Рада міністрів країн ЄС, 12 липня, погодила надання Україні нового кредиту на 1 млрд євро з пакету макрофінансової підтримки. Другий транш макрофінансової допомоги Євросоюзу для України має становити 8 млрд євро. Однак, попри ці повідомлення, не все так гладко із іноземною допомогою. Кілька днів тому стало відомо, що Єврокомісія блокує виділення Україні кредиту Європейського інвестиційного банку у розмірі 1,5 мільярда євро, побоюючись, що наша країна може його не повернути через складну фінансову ситуацію, спричинену війною. Це доволі тривожний сигнал. «Апостроф» розбирався, що відбувається з наданням позики ЄС та західною допомогою нашій країні загалом.
Європейська комісія заблокувала надання Україні кредиту на 1,5 мільярда євро. Про це повідомляє Bloomberg із посиланням на неназваних єврочиновників.
Йдеться про позику Європейського інвестиційного банку (ЄІБ), який є кредитним підрозділом європейської бюрократії.
Єврокомісія зазвичай виступає гарантом за кредитами, які виділяє ЄІБ поза ЄС, резервами, які становлять 9% від відповідних сум. Однак у випадку з останньою позикою для України на 1,5 мільярда ЄК хоче мати гарантії обсягом 70% від її суми. Це пов’язано з побоюваннями, що наша країна не зможе повернути цей кредит. Йдеться про те, що або сам Європейський інвестбанк, або країни-члени Євросоюзу мають взяти на себе частину відповідальності за гарантії щодо зазначеної позики.
Чи чекати на зраду?
Зрозуміло, дана ситуація змушує задатися найрізноманітнішими і досить неприємними питаннями. Головне з яких – невже ЄС вирішив згорнути фінансову допомогу Україні? До того ж з’явилася інформація про те, що Німеччина нібито гальмує виділення нам раніше узгодженої допомоги на 9 мільярдів євро. Поки що Берлін дав добро лише на 1 мільярд євро, який наша країна має отримати до кінця липня.
Втім, схоже, все не таке трагічно.
Інвестиційний банкір та фінансовий аналітик Сергій Фурса вважає, що у цьому випадку ми маємо справу з проявом внутрішньої бюрократії Євросоюзу.
«Вони там все це між собою футболять. Ми бачимо, як там все повільно, складно й жахливо рухається. Тобто це — один із елементів такої повільності, — сказав експерт у розмові з «Апострофом». — Це спроба одного європейського чиновника підстрахуватися за рахунок іншого чиновника».
Економіст, член Ради Національного банку України (НБУ) Віталій Шапран також багато в чому звинувачує брюссельську бюрократію.
«Можу погодитися з занепокоєнням ЄК про високі кредитні ризики України, що не є новиною, виходячи з наших рейтингів ще до війни, — сказав він у коментарі виданню. — Проте хочу нагадати, що на території ЄС заморожені російські активи на суму більше 300 мільярдів євро. Канада вже ухвалила закон, за яким такі активи передаються Україні, в США аналогічний законопроект уже пройшов Конгрес і був направлений до Сенату. Японія та Велика Британія також розробляють подібні законопроекти, а ось у ЄК все ніяк не можуть визначитися з долею заарештованих коштів країни-агресора. Маючи 300 мільярдів потенційного покриття, гальмувати виділення 1,5 мільярда євро або якось зменшувати цю суму, виглядає, м’яко кажучи, негарно».
За його словами, у Євросоюзі мають зрозуміти, що, якби не війна, розв’язана росією, Україна не потребувала б такого обсягу фінансової допомоги.
«І платити за це мають не ЄК, не Україна, не МВФ чи ЄІБ, а саме країна-агресор», — заявив експерт.
При цьому, на його думку, частина провини лежить і на українському уряді, який має активніше боротися за заморожені в ЄС російські активи.
Просимо 5 — отримуємо 2
Таким чином, є надія, що незабаром європейська бюрократія буде подолана, і Україна отримає обіцяну позику. Тим більше, що Рада міністрів країн ЄС, 12 липня, погодила надання Україні нового кредиту на 1 млрд євро з пакету макрофінансової підтримки.
Тим не менш, ця ситуація залишає неприємний осад і змушує всерйоз замислитися: а чи все добре з фінансовою допомогою нашій країні з боку Заходу?
Міжнародні партнери від початку російської агресії всіляко підтримують нашу країну. Насамперед йдеться про озброєння на десятки мільярдів доларів. Частина зброї передається безоплатно, але багато що Україна купує – нерідко за кредитні кошти.
При цьому власне фінансова допомога, яку ми отримуємо від Заходу, поки що не надто велика. Станом на середину червня вона склала 7,4 мільярда доларів, а заявлена фіндопомога, тобто узгоджена, але ще не надана, — 30 мільярдів доларів.
За словами Сергія Фурси, ці 30 мільярдів доларів (український уряд хоче збільшити суму до 35 мільярдів) мають бути виділені нам до кінця 2022 року.
Багато це, чи мало? За словами економіста, фінансового аналітика Олексія Куща, партнери виділяють нам приблизно 30-40% тих сум, які ми у них просимо.
Можна, наприклад, згадати, як міністр фінансів Сергій Марченко нарікав на те, що Україна просила ЄС виділити у травні 5 мільярдів євро, а отримала менше 2 мільярдів.
«Поки що, на жаль, це не той обсяг, який нам хотілося б, — каже Сергій Фурса. — Але останнім часом обсяги (допомоги) збільшилися, і стали майже достатніми. У червні було 3,5 мільярда, і є надія, що такий високий рівень збережеться найближчими місяцями».
Процесуальна неритмічність
Однак, незважаючи на те, що Україна отримує від партнерів менше грошей, ніж просить, міжнародна фінансова допомога є важливим джерелом наповнення держбюджету.
«Одну третину становлять податкові надходження — близько 80 мільярдів гривень (на місяць), приблизно стільки ж забезпечує емісійне джерело — друкарський верстат Нацбанку, і стільки ж — міжнародна допомога, кілька мільярдів доларів на місяць», — каже Олексій Кущ.
При цьому, за його словами, міжнародна допомога надходить в Україну вкрай неритмічно: «Наприклад, затримка на кілька місяців виплат 6500 гривень у рамках «є-Підтримки» (призначена для українців, які втратили доходи через війну) була саме пов’язана з тим, що Мінфін чекав на надходження міжнародної допомоги».
Такій неритмічності є цілком логічне пояснення. За словами Олексія Куща, українська дипломатія на чолі з президентом регулярно домагається від міжнародних партнерів обіцянок про виділення чергових великих сум допомоги – «такий геополітичний маркетинг забезпечує геополітичну капіталізацію».
«Але одна справа отримати стратегічне «так» на виділення допомоги, і зовсім інша, коли по кожній з них є певний пакет процедур, які потрібно дотриматися. А з цим якраз і виникає бюрократична тяганина», — резюмував експерт.
