Російсько-казахський конфлікт, що останнім часом посилився і перетворився у неприкриту економічну війну, може позбавити Москву найважливішого союзника в Центральній Азії. Що стало основою для протистояння між Кремлем і Нур-Султаном, та якими будуть подальші дії президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва, читайте в матеріалі “Апострофа“.

Сподівані “несподіванки” з нафтою

Відносини між Росією та Казахстаном продовжують загострюватися. У п’ятницю, 8 липня, президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв ухвалив рішення про вихід із угоди Співдружності незалежних держав (СНД) 1995 року про Міждержавний валютний комітет. Де-факто йдеться про один з наріжних каменів економічної частини СНД. Комітет було створено для координації грошово-кредитної та валютної політики держав – учасниць угоди про створення платіжної спілки держав-учасниць СНД, а також співробітництва та здійснення узгоджених дій у питаннях валютного контролю.

Буквально за два дні перед цим, у середу, 6 липня, Приморський суд Новоросійська заблокував роботу важливого терміналу для експорту нафти з Казахстану до Європи. Йдеться про “Каспійський трубопровідний консорціум” (КТК), який призупинив діяльність морського терміналу на 30 діб. Причиною такого рішення стали порушення, нібито виявлені Роскомнаглядом під час оцінки технічного стану небезпечних виробничих об’єктів.

Одразу варто зазначити, що КТК — основний експортний маршрут для казахстанської нафти, на нього припадає понад 80% від обсягів, що прокачуються трубопроводом. Потужність трубопроводу – 67 млн тонн нафти на рік, які експортуються через термінал у Новоросійську на Чорному морі.

Доповнив “нафтову картину” в Казахстані вибух на одному з найбільших нафтових родовищ Тенгіз, запаси нафти на якому оцінюються у 3,2 млрд тонн. Його розробляє “Тенгізшевройл”, до якого входять Chevron, Exxon Mobil Kazakhstan Ventures Inc, казахстанська національна компанія КазМунайГаз і підприємство LUKArco. Оглядачі відразу заговорили про абсолютно невипадкове рішення суду, та й вибух на Тенгізі зовсім не схожий на халатність чи “нещасний випадок”.

То що ж відбувається між Росією і Казахстаном, і наскільки далеко можуть зайти взаємні “підколи”?

Проблеми з експортом нафти у Казахстану виникли після різкого виступу Токаєва, який у червні брав участь у ПМЕФ разом із Володимиром Путіним. У присутності російського президента Токаєв заявив, що не визнаватиме незалежність окупованих Росією територій України, назвавши “ДНР” і “ЛНР” квазідержавними утвореннями. Вже наступного дня російські медіа повідомили, що відвантаження казахстанської нафти через порт у Новоросійську може періодично призупинятися, бо в його акваторії нібито несподівано знайшли торпеди й міни часів Другої світової війни. А далі почалися проблеми з трубопроводом та дивний вибух. “Елегантна” стратегія, чи не так?

Дрейф від Кремля

Величезна кількість питань, які накопичились між державами, звісно, не вичерпуються енергетикою, каже “Апострофу” аналітик Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

“Звісно, Росія хоче щоб Казахстан став хабом для обходу санкцій, а в Нур-Султані цього не хочуть. Саме з цим були пов’язані заяви Токаєва на Петербурзькому економічному форумі та взаємні російсько-казахські підколи. Казахстан за Токаєва почав диверсифікацію зовнішніх зв’язків, адже він хоче побудувати власний, окремий від назарбаєвського, імідж сильного президента-державника. Щодо дрейфу подалі від Росії та більш тісних стосунків із Штатами, Індією, Китаєм – то він почався ще за попереднього президента, що звісно не подобається Москві. Вони розуміють, що втратять Казахстан як країну, на яку можна покладатися в критичній ситуації”, — каже експерт.

На велику історію конфліктів, яка призвела до нафтового інциденту, звертає увагу експерт-міжнародник Олексій Кафтан.

“Саме колишній президент Казахстану Назарбаєв свого часу вигадав ЕврАзЕС (створено у 2000 році – “Апостроф”), який був способом під виглядом м’якої інтеграції зірвати поглинання Казахстану Росією. Це дозволило Казахстану зміцніти і повести багатовекторну політику та лавірувати між інтересами Росії, Китаю та Заходу. Коли заснували ЄврАзЕС, почались масштабні конфлікти через недобросовісну конкуренцію росіян та перепони казахській продукції на російському ринку, були цілі “війни” за молочку”, – каже експерт.

Кафтан додає, що вибух на родовищі Тенгіз, 75% якого контролюють американські компанії через консорціум “Тенгізшевройл”, звісно, стався не просто так. Це продовження конфлікту, який почався нібито з дрібниці – перебріхування Путіним по-батькові Токаєва на ПМЕФ, коли він дуже чітко відмовився визнавати “ЛДНР” і “наїхав” на російських депутатів, які зазіхали на казахські території. Тобто зараз російсько-казахський конфлікт просто перейшов в нову стадію відкритого економічного протистояння.

На думку Ілії Куси, цей конфлікт навряд чи означатиме вихід Казахстану з усіх спільних з Росією міжнародних майданчиків, і тут не варто робити передчасних оцінок. Тим не менше, нинішній етап казахсько-російських суперечок можна буде оцінювати за місяць, коли спливе термін судової зупинки Транскаспійського трубопроводу.

“Якщо трубу не запустять — можна буде говорити, що в Москви і Нур-Султану відбувається дуже серйозна суперечка, і казахи будуть диверсифікувати поставки енергоносії за рахунок прив’язки до інших регіонів та субрегіонів. Якщо ж казахська нафта знову піде через Новоросійськ, можна буде говорити, що сторони принаймні домовились домовлятися”, — відзначає експерт.

На переконання Куси, зараз відбуваються торги на переговорах, в яких історія з трубопроводом є елементом тиску на Нур-Султан. Розв’язка буде в одному з двох варіантів.

Перший — перезаснування відносин на інших основах, ніж це було після розпаду СРСР. Тобто дві держави розглядатимуть одна одну як рівні, чого казахи вимагають від росіян. Проте останні не це не йдуть, нав’язуючи принцип патрон-клієнт в різних секторах, особливо в енергетичному і транспортно-логістичному.

Другий – Росія та Казахстан віддалятимуться одне від одного, і за кілька років ми побачимо, як Казахстан буде зав’язуватися з іншими гравцями: Китаєм, Туреччиною, Індією та США, принаймні в енергетиці.

Китайський фактор

Дуже важливим гравцем у Казахстані, звісно, є Китай, який вже прив’язав казахів до себе сильніше, ніж Росія. Він домінує в плані логістично-транспортних маршрутів. У секторі енергетики він перебуває зараз принаймні нарівні з росіянами.

“Від дрейфу Казахстану подалі від Росії однозначно отримають вигоду Пекін та деякі західні країни, адже Китай для казахів є давнім природним партнером. Росія почала програвати йому конкуренцію в Центральній Азії ще 10 років тому”, – каже Ілія Куса.

З колегою погоджується Олексій Кафтан, який звертає увагу на те, що Китай завжди бачить свою вигоду і не перешкоджатиме переорієнтації Казахстану на Транскаспійський коридор через Азербайджан і далі в Європу – як для нафти, так і для невуглеводневого експорту.

“Очевидно, що Токаєв, будучи хорошим синологом (він вчився в Китаї) та маючи непогані зв’язки в Пекіні, спробує знову розіграти багатовекторність. Питання тільки в тому, як він триматиме баланс між Китаєм та Заходом, але гадаю, це йому вдасться, як і видавлювання з цього рівняння Росії, яка показала себе як ненадійний партнер”, – резюмує міжнародник.

Комментарии