Російсько-українська війна наближається до п’ятимісячного рубежу, пише КП в Україні. Чи можна вже казати, що ЗСУ переламали військову ситуацію на полі бою на свою користь? Які з країн готові допомагати Росії в зовнішній експансії та чи дасть Путін команду на проведення загальної мобілізації та новий наступ на Київ? Чому промисловість України не поспішають переводити на військові рейки? На ці та інші важливі питання відповів керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
Різні варіанти контрнаступу
— Олександре, як ви охарактеризуєте поточний стан справ на передовій? Чи можна вже говорити, що воєнна ситуація похитнулась на нашу користь?
— Будь-яка війна поділяється на певні етапи. Якщо аналізувати україно-російську війну, то можемо вже казати, що на півдні ми пройшли перший етап – припинили просування ворога. Наступальні дій російської армії зупинені, за виключенням тих нищівних артилерійських ударів, які завдаються по Миколаєву, Запоріжжю та півдню Дніпропетровської області. По херсонському напрямку у ЗСУ з’являється можливість до обережних контрнаступальних дій — перехід до другого етапу.
На сході потрібно ще закінчити перший етап – зупинити просування ворога, чим досить активно займаються наші сили. Надзвичайно важливе значення має нанесення артилерійських ударів ЗСУ по складах озброєння окупантів. Такі вдалі, ефективні дії українських сил суттєво сповільнюють просування російських військ і створюють для них додаткові логістичні проблеми і навантаження, з вирішенням яких у них будуть виникати проблеми. І, відповідно, це створить шанси для наших сил, щоб зупиняти противника, а потім переходити до контрнаступу.
— Коли мова заходить про контрнаступ, то багато хто з наших співгромадян бачить чи воліє бачити його по кіношному шаблону — масований і по всіх фронтах. Такий контрнаступ — за день-два-три відкинути ворога і повернути всі наші території. Такий сценарій можливий?
— Зрозуміло, що громадяни, особливо на окупованих територіях, хочуть щоб війна закінчилась переможно і були звільнені українські території, відбувся швидкий контрнаступ. Але… До контрнаступу потрібно ретельно готуватися, що зараз і відбувається. Нам потрібно підготувати сили резерву, накопичити додаткове озброєння, яке необхідне для ведення контрнаступальних дій.
Мова йде про реактивну і ствольну артилерію, отримання її в більших масштабах і з більшою кількістю боєприпасів. Потрібна і додаткова бронетехніка, безпілотники. Важливе значення для успішного контрнаступу та звільнення територій відіграє штурмова авіація. І я думаю, що з осені ми побачимо ще більше надання оборонної допомоги.
Якщо говорити, яким може бути цей контрнаступ, то тут різні варіанти: як точковий, так і по більш широкому фронту. Все буде залежати від оперативної обстановки безпосередньо на лінії фронту.
Казати, що зброя не надходить, – нонсенс
— Ви сказали, що саме восени варто очікувати більше поставок зброї. Це пов’язано з тим, що має запрацювати саме програма ленд-лізу?
— Деякі зрушення щодо посилення надання нам оборонної допомоги, думаю, ми зможемо побачити вже після наступної конференції в форматі «Рамштайн» (четверта зустріч контактної групи з оборони України (UDCG) відбудеться 20 липня у режимі онлайн. — Авт.).
А щойно запрацює ленд-ліз, потрібно одним з перших порушувати питання щодо надання штурмової і тактичної авіації. Важливо отримати і ракети до систем Himars з дальністю пострілів 150 і більше кілометрів. І взагалі суттєво нарощувати масштаби допомоги.
— В США заявили, що ленд-ліз запрацює, коли вичерпають себе дві «безоплатні» програми військової допомоги Україні – «Ініціатива сприяння безпеці в Україні» та «Програма президентських повноважень». Чому не можна реалізовувати відразу три програми, щоб швидше і в більшій кількості надавати нам зброю і техніку?
— Таку етапність обрали наші партнери. Зараз ми отримуємо зброю, яка оплачується з американського бюджету і за яку нам нічого не потрібно повертати Штатам.
В існуючих рамках програм і коштів, які під них виділені, в США розроблено оборонне планування на закупівлю тієї чи іншої зброї. Пентагон і Державний департамент визначили список підприємств, які працюють на американському ринку в сфері виробництва чи обслуговування зброї та здатні виконувати завдання по постачанню різних видів озброєння в залежності від їхньої складності протягом 30 і 180 днів відповідно.
— Деякі представники політичної еліти США публічно переймаються, чи доходить американська зброя до українських бійців на поле бою. Зокрема, була серія заяв конгресвумен Спартц. Її остання про те, що варто проконтролювати, щоб надану нам зброю не «шукати в Сирії чи Мексиці». Чому в полі зору з’явилась Мексика? І в теорії, чи можливо в нинішніх реаліях доставити туди зброю?
— Подібні заяви абсолютно прийнятні для американської дійсності і робляться для того, щоб напередодні проміжних виборів сколихнути уяву американців. А чому постачання зброї України має хвилювати, умовно кажучи, фермера в Індіані?
Згадка про Мексику непогано сприймається з точки зору внутрішньополітичної боротьби в США. Для багатьох американців Мексика – такий собі подразник. Президент Дональд Трамп навіть стіну на кордоні з Мексикою будував. Прихильники радикального крила Республіканської партії виступають за заборону міграції з Мексики. А потенційна поява нелегальної зброї в цій країні може посилити впливи наркокартелей, які там присутні. Відповідно, може посилитись злочинність, що спровокує додаткові хвилі міграції в США.
А тепер щодо гіпотетичної можливості, що американська зброя може опинитись в Мексиці. Такі звинувачення можуть озвучувати люди, яку не зовсім-то собі уявляють, що таке логістика зброї і як вона відбувається. Не так-то просто взяти і перемістити зброю до Мексики — практично нереально.
Повірте, якби це дійсно сталося, то про це вже знали б спецслужби США, а потім про це вже знали б всі.
І, звичайно, тоді були б питання щодо подальшої допомоги Україні. Наразі таких питань нема. Більш того, є офіційна позиція Пентагону, адміністрації Білого дому США та ЄС про те, що у них немає жодних підстав вважати, що надана Україні зброя використовується не за призначенням або не доходить до нашої країни.
Крім того, в Штутгарті (Німеччина) працює Координаційний штаб, в який входять представники держав формату «Рамштайн», які вивчають запити України на надання зброї, опрацьовують, а потім контролюють логістику. Тому казати, що ця зброя не надходить, – нонсенс.
— Якщо кількість заяв в стилі Спартц збільшуватиметеся, то чи може це розхитати думку громадян США, під тиском якої американська влада змушена буде зменшити чи навіть поставити на паузу військову підтримку України? Існують ризики призупинення чи взагалі зупинення програми ленд-лізу? Взагалі, ленд-ліз можна відізвати?
— Будь-який закон можна змінити або скасувати його дію чи не використовувати запропоновані ним механізми. Але я не думаю, що після того як американський істеблішмент доклав таких надзвичайних зусиль, щоб ухвалити цей закон, вони зроблять так, щоб він не почав діяти. Це недалекоглядно, і так американські політики не поводяться, оскільки це не в їхньому стилі.
— В країні вже п’ятий місяць йде війна, а на військові рейки країну не переводять: таке враження, що лише на волонтерських засадах деякі підприємства переорієнтовані на потреби фронту. На державному рівні не видно такої переорієнтації. Чому?
— Що стосується переорієнтації, то вона частково відбулася. Є певні складнощі, щоб провести повну переорієнтацію. Зокрема, підприємства, які працюють або почали працювати в оборонній промисловості, автоматично стають ціллю для російських ударів. Прецеденти вже, на жаль, є. Але я погоджуюсь з думкою, що потрібно збільшувати замовлення на потреби оборони і сектору безпеки.
Питання — як це зробити, мінімізувавши безпекові ризики для таких підприємств і їхніх співробітників.
Перший варіант — міністр оборони Олексій Рєзніков пропонував розміщувати такі виробництва в підземних шахтах чи обладнувати під землею, де є можливість це робити.
Другий – перенесення виробництв в сусідні держави, наприклад в Польщу. І там вже самостійно або спільно з Польщею продовжувати необхідне для нас виробництво.
Третій — кооперація з іншими компаніями, наприклад американськими.
Навряд чи доцільно ЗСУ закріплюватись на Зміїному
— Росіяни атакують Зміїний. Вони хочуть повернути його чи просто зачищають рештки техніки?
— Причина російських атак на Зміїний полягає в тому, щоб не дати можливості ЗСУ відновити там свою базу. Вони розуміють, що якщо там вдасться закріпитись українським військовим, вони зможуть розмістити на острові протикорабельні ракети. Це означає, що дальність радіусу протикорабельної ракети виросте на 30-40 кілометрів, ми зможемо глибше наносити удари по суднах противника. Якщо там поставити наше ППО, то збільшиться загроза для російської авіації, яка літає над Чорним морем.
Зачищають рештки своєї техніки? Ні! Вони не залишили на Зміїному нічого такого секретного. Там не було зброї нового зразка, яку можна вивчати. І навіть якщо і лишалась якась зброя, то вона вже вивезена, оскільки там висаджувався український десант, встановлював прапор.
— В нас є шанси закріпитись на острові?
— Спочатку була про це мова. Але зараз, дивлячись, як Росія веде постійний вогонь, це надзвичайно ризиковано, і думаю, що за цих умов навряд чи доцільно.
— Ракети, які були випущені по Вінниці, ніби були з підводних човнів. У нас є чим знищувати субмарини противника?
— Підводний човен можна уразити, якщо він перебуває над водою. Постаратись влучити протикорабельною ракетою в рубку – найвищу частину човна. Якщо він під водою, його можна вразити двома способами. Перший – відповідною торпедою. Але для цього потрібно мати кораблі, яких у нас наразі немає. Другий – спеціальними авіабомбами.
— Україна та Росія за посередництва Туреччини та ООН домовляються щодо розблокування росіянами експорту зерна. Чи можливе таке розблокування без розмінування?
— Розблокування без розмінування неможливе. І якщо говорити про розмінування, то його можна провести виключно тоді, коли НАТО або окремі держави-члени Альянсу, наприклад, Румунія, Болгарія або Туреччина, погодяться замість мінних загороджень, надіслати свої кораблі, які будуть здійснювати патрулювання і гарантувати безпеку відповідного торгівельного судна.
Якщо ми не отримаємо чітких безпекових гарантій або, наприклад, додаткову зброю, якою зможемо вражати російські цілі, ППО – думаю, Росія не утримається від агресивних провокацій. Вірити Росії на слово не можна.
Загальна мобілізація в Росії – хитка іміджева історія для Кремля
— Вже не перший тиждень всі гадають: зважиться Путін на оголошення загальної мобілізації чи ні. Один із народних депутатів припустив, що якщо і зважиться, то «під егідою того, що на Росію хоче напасти НАТО». Ви як вважаєте, оголосять в Росії загальну мобілізацію?
— Дуже сумніваюсь в такому розвитку подій. Оголошення загальної мобілізації нестиме для Путіна величезні репутаційні та іміджеві втрати. В чому полягає російська логіка? Вони задурманюють своє населення, що: Росія успішно проводить так звану військову спеціальну операцію, цілі будуть досягнуті, все рухається за планом. Відповідно, виникає запитання: якщо все за планом, то навіщо загальна мобілізація? Значить, не все за планом. У суспільства почнуть закрадатись сумніви.
По-друге, Росія постійно заявляє, що вони готові воювати проти НАТО. Зокрема, недавно посол РФ в Великобританії в своєму інтерв’ю сказав, що Британія може поплатитись за поставки зброї Україні. І знову тоді виникає запитання: як ви можете погрожувати НАТО, якщо ви з Україною не можете впоратись? Тому, повторюсь, загальна мобілізація — дуже хитка іміджева історія, яка негативно вдарить по Кремлю. Від такого кроку позиції Путіна більше похитнуться, чим посиляться.
Якби вони хотіли це робити (оголошувати загальну мобілізацію. — Авт.), то не вносили б в Держдуму такі законопроєкти, як прем’єр Мішустін — для переорієнтації російської економіки на військові рейки, коли зобов’язують приватні підприємства допомагати сектору військо-промислового комплексу РФ. Вони могли б це зробити простіше, запровадивши воєнний стан. І не потрібно тоді придумувати окремий закон. Але вони пішли обхідним шляхом.
Вони зараз проводять мобілізацію приховано, роблячи акцент на формуваннях добровольчих батальйонів. І, думаю, продовжать так робити.
— Якщо говорити про міжнародну коаліцію, то яка з країн по добрій волі чи під тиском відкрито зголоситься допомагати Росії у війні проти України? Зокрема, чи вступить повноцінно у війну Білорусь?
— Союзників у Росії стає все менше. Це — Північна Корея, теоретично Іран (була інформація, що можуть надати безпілотники) і, звичайно, Білорусь, як вірний друг-товариш РФ. Хоч диктаторський режим Лукашенка активно співпрацює з агресорським режимом Путіна, думаю, білоруські війська не перейдуть кордон, не візьмуть участі у повномасштабній війні проти України. Але Лукашенко всю військову інфраструктуру продовжить надавати РФ.
Є ще Сирія. Але вона сама потребує допомоги.
— А Китай?
— У політичному плані Китай займає абсолютно проросійську позицію. Але якщо послухати американців, які ретельно вивчають дії та рішення Китаю як потужного зовнішньополітичного гравця, то вони заявляють, що не бачать, щоб Китай надавав саме військову допомогу Росії.
Китай вичікує момент, коли Росія буде ослаблена, щоб поставити їй певні умови. Можливо, запросять автономії певних регіонів, де будуть проживати китайці на території Росії. Більш того, Китай вже ставить певні вимоги. Разом з Індією китайська влада сказала, що «ми готові купувати у вас нафту — ви лише знижку хорошу зробіть». І Росія буде продавати зі знижкою. А куди вони дінуться?
Нового повномасштабного наступу не буде
— В ході війни плани в Росії змінюються. Зараз озвучується теза, що вони планують захопити всю Донецьку та Луганську області, а ще створити коридор до Придністров’я. Якщо раптом цей план реалізується, то чи задовільнить РФ така «перемога»?
— Якщо Росію не зупинити і ефективно не протидіяти їй, то вона, звичайно, на цьому не зупиниться.
Я думаю, на початку повномасштабної війни і коли вони побачили, що бліц-криг не вдається, вони в подальшому розглядали різні сценарії, зокрема, щоб перенести додаткове поле війни на інші напрямки, країни. І думаю, навіть розглядали варіант через Білорусь на країни Балтії.
Ще один напрямок був – Молдова, Придністров’я та спроби розхитати Балкани. Але не вдалось по жодному напрямку. На Балканах не вдалось, бо їхній вірний союзник Сербія не захотіла сприяти. Придністровські угрупування військ виявились надзвичайно ослабленими, порівняно з тим, як Росія роздувала щоки, що там великий арсенал…
Якби Росія мала успіхи в Україні і просувалась вперед, то вони б не зупинились на нашій країні. Це могло б статись не відразу – через певний проміжок часу, але б точно не зупинились.
— Як оцінюєте ризики, що росіяни знову попруть на столицю?
— Я не вірю в такий сценарій. Сьогодні основні зусилля і контингент Росії, задіяний у війні, знаходиться на сході та півдні. Вони зав’язли там.
Для того, щоб починати наступальні дії на Київ, потрібно знімати зі сходу України більшу частину військ, щоб перекинути під столицю. Або перекинути сили, які ще є на Далекому Сході чи півночі Росії, формувати відповідні ударні угрупування.
У першому випадку це зробити можна значно швидше, але не так швидко, як здається, бо ці частини потрібно доукомплектовувати, оскільки вони дещо знесилені.
У другому випадку взагалі потрібно часу набагато більше – буде обчислюватись місяцями, і це буде помітно.
Наступний момент – Київ посилений для захисних дій. Сформовано три лінії оборони. Мінуються кордони з Білоруссю. Формуються інженерні споруди.
Сьогодні провести швидке переформатування військ на київський напрямок неможливо, і навряд чи можливо. Якщо і будуть щось робити — кошмарити ракетними ударами.
— Всі ми хочемо перемоги. Але як вона може виглядати – достатньо вигнати ворога за межі країни та повернути окуповані території чи варто домогтися на міжнародному рівні певної демілітаризації країни-агресора?
— Римський діяч Катон Старший казав: «Карфаген має бути зруйнований». Ретранслюючи на наші реалії, можу сказати: Росія має бути зруйнована. Зруйнована в сенсі імперської державності, якою вона є сьогодні.
Україні вже варто виходити з ініціативою про скликання конгресу, який би ставив за мету підтримку нашої країни. І не просто підтримку, а спрямовання на стратегічну поразку Росії, крах путінського режиму, обговорення подальшої долі існування Росії, зокрема, і питання про бодай часткову демілітаризацію цієї держави.
Поки Росія буде існувати як неоімперська держава, доти вона, незважаючи на поразки чи перемоги, буде збирати сили для проведення зовнішньої експансії. А цьому потрібно завадити. І навколо цієї ідеї варто гуртувати інші держави.
