Поради українцям у Великій Британії: не жартуйте про королеву і стійте в чергах

Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, а також більшість європейських країн, відчинило двері перед українцями-біженцями. Звичайно, добиратися до Британії важко, довго та дорого, але сотні наших уже там. Що вражає та дивує українців, які вперше опинилися на берегах Туманного Альбіону, – дізнавалася «КП в Україні».

Столичним мешканцем стати непросто

Житло тут називають property — нерухомість. На цю заповітну мрію довго збирають гроші, довго виплачують іпотеку, власні «квадрати» згодом постійно прикрашають, покращують, розширюють. Навколо «проперті» крутиться величезний бізнес із численними ріелторами та власниками. Якщо запитати пересічного британця, на що він витратить гроші насамперед, якщо виграє у лотерею, то, звісно, він скаже – на житло.

Як це часто буває в європейських країнах, великі міста переповнені жителями, і на всіх банально не вистачає квартир, кімнат, будинків та апартаментів. Українським біженцям допомагають самі британці – звані спонсорами, надаючи зайву кімнату/квартиру/будинок зовсім чужим людям – нашим біженцям. Вони самі проходять відбір на благонадійність та перевірку на судимість. А їхнє житло ретельно перевіряється за стандартами безпеки, гігієни, придатності та зручності. На все це потрібно кілька тижнів. Держава сплачує спонсорам суто символічну суму — £350 на місяць.

— Незнання британських реалій українцями може призвести до курйозних ситуацій, — каже мешканець Лондона Олександр Меренков, студент одного із британських вишів. – Британці дуже відповідальні та скрупульозні, суворо дотримуються правил та регламентів. Українці в цьому плані легковажніші. А тепер уявіть ситуацію: постало питання про поселення сім’ї в багатолюдному Лондоні. Соціальні квадратні метри там просто так не роздають, потрібно, щоб у людини був певний статус – наприклад, інвалідність чи тяжка хвороба.

І ось діалог соцпрацівника, який заповнює спеціальну анкету, з мамою потенційного мешканця Лондона родом із України.

— Чи має у вас син астму, діабет, високий тиск, захворювання серця, нирок, печінки?

Мама з жахом:

— Чому ви такі запитання ставите? Він здоровий хлопець.

— Я проводжу обстеження телефоном.

— Яке обстеження, навіщо? У нього все гаразд, – переживає мама, не розуміючи, що й навіщо зараз відбувається.

— Чи може він сам вмиватися, одягатися, ходити до туалету? Чи він ходить цілий день немитий і нечесаний? Чи дотримується він режиму дня, чи виконує звичайні побутові обов’язки без нагадування, чи може готувати їжу?

— Так, він нормальний хлопець.

— Чи приймає він алкоголь, наркотики, палить цигарки?

– Ні.

— Чи має він труднощі в навчанні, психічні розлади та інші порушення?

— Я не розумію! Навіщо ви ставите такі питання?

З одного боку, можна зрозуміти маму, яка переживає за вікового сину. З іншого боку – британці повинні чітко знати, хто оселиться у них у столиці і чи не порушить це якихось правил і приписів.

У результаті здоровому хлопцю було запропоновано оселитися в іншому місці, не в Лондоні. Навряд чи він заперечував: у Великій Британії зручно жити скрізь, не лише у столиці.

Натисни на кнопку – отримаєш результат

Жити зручно скрізь завдяки, у тому числі, і транспорту. Британським транспортом можна і потрібно захоплюватись, хоча самі британці його часто критикують. Але подивіться, які автобуси возять народ у Лондоні – двоповерхові червоні (в інших містах інших кольорів), з відеоспостереженням, автоматичною системою оголошення зупинок і кнопками під кожною рукою для зупинки. Якщо ніхто не натисне кнопку перед виходом чи ніхто не підніме руку на зупинці, водій проїде далі – навіщо даремно гальмувати, витрачаючи час та бензин?

Поїзди у Британії – найкомфортніший та найшвидший транспорт. Залізнична мережа розгалужена та активно діюча. Є в Британії і поїзди далекого прямування, і електрички. За рівнем комфорту британські електрички вже від’їхали від наших далеко-далеко у бік майбутнього.

Сам собі лікар

Повернемося до славного британського минулого і зокрема – до медицини. Вже давно тут найчастіше при будь-якому болю або застуді медики порекомендують парацетамол або ібупрофен. Але ми всі самі собі медики, ми переконані, що парацетамол – слабенькі ліки, краще кинути в рот жменю спазмалгону, а краще – антибіотиків, щоб напевно. Така сама ситуація із серцевими препаратами: часто виникає взаємний когнітивний дисонанс між пацієнтом та лікарем, який не знає, що таке корвалол, валеріана та валідол. А коли лікар чує, що пацієнт сам собі призначає антибіотики, взагалі жахається. Без рецепта антибіотики категорично тут не продаються (втім, і в Україні вони теж стали рецептурними). Спочатку нашим людям важко звикнути до нових ліків, і вони за інерцією шукають литовські чи польські магазини, де можна знайти звичні медикаменти, прописані собі після консультацій із сім’єю та Гуглом.

Далі звично: на консультацію до вузького фахівця не вдасться потрапити без візиту до GP — generalpractitioner, лікаря загальної практики, більш відомого у народі як «терапевт». Насамперед, із будь-якою скаргою необхідно записатися на прийом саме до «Джи-пі», а він уже вирішить, чи треба направляти вас до іншого фахівця. На такі консультації тут досить довгі черги – іноді кілька місяців. У гострих випадках, звичайно, викликається швидка допомога, яка працює чудово і досить швидко.

Ввічливість королів

Британська ввічливість нам спочатку здається надмірною, фальшивою і навіть солодкої, але в міру звикання вона стає необхідною. Нескінченні sorry, please, thankyou, lovelyвводять наших співгромадян у ступор. Але все-таки набагато краще усмішка і ввічливість, ніж відверта грубість та хамство. Коли приїжджаєш звідси додому, це так явно впадає у вічі.

— А ще у Великій Британії найгрубішим порушенням правил поведінки в суспільстві вважається спроба пролізти без черги. Усі спокійно стоять у будь-якій черзі – на транспорт, у магазинах, у громадських місцях, ніхто не працює ліктями з криком «Я лише спитати!». Чи не хочеш стояти? Найми «стоянника у черзі» за 20 фунтів стерлінгів на годину – він і постоїть, і нічого не порушить, – каже Олександр Меренков.

Чайку не бажаєте?

Так, вони п’ють багато чаю. Дуже багато чаю, навіть більше, ніж китайці. Багато хто вже в курсі, що у традиційний англійський чай не наливають молоко, а навпаки: ллють напій у прохолодне молоко. Цю традицію дотримується багато хто, але нічого страшного не станеться, якщо ви наллєте в свою чашку рідини в будь-якому порядку. Головне — не відстовбуркайте мізинчик, коли тримаєте чашку, бо можуть засміяти і звинуватити в бажанні випендритися. Або ще гірше – що ви висміюєте старовинні традиції, а це вже прикро.

— До речі, про традиції. Не забуваймо, що Великобританія – це монархія, і громадяни Сполученого Королівства шанують своїх королів. Королева Єлизавета – не об’єкт для жартів чи анекдотів, і особливо для небританців. Навіть противники монархії свято дотримуються всіх встановлених правил у відносинах з королевою. Якось так склалося історично, – розповідає наш співрозмовник.

А нас за що?

Не менш історично у британців склалася традиція говорити про погоду. Ні, не весь час, а заповнюючи паузи в розмові або перериваючи незручне мовчання у ліфті. Хочете розговорити британця – повідомте, що не пам’ятаєте таку спеку, як сьогодні. Він із задоволенням підхопить синоптичний діалог. Навіть якщо розмовної англійської вам не вистачає, можете просто кивати та підтакувати. Так у Британії можна зав’язати знайомства або не здаватися зовсім чужим. Або американцем. Або французом. І перших, і других британці недолюблюють. Американців – за їхню безладність, яка витіснила британську стриманість і суворе дотримання порядку (адже американці – нащадки підданих Її Величності!), і за те, що перетягнули зі Сполученого Королівства на США символічну ковдру могутності та впливу у світі. Ну а за те, що американці витворюють з часом дієслів в англійській мові, спрощуючи їх до непристойності, британці готові битися оксфордськими словниками до першої крові.

Французам все ще нагадують Сторічну війну і через те, що французи – повна протилежність британцям. До речі, всі почуття взаємні, якщо не стосуються бізнесу чи туризму. Ось тут образи забуваються, якщо попереду маячить прибуток чи приємні враження.

Сад ти мій зелений

Садівництво – це національне хобі мешканців Великобританії, нехай навіть ідеться про прибудинковий газон розміром метр на півтора. Власник газону його пеститиме і плекатиме, підстригатиме по ниточці і акуратно вибиратиме з трави неендемічних комах. Через постійно вологу погоду у британців постійно щось цвіте або плодоносить, вони пристрасно люблять купувати крихітні грабельки, капці та підгодівлі для своїх газонів. До речі, завоювати серце британця можна легко, захопившись його зеленою клумбою або квіточками, що розпустилися в ящику за кухонним вікном. Доведеться вислухати лекцію про квітникарство, але це того варте.

— Ви не можете уявити, що діялося з моєю британською подругою, яка побачила, як я пророщую цибулю на підвіконні у баночках. Було зроблено тридцять три фото в Інстаграм, захоплені ахи, здавалося, ніколи не закінчаться. А я думала, сказати їй чи ні, що моя мама вирощує у баночці «чайний гриб». Не зовсім рослина, але ж росте, — з посмішкою розповідає ще одна наша співвітчизниця Інна Айзек. — Так, приказка про знамениті англійські газони, в яких немає нічого складного, їх треба просто підстригати протягом 300 років, не на порожньому місці народилася. Зараз це вже метафора, але я особисто знаю 150-річний газон у Плімуті та бачу, як про нього дбають господарі – це щось!

І рибку, і картоплю

У британців є улюблена страва, відома як fish and chips — риба зі смаженою картоплею. Як кажуть українці, вони не бачили, щоб його готували вдома – британці взагалі не такі старанні кулінари, як ми, і не готові присвячувати готування більш як півгодини на день. Фіш-енд-чіпс — страва, яку треба їсти тільки на вулиці, купивши в лотку і бажано — під час футбольного матчу.

— Фіш-енд-чіпс можна порівняти з шаурмою, яку ми купуємо у не найчистіших дядечків у пропахлому кіоску, тримаємо половину в пакеті, щоб не натекло на руки, і жуємо, мукаючи від задоволення. Приблизно так само британці ласують fish and chips, свято дотримуючись традицій. Приготоване вдома не йде в жодне порівняння з цим фастфудом, — каже українка.

Найкраще купувати його з лотка на стадіоні та з’їдати прямо під час футбольного матчу, – радять українці, які перебралися на якийсь час до Британії.

Але за всієї своєї манірності та зовнішньої замкнутості у побуті ці люди цілком звичайні та доступні. І найголовніше – щиро співчувають українцям і готові допомагати та підтримувати. Що залишається, крім як подякувати їм?