Російсько-українська війна почалася 20 лютого 2014 року, коли російські найманці вдерлися в Крим і на Донбас. Півострів окупанти “приєднали” до рф, а в Донецькій та Луганській областях утворили псевдореспубліки. Через 8 років росія поновила свої сили на кордонах і розгорнула повномасштабну війну проти України. На територіях, які були окуповані військами рф після 24 лютого, окупанти чинили звістрства, мародерили, ґвалтували та катували людей.
Через їх безчинства на весь світ стали відомими такі назви як Буча, Мощун, Бородянка, Гостомель тощо. Багато інформації і про Харківську, Сумську та Чернігівську області. І зовсім мало про Луганщину, яка, за даними голови Луганської ОВА, станом на 25 травня окупована на 95%. Це пояснюється тим, що жителям глушать зв’язок, прослуховують дзвінки і забороняють спілкуватися з мешканцями неокупованих територій, пише bihus.info.
Нам вдалося поговорити з жителями міста Сватове Луганської області, яке окупували на початку весни. На його прикладі розповідаємо про злочини окупантів на тимчасово зайнятих територіях, про їх методи викрадення активістів, ситуацію з продовольством у місті та про місцевих колаборантів.
“Нам сказали “всьо” і нічого зробити ми не могли”. Невелике Сватове налічує близько 18 тисяч жителів і чути про містечко ви могли, наприклад, ще у 2014 році, коли там зірвали “референдум лнр”. Або у 2015-му, коли за містом вибухнув склад боєприпасів. Далі його назва просто додалася до переліку близьких до фронту населених пунктів і підзабулася. Але вже у 2022-му населення міста різко збільшилося, прихистивши тисячі мешканців із навколишніх міст, які шукали порятунку від війни і окупації.
Бойовики так званої “ЛНР” одне за одним окуповували Старобільськ, Троїцьке, Новопсков, Щастя, фактично оточивши Сватове. Спочатку російську техніку помічали на околицях. Далі почалися візити. Їх було декілька, місцеві жителі називали їх “переговорами”, і тривали вони цілий тиждень – з 28 лютого до 7 березня. Про що хотіли говорити окупанти? Про необхідність поповнювати запаси їжі, води і палива. Про “наказ наводити порядок”. Про те, що “прийшли з миром”. Їхній “мир” виглядав, щоправда, доволі специфічно. За словами місцевих, під час перших “переговорів” росіяни випускали автоматні черги прямо під ноги містян, щоб ті бува не підійшли занадто близько.
Коли вже названих вище причин для приїзду стало недостатньо, росіяни взялися їх просто вигадувати. Якось посеред ночі вони залізли у будівлю місцевого військкомату, а потім заявили, що приїхали просто вимкнути світло. Згодом забрали ніби то забуту пляшку з водою і поїхали. Вочевидь, їм просто вкрай необхідна була постійна присутність в місті – для моніторингу, контролю і пошуку зручного моменту для окупації. Цей момент настав під час чергового раунду “переговорів”.
А зранку 8 березня окупанти зайшли у місто остаточно. За словами місцевих, протистояти озброєним солдатам вони не могли, лише намагалися висловлювати свою думку й піднімати українські прапори. “Данные мероприятия находятся под запретом. Это больше не территория Украины. Украины, точка, нет” – цитують одного з окупантів місцеві.
“Потім приїхав їх головний. Коли його побачили, то зрозуміли, чому так довго чекали, у нього були гастролі по всій області”, — розповідає Олександра, — “Нам сказали “всьо” і нічого зробити ми не могли, бо вони озброєні. А коли сказали, що всьо, весь наш натовп почав ридати”.
За словами колишнього голови Сватового Євгена Рибалки, Віта Сліпець, яка очолювала громаду, не розуміла одразу, що почалася повномасштабна війна: “28 лютого ми виїжджали на зустріч окупантам. Після того я прийшов до голови, говорив з нею, бо в місті навіть світломаскування не було, але вона казала: “Зачем вы сеете панику” і все”. Віта Сліпець наше прохання підтвердити інформацію в одному з месенджерів проігнорувала.
Після того, як місто окупувала “новая власть” Віта Сліпець і в. о. начальника Сватівської поліції Наталія Рубан одразу склали повноваження. Керівників Сватівської адміністрації та районної ради, за словами місцевих, не було в місті вже 24 лютого. Потім стане відомо, що керівниця райради Людмила Русанова перейшла на бік “лнр” і отримала їхній паспорт. Ми намагалися з нею поговорити, але Людмила Русанова заблокувала наш номер. ТрО та ЗСУ в місті теж не було, всі воювали в Рубіжному.
“Мішок на голову, наручники — це їх стандартна процедура”
За тиждень після окупації Сватового окупанти прижилися і почали “працювати”: посилили полювання на активістів, активізували обшуки і викрадення. На їхній мові це мало назву “наведення порядків”. Один із активістів – Олександр – теж був викрадений працівниками так званого МГБ “лнр”. До його квартири окупанти увірвалися зранку 16 березня.
“Їх було десь 8 чи 9 людей. Проводили обшук, одягли мішок на голову, наручники. Допитували від ранку і до 17:30. У них інформація була, що я в 2014 референдум зривав і що я тренував Азов і Айдар, співпрацював з СБУ. Тільки от я не співпрацював і не тренував нікого. Коли мене вивезли, то бити не били, але по руках трохи дісталося і прикладом. Пістолет до голови прикладали і клацали, залякували так. А потім вербувати мене почали, але я їм кажу: “Ні, я вже старий”. Спочатку думав, що вони вивезли мене у військкомат, але потім, коли виводили назад, мішок не щільно одягнули і я побачив, що місце схоже на місцеві склади за містом, де у 2015-му боєприпаси зірвалися”, — розповідає Олександр. Наразі він перебуває у відносній безпеці, виїхав через те, що окупанти знову його розшукували, але рідні залишилися у Сватовому.
Активні місцеві почали виїжджати з міста через посилення репресій. Окупанти ходили (і досі ходять) по будинках, перевіряють, шукають активістів, військових і чоловіків із військовою освітою.
“Вони ловлять, допитують. Було, що поліціянта молодого сильно побили. Але так не усіх, — каже Олександр, — Було, що поліціянтів перед відділком поставили на коліна і по черзі допитували. Теж мішок на голову, наручники — це в них стандартна процедура. Їх методи я б не назвав професійними. Вони діють, як бандити в 90-х, тільки замість праски і паяльника в них зброя”.
Жорстоко поводилися окупанти з активістом Ю. Л. Місцеві розповіли, що його довго не було вдома, а потім люди знайшли активіста у посадці, сильно побитого, і відвезли до лікарні. Жителі міста якийсь час вважали Юрія мертвим, але один з його знайомих це спростував, запевнивши, що чоловік вдома. Втім зв’язку з ним немає.
Серед тих, кого допитували окупанти, також був Євген Рибалка — колишній голова міста, який керував Сватовим з 2002 року та в 2014 до 2020: “Тричі мене перевіряли різні озброєні групи від початку березня. У ніч з 22 на 23 березня о 3 ночі приїхали спецрейдом за мною. Обшуки провели, перевернули все, знайшли документацію (офіційну переписку стосовно вибухів боєприпасів у 2015 році). Зброю, яку мав,не знайшли, із сейфа забрали 3 пошкоджені мисливські рушниці. Обшуки проводили і в сусідніх будинках. Забирали показово, зухвало, допитували, чому я залишився в місті, яку діяльність планую, випитували коди, за церкву православну мені дісталося, бо на Луганщині не було більше української церкви, тільки у Сватовому і я до цього причетний, за Мозгового, якого в 2014 ми вигнали (Мозговий був колаборантом, який представляв так звану “лнр” і у 2014 приїжджав у Сватове задля “референдуму”, в 2015 його вбили невідомі — ред.)”.
Євген Рибалко
Допитували колишнього міського голову в будинку МГБ “лнр”, намагалися схилити до співпраці різними способами: “На першому поверсі мішок з голови не знімали, ізоленту не розмотували, “випадково” облили кип’ятком, електрошокери використовували, ребра поламали. Під вечір мене підняли на другий поверх, там вже зняли всі цяцьки, пригощали чаєм, кавою, “хорошими” оригінальними сигаретами, а не “сєрбським фуфлом”, як казали. То вже були росіяни, одягнуті в хороший тактичний одяг, володіли англійською. Якщо на першому поверсі мені казали, що я ворог республіки, що сватівчани мене не люблять, то на другому — казали, що я в пошані і запропонували очолити район. Вони знали, що моя донька тут і матінка, то казали, що контролюватимуть мене. А ще спитали, що сталося, коли побачили слід від кип’ятку, я сказав, що чаєм пригощали і облився”. Наприкінці березня Євген Рибалко виїхав з міста.
“У нас на вулиці жінка молиться, щоб у Сєвєродонецьк зайшли чеченці і вирізали нациків”
Колаборантка Людмила Русанова, яка раніше очолювала Сватівську райраду, а тепер пішла на співпрацю з окупантами, виявилася не єдиною зрадницею в місті. Разом з нею на святкуванні річниці “лнр” помітили й колишню заступницю голови міста Людмилу Жаданову.
Людмила Русанова
Людмила Жаданова (поблизу Русанової)
Разом з ними сторону окупантів зайняла і колишня вчителька української мови та літератури Тетяна Королько, яка тепер, як повідомляють місцеві, заявляє, що “нічого українського в школі більше не буде”. Ми намагалися поговорити з вчителькою, але отримали відмову: “Простите, но я вас не знаю, поэтому давать какую-либо информацию не могу”. На співпрацю з колаборантами погодилися також інші освітяни Сватового: вчителька Ірина Біла, яка тепер очолює ЗОШ №7 та Наталя Волкодав, яка нині отримала від окупантів посаду “начальниці відділу освіти”.
Тетяна Королько (фото з її фейсбуку)
Наталя Волкодав (фото з її фейсбуку)
Ірина Біла (фото з її фейсбуку)
За інформацією одного з представників законної влади Сватового, співпрацювати з окупантами почали і щонайменше семеро місцевих поліцейських, зокрема й колишній заступник начальниці Сватівської поліції Ігор Дечко. Як повідомляє наше джерело, яке ми не називаємо задля безпеки, оскільки його рідні залишися в окупації, останній після приходу “нової влади” був “зайнятий” віджимом автомобілів у місцевих підприємців, але потім окупанти “перекинули” його в Новопсковський район на одну з керівних посад у міліції.
Ігор Дечко
А відділ зв’язків із населенням (інформаційний) у Сватівській райадміністрації при так званій “лнр” очолив Павло Кущ, який раніше був журналістом місцевої ТРК, головним редактором “Радіо Сватове” та волонтером у 2014-2018 роках. Про це нам повідомила його колишня колега, ім’я якої не називаємо задля безпеки її рідних, які воюють на Луганщині. На сторінці “молодіжного інтеграційного центру” у “вконтакте” видно, що Павло Кущ присутній на заході “отцов достойные потомки”, також його помітили на святкуванні річниці “лнр”.
За словами місцевих, в місті вистачає зрадників і з числа пересічних громадян.
“У нас на вулиці живе жінка, яка завжди махає танкам і каже, що молить бога, щоб у Сєвєродонецьк зайшли чеченці й вирізали нациків. А в неї у самої дочка живе в Сєвєвродонецьку, то каже: “Ее это не касается”, – розповіла нам жителька міста Ольга (ім’я змінене задля безпеки), – “Ми бачимо, як українські ракети летять на позиції окупантів, коли їх збивають, ми розчаровуємося, а сусідка ходить і рже як кінь, а коли окупант ходив і тут присів скраю біля дороги, то вона бігала: “Ой, а может вам плохо, а может вам водички”.
“Коли нас звільнять, то багато інформації буде, але зараз небезпечно”
Зв’язку в місті практично немає, окупанти намагаються уникнути витоку будь-якої інформації за межі “республіки”. Але часом поговорити з місцевими все ж вдається. За словами однієї з місцевих мешканок, з якою нам вдалося зв’язатися, окупанти зайняті “облаштуванням” свого побуту. Солдати ламають закриті, порожні магазини, залазять у покинуті хати. Вони вже встигли пограбували єдину православну церкву в області, лишивши по собі прострілені двері (фото).
З окупованого Старобільська в місто почали привозити базові продукти, але вони або дорогі, або поганої якості. Готівки в банкоматах немає, а місцеві “бізнесмени” знімають кошти за 35-50% від суми. Наша співрозмовниця Ольга каже, що їла хліб лише раз за останній місяць. Купувати продукти жінці просто немає за що. Жінка каже, що попри це на роботу виходити не збирається “бо потім Україна за це не похвалить”.
Фермери змушені проводити посівну під дулом автомата, а 70% врожаю віддавати на “розвиток республіки”. За словами працівниці одного з підприємств, зерно регулярно крадуть.
Олександра каже, що в місті багато чого замовчують. Так, ніде немає інформації про трьох місцевих юнаків, яких розстріляли, коли ті пішли знімати російські прапори з будівель. Відсутня також інформація і про українських поранених полонених у Сватівській лікарні, яку тепер перетворили на військово-польовий шпиталь так званої “лнр”.
“Коли нас звільнять, то багато інформації для статті буде, але зараз небезпечно” – кажуть місцеві. Які зараз намагаються допомогти чим можуть. Наприклад, коли в когось з’являється інтернет-зв’язок, вони надсилають інформацію про колаборантів Службі безпеки.
