев, мало зелені і в кращому разі з інфраструктури будуть крихітні дитячі гойдалки.

— Влітку, звичайно, спекотно в цих будиночках — кондиціонерів немає. Ми відчиняли віконце та двері, щоб був хоча б якийсь потік повітря, але що толку, коли по кімнаті гуляє жаркий вітер. Ми терпіли незручності, розуміли, що це все ж таки краще, ніж під обстрілами в Донецьку. Але потім зрозуміли, що треба рухатися далі, це справді тимчасове житло.

Переселенці просять у жодному разі не вважати їх скиглями або надто вимогливими – вони вдячні за допомогу.

— Може, якби умови були тепличними, ми розслабилися б і нікуди не поїхали. А так – був поштовх до руху, до переїзду та нової роботи, — поділилася колишня донеччанка.

Модульні будиночки у Львові з’явилися ще у квітні. Фото: Ганна Міщишин

Коли зовсім нікуди йти

Не лише у західних регіонах встановлюються модульні містечка, днями такі ж споруди з’явилися у Київській області – у Бучі, Бородянці та Ірпені.

— Дуже багато жителів Київщини втратили свої будинки внаслідок звірячих обстрілів загарбників. Тому наше ключове завдання – забезпечити людей тимчасовим житлом. Модульні містечка – оптимальний варіант на той час, поки вирішується питання викупу чи спорудження нових будинків, — заявив голова Київської обласної військової адміністрації Олександр Павлюк.

В Ірпінь поїхали модульні будинки із Закарпатської області. Як тільки стало відомо, що місто розміноване, вантаж із елементами нових будиночків поїхав на звільнену територію. Влада Закарпаття справедливо розсудила, що в інших регіонах України, де страшні обстріли зруйнували сотні будинків, тимчасові модульні притулки будуть набагато потрібнішими.

— Ми поїхали з Ірпеня на самому початку війни, наш будинок дуже постраждав від обстрілу. Є ідея повернутися в рідні місця та оселитися в модульному містечку, доки не буде вирішено питання з нашим будинком – його відновлюватимуть чи виплачуватимуть компенсацію за зруйноване житло (якщо відновити неможливо), чи пропонуватимуть інші будинки та квартири. Але я думаю, що ми поки що за кордоном і у нас є дах над головою, адже в Україні залишилися люди, кому це житло потрібніше, кому зовсім йти нікуди, — розмірковує Олена Левченко, яка зараз живе в Польщі. А її подруга Наталя з Бучі каже, що морально не готова повертатися до свого змученого міста навіть у тимчасове житло.

— Занадто важкі спогади, хочеться трохи забути якнайдалі від цього всього, — пояснює вона своє рішення.

За словами голови Київської обласної військової адміністрації Олексія Кулеби, незабаром будуть встановлені модульні містечка у Макарові та Гостомелі. В одному тільки Бучанському районі пошкоджено понад 16 тис. житлових будинків і майже 4 тис. зруйновано вщент вибухами та обстрілами, тому недолік у мешканцях модульних будинків навряд чи очікується. Проживання обіцяють зробити безкоштовним, а звертатись з питань поселення потрібно до місцевих органів влади.

Будиночки практично стандартні – хоч у Дніпрі, хоч у Львові. Усередині будиночків досить тісно, але люди не скаржаться. Фото: Ганна Міщишин

Краще невеликі квартирки

Втім, не лише модульні будинки облаштовують для заселення українців. Так, в Ірпені тимчасове житло влаштували у п’яти вагонах «Укрзалізниці», які спеціально для цієї мети підігнали до одного з перонів станції. Сто людей (25 сімей) можуть скористатися цією можливістю. Житла у вагонах вже назвали Залізним містечком.

У вагонах обладнали купе під житлові блоки, є кондиціонер, а санвузол – у звичному собі місці наприкінці вагона. Обладнаний і душ в окремому вагоні, пральня та дитяча кімната. Жителів Залізного містечка обіцяють годувати безкоштовно, а ось територію охоронятимуть і зайти на неї зможуть лише самі мешканці.

Біля

У тому ж Ірпені в санаторії «Дубки» працює наметове містечко для людей, які втратили житло. Щоправда, не можна сказати, що його заповнено повністю.

Жителі Ірпеня та Бородянки сподіваються, що плани влади викупити квартири та будувати нові житлові комплекси для українців, що втратили колишнє житло, стануть буллю. Наметові містечка хороші тільки для теплих днів, а ось восени і тим більше взимку жити там неможливо.

Модульні містечка, санаторії, дитсадки та школи, гуртожитки – де тільки не розмістили переселенців. Маріупольчанка Наталія Козенко згадує: коли у 2015 році вона поїхала з окупованої Макіївки, то у Маріуполі жила на орендованій квартирі, чекаючи, коли ж добудується гуртожиток для переселенців на вулиці Гугеля.

— Його дуже довго будували, точніше, будівля була, але її все доводили до розуму, там постійно йшли внутрішні роботи. Все обіцяло бути гарним та зручним, але ми не дочекалися – поїхали, — розповіла Наталя. – А наші друзі жили на одній із баз відпочинку під Лиманом, як переселенці. Восени там стало дуже холодно, база розрахована лише на літній період. Усі виїхали. Як ми потім дізналися, власник бази так і не зміг домовитися з місцевою владою щодо компенсації за витрачені електрику та воду – переселенці ж не платили. У результаті база закрилася, власник її продав, бо мав багатотисячні борги за комуналку. Напевно, модульні містечка в цьому плані кращі і для людей, і для влади. Але найкраще – нехай невеликі та ненові, але все-таки квартирки.

А у Чернігові модульні конструкції планують ставити у дворах постраждалих будинків та збирати з них модульні містечка, розраховані на одночасне проживання 300-400 осіб, обіцяють провести туди електрику та водопостачання.

У будинку-вагоні є, де помитися. Фото: facebook.com/Ukrzaliznytsia

Під Збаражем на Тернопільщині з’явиться тимчасове поселення на понад 5 тис. осіб. Тут до справи підійшли з розмахом: планується не тільки звести будиночки, але й налагодити власну інфраструктуру модульного містечка – відкрити магазини, дитсадок та школу, організувати зону відпочинку на березі річки, навіть забезпечити деякі робочі місця для мешканців селища. Ідея належить збаражській владі та підприємцям, які заручилися підтримкою кількох міжнародних благодійних фондів. Зараз шукають тих, хто міг би профінансувати такий масштабний проект. Який, до речі, може перетворити тимчасове поселення на постійне.