Депутати Верховної ради нарешті проголосували за проект закону про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок, домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, більш відомої як Стамбульська конвенція. Вимогу ратифікації непублічно озвучували деякі держави-члени ЄС як передумову для затвердження статусу України як кандидата на членство в Євросоюзі. Що таке Стамбульська конвенція та чому її ратифікація настільки важлива – з’совував «Апостроф«.
Стамбульська конвенція
Конвенція про запобігання насильству стосовно жінок, домашньому насильству та боротьбу з цими явищами – це міжнародна угода Ради Європи, метою якої є нульова толерантність до домашнього насильства, адже конвенція визнає насильство щодо жінок однією з форм порушення прав людини та одним із видів дискримінації.
Цей документ юридично зобов’язує країни створити правову базу для боротьби з насильством щодо жінок. Країни, що приєдналися до конвенції, повинні криміналізувати психологічне насильство, переслідування, фізичне і сексуальне насильство, примусовий шлюб, примусові аборти і стерилізацію.
Україна підписала документ ще у 2011 році, однак досі не могла ратифікувати через протести Ради церков та частини депутатів через те, що в ньому згадується слово «гендер». Церковники пов’язують це поняття із появою третьої статі та руйнуванням сімейних цінностей. Та це не так.
Поняття «гендеру» у Конвенції не замінює термінів «жінка» й «чоловік», конвенція не просуває жодної особливої «гендерної ідеології». Документ не передбачає створення поняття «третьої статі» чи вимог визнавати її. Окрім того, попри назву конвенції, вона також містить положення про захист від домашнього насильства чоловіків чи хлопців.
Також ратифікація Стамбульської конвенції є однією з негласних вимог деяких держав-членів ЄС як передумова затвердження статусу України як кандидата на членство в Євросоюзі. Тобто ми зробили ще один крок до отримання «кандидата» та вступу до ЄС.
Чому це важливо
Це дуже важливий крок для України, який показує, що наша країна сповідує європейські цінності. Ми також показуємо, що максимально сприймаємо європейські стандарти з питань боротьби з домашнім насильством.
«Домашнє насильство – це феномен, який є вкрай небезпечним. Ефективна боротьба з цим явищем відрізняє сучасне європейське суспільство від такого, яке не цінує людину та не забезпечує достатнього рівня захисту прав людини. Крім того, ратифікація документу дасть можливість Україні приєднатися до відповідного моніторингового механізму Ради Європи, який займається імплементацією конвенції та саме боротьбою з домашнім насильством«, – пояснює у коментарі «Апострофу» перший віце-президент Української асоціації міжнародного права, суддя Європейського суду з прав людини Микола Гнатовський.
Він також зазначає, що ратифікація Стамбульської конвенції – це дуже позитивний крок, при тому що довкола Стамбульської конвенції було багато непорозумінь та спекуляцій. На його думку, документ був обраний антиєвропейськими силами як певний привід для того, щоб безпідставно лякати людей. Мовляв, цей документ є загрозою для традиційних сімейних цінностей — та це не так .
«Україна зробила відповідну заяву про те, що насправді жодне з положень конвенції не зобов’язує її змінювати питання шлюбу, сім’ї, усиновлення, права батьків виховувати дітей згідно з власними переконаннями. Тобто таким чином розвіявши спекуляції, які були довкола конвенції«, – зазначає суддя ЄСПЛ.
На думку правозахисниці, співзасновниці організації «Жіночі перспективи» Марти Чумало, це дійсно історичний крок для нашої держави і крутий механізм, який починає діяти в Україні.
За її словами, Стамбульська конвенція має чіткі індикатори успішності тої чи іншої держави у протидії насильства щодо жінок та домашнього насильства у цифрах. Документ ґрунтується на чотирьох принципах: попередження, захист та підтримка жертв, судове переслідування правопорушників та комплексна політика. Кожен принцип передбачає низку конкретних заходів.
«Наприклад, за документом має бути визначено, скільки місць має бути у притулку для осіб, які постраждали від домашнього насильства, на певну кількість населення на тій чи іншій території. На кожні 200-400 таких жінок має бути один великий центр«, — зазначає Чумало.
Наразі у нас подібні центри зовсім не підготовлені до прийому, наприклад, жертв зґвалтування. Ця проблема особливо гостро постала через війну в Україні та випадки зґвалтування українок російськими військовими.
«Якби у нас були такі центри, то зараз ми б з постраждалими від дій окупантів, наприклад, з Київської області, не їздили по всій Європі у пошуках спеціалістів, які можуть надавати якісні послуги. Це виключно високоякісні послуги, які мають надаватися в одному місці, де жінка могла би відчувати себе у безпеці та мати доступ до правозахисників, психотерапевтів, медичних послуг«, – пояснює правозахисниця.
Зараз те, що відбувається зі зґвалтованими жінками під час війни, стало тим індикатором, який показав, наскільки ми спізнилися з ратифікацією.
Багато запитань від людей стосується того, а чи дійсно Стамбульська конвенція запрацює в українських реаліях? Як вже згадував Микола Гнатовський, після ратифікації Україна приєднається до відповідного моніторингового механізму Ради Європи. Детальніше про це розповіла Марта Чумало.
«Стамбульська конвенція дає можливість проводити міжнародний періодичний моніторинг держави. Тобто окрім того, що Україна має надсилати постійні звіти по проведеній роботі, будуть здійснюватися моніторингові візити. Міжнародні фахівці на місці будуть спілкуватися з представниками влади, громадськими організаціями, постраждалими та іншими дотичними службами — це дозволить більш ефективно моніторити виконання положень Конвенції», — каже правозахисниця.
Як швидко запрацює Конвеція
Як пояснює Гнатовський, підготовка правової бази не буде чимось складним, адже всі відповідні підготовчі кроки для імплементації цієї конвенції відомі.
«Набір інструментів для адекватної боротьби з домашнім насильством відомий та розроблений Радою Європи. Я впевнений, що Рада Європи буде рада надати Україні експертну підтримку, щоб внести відповідні уточнення до законодавства та справді зробити домашнє насильство чимось абсолютно неприйнятним для українського суспільства«, – каже він.
Водночас Чумало додає, що все залежить від багатьох факторів. Адже є країни, які ратифікували конвенцію ще 10 років тому, але вони досі працюють над покращенням системи.
«Важко сказати, що ми через п’ять років будемо мати ідеальну систему. І наскільки близько ми будемо наближатися до цієї ідеальної картинки, залежить від багатьох факторів. Але вже те, що ця картинка є імплементованою частиною українського законодавства, накладає на державу певний обов’язок йти до цієї мети. Це вже зовсім інший рівень«, – вважає Марта Чумало.
