У п’ятницю, 17 червня, виступаючи на Петербурзькому міжнародному економічному форумі (ПМЕФ) президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, ім’я якого кремлівський диктатор Володимир Путін досі не може вивчити, жорстко “проїхався” по агресивній зовнішній політиці РФ. Він відмовився однозначно вставати на бік РФ у війні проти України та визнавати бандитські “республіки” ОРДЛО. Після його демаршу між країнами запахло економічною війною. Москва “з технічних причин” тимчасово відмовляється сприяти в експорті казахської нафти, а влада Казахстану – перевозити своєю територією підстанційне російське вугілля. Чому Касим-Жомарт Токаєв зайняв саме таку позицію, читайте у матеріалі “Апострофа“.

Плювок у бік Путіна

Пропагандистка Маргарита Сімоньян, яка модерувала дискусію на форумі, запитала у Касим-Жомарта Токаєва про ставлення Казахстану до війни РФ з Україною, яку кремлівські окупанти називають “спецоперацією”. Президент Казахстану ухилився від прямої відповіді, сказавши, що в його країні озвучують різні точки зору щодо цього через розвинене громадянське суспільство. Далі він ясно дав зрозуміти, що жодного слідування кремлівським інтересам на тимчасово окупованих територіях України з боку Казахстану не буде.

“Підраховано, що якщо право нації на самовизначення буде реалізовано на всій земній кулі, то замість 193 держав на Землі виникне понад 500-600 держав. Це буде хаос. З цієї причини ми не визнаємо ні Тайвань, ні Косово, ні Південну Осетію, ні Абхазію. Такий принцип буде застосований і щодо квазідержавних територій, якими, на наш погляд, є Луганськ та Донецьк”, – заявив Токаєв у присутності кремлівського диктатора Володимира Путіна.

Судячи з відео з трансляції, Симонян, м’яко кажучи, була здивована такою жорсткою відповіддю. Особливо за особистої присутності Путіна, якому в РФ давно ніхто публічно не опонував, і кремлівська тусовка взагалі забула, що таке можливе.

Президент Казахстану не зупинився на досягнутому. Він також “проїхався” по різного роду російським “діячам”, які псують відносини Москви з Нур-Султаном. Не називаючи конкретних імен, президент Казахстану озвучив претензії до деяких “висловлювань низки російських депутатів… журналістів і навіть діячів культури” щодо своєї країни, назвавши їх “некоректними”.

Серед адресатів послання був чоловік Симонян – телеведучий Тигран Кеосаян. Раніше він у хамській манері вимагав від формальних союзників РФ з ОДКБ визначатися, з ким їм бути – із Кремлем чи із Заходом. Він також вимагав від Москви переглянути “рівень взаємин” із Нур-Султаном. Або депутат Держдуми Султан Хамзаєв, який публічно виступав за проведення в Казахстані “референдуму щодо приєднання” до РФ на тій підставі, що Центральна Азія – “російська земля”.

“Касим-Жомарт Токаєв позиціонує себе “другим Назарбаєвим” – жорстким державником, який не прогинатиметься під кремлівські “хотілки”. Прямуючи на форум у Пітер, він розумів, що його закидатимуть питаннями по Україні. Тут було два варіанти: сказати те, що від нього хочуть почути або відразу ж “розставити прапорці” у відносинах із Кремлем. Токаєв закономірно обрав другий варіант”, – каже “Апострофу” експерт із зовнішньополітичних питань Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

Нафта, Затулін та Кадиров

У дні проведення ПМЕФ, як повідомляли ЗМІ Казахстану, Токаєву мали намір вручити російський орден Олександра Невського, але він від нього відмовився, мотивуючи тим, що до кінця каденції не планує отримувати закордонні нагороди.

Зовсім не дивно, що після таких “демаршів” відбулася реакція з боку кремлівських кіл. Скандальний депутат Держдуми, українофоб Костянтин Затулін пригрозив Казахстану територіальними претензіями за “прикладом України”. Глава Чечні Рамзан Кадиров записав відео, в якому зажадав від країн ОДКБ підтримати Москву у війні, наголосивши на претензіях саме на адресу Казахстану та Вірменії, які Москва нібито “врятувала”.

Якщо Затуліна хоч якось намагалися поправити, то главу Чечні не стримували, що посилило підозри, що його заяву, як мінімум, схвалюють у Кремлі.

“Територіальні ризики для Казахстану нікуди не поділися. Астана у 2014 році нервово відреагувала на Євромайдан у Києві, але дії РФ не підтримала. Проти “добровольців” з Казахстану, які воювали за так звані “республіки” ОРДЛО, заводили показові кримінальні справи та садили. Казахське керівництво розуміє, що якщо у Кремля вийде в Україні, то вони можуть стати наступними. Наразі, коли РФ ув’язнула з цією “спецоперацією”, ризики для казахів зменшилися, але побоювання залишилися”, – каже “Апострофу” політичний експерт, голова Центру сприяння реформам Георгій Чижов.

Одразу після завершення пітерського форуму в бухті Новоросійська сталася НП. Нібито до бухти припливло кілька протикорабельних мін, через що порт на кілька тижнів припинить роботу. Отже, на якийсь час припиняється експорт казахської нафти, що йшла транзитом через російський порт.

Але і на це Нур-Султан є чим відповісти. Між країнами назріває економічна війна, оскільки Казахстан (до речі, як і Білорусь) ще у квітні повідомили російський уряд, що заборонять на своїй території транзит вугілля з РФ, оскільки він потрапив під санкції Заходу.

Економічні протистояння з РФ Казахстану може коштувати суттєвих витрат, але дружба з російським керівництвом – коштуватиме ще дорожче. Тому Казахстану простіше зараз повернуться до Москви спиною, доки не посипалися претензії з боку Вашингтона та Брюсселя.

Водночас важливо мати на увазі, що нинішня фронда Токаєва не є ознакою різкого геополітичного розвороту.

“Токаєв однозначно сказав, що Казахстан підтримує і однозначно перебуватиме в ОДКБ та Євразійському економічному союзі — у блоках, які створив Путін. Тобто у військовому та економічному відношенні він підтримуватиме Путіна… І розширюватиме співпрацю з Росією”, – заявив українським журналістам голова опозиційного казахського інтернет-видання БАСЕ Айдос Садиков.

За його словами, своїм різким виступом на ПМЕФ Токаєв хотів продемонструвати Путіну власну незалежність як політика та глави суверенної держави.

Казахстан: геополітична гра

Відмова визнавати фейкові “республіки” Донбасу далеко не єдиний приклад того, що Казахстан свідомо йде на загострення з Кремлем. В інтерв’ю пропагандистам каналу “Росія-24” Касим-Жомарт Токаєв технічно “гепнув” кремлівське керівництво, заявивши, що ОДКБ, а не Росія, допомогли “навести лад” під час минулих заворушень у Казахстані.

“Вперше за тридцять років ОДКБ хоч якось виявило себе, направивши обмежений контингент до Казахстану. Причому підкреслюють, що саме ОДКБ, а не Росія. У Росії деякі особи перетворюють всю цю ситуацію, стверджуючи, що Росія “врятувала” Казахстан, а Казахстан тепер повинен вічно служити та кланятися в ноги. Вважаю, що це абсолютно невиправдані міркування, далекі від реальності”, – заявив Токаєв.

Зважаючи на те, що КНР вважає Казахстан сферою своїх інтересів, куди РФ точно потикатися не варто, виникли обґрунтовані підозри, що така сміливість з боку казахського керівництва обумовлена саме фактором Піднебесної.

“Не можна сказати, що за останніми заявами Токаєва стоїть саме Пекін, але Китай незримо присутній у цій ситуації. Токаєв, роблячи такі виступи, усвідомлював, що Росія втратила (причому задовго до війни з Україною) статус головного гравця в казахському напрямку. За останні 20 років казахське керівництво серйозно диверсифікувало зовнішньополітичні зв’язки, налагодивши контакти не лише з КНР, а й із США”, – каже Ілія Куса.

Нур-Султан також не залишили поза увагою кремлівські спроби розмахувати ядерним кийком. МЗС країни 19 червня виступило з пропозицією до всіх країн світу (у тому числі РФ) до 2045 року взагалі відмовитися від ядерної зброї.

“Цьогорічний військовий конфлікт на території України, розмови про повернення ядерних озброєнь та взаємні загрози застосування ядерної зброї змушують нас, як ніколи раніше, задуматися про колективну вразливість людства та про нагальну необхідність заборони та ліквідації цієї смертоносної зброї”, – сказано у статті глави відомства Тлєуберді.

У керівництва Казахстану більше можливостей вести самостійну політику, формально залишаючись в ОДКБ, ніж у білоруського диктатора Олександра Лукашенка до подій 2020 року. Питання, наскільки довго кремлівське начальство через політичну та моральну неадекватність терпітиме зайву “строптивість” з боку Нур-Султана. Тиснути на казахів, погрожуючи окупації північних регіонів країни – це означає нарватися на невдоволення Китаю. Погодитися з “нелояльністю” – це означає подати “поганий” приклад іншим сателітам. Дилема, перед якою опинився Кремль, посилюється тим, що зараз по периметру Росії назрівають різні конфлікти, які Москва може не встигнути загасити, оскільки всі сили зараз кинуті в Україну.

Комментарии