Україна посідає третє місце у світі за запасами бурштину після Польщі та Росії. В нас його близько півтори тисячі тонн, пише КП в Україні. Все це багатство ховається метрів за десять під землею у Рівненській, Волинській, Житомирській та Київській областях.
Селища стоять на родовищах бурштину
У населених пунктах із покладами бурштину старателів довго шукати не треба: їх одразу видавав зовнішній вигляд – камуфляж, щоб поліція серед зеленого листя не розгледіла, і високі гумові чоботи – у пошуках камінців доводиться працювати у воді, у кращому разі по коліно.
– У нас деякі селища буквально збудовані на родовищах бурштину, раніше копнеш лопатою – картоплю посадити, і одразу сонячний камінь нагору піднімаєш, – розповідає житель селища Клесів Рівненської області Андрій. — Моя бабка бурштином грубку топила — гарне пальне, а дід смолив ним дах. Бурштином, як зараз щебенем, були двори та вулиці всипані.
А потім хтось із місцевих виміняв сонячний камінь на мотоцикл. У Клесові та інших населених пунктах зрозуміли цінність своїх скарбів. Знайшлися ентузіасти, навчилися продавати бурштин, що валявся під ногами, — і з 80-х у північно-західних областях України почалася бурштинова лихоманка.
Незабаром, щоб знайти камінь, довелося розмивати ґрунт на глибину до трьох метрів. Поступово пейзажі північного заходу України копачі змінили до невпізнання – земля поцяткована воронками та кратерами, заповненими водою. Водночас вирубували й ліси. Виправдовували себе великими заробітками – до 2015 року ціни на бурштин зросли вдесятеро.
Де гроші – там не гидують нічим. Перестрілки на копальнях стали звичною справою, особливо після 2014 року, коли з райвідділів поліції винесли багато зброї.
– Тоді через бурштин село на село йшло, щоб не лізли на чужу землю, – продовжує Андрій. — З тією вкраденою зброєю або з дідовими рушницями.
Останніми роками пристрасті на копальнях почали затихати. Місцеві спостерігають, як потихеньку відновлюється природа: вирви заростають травою та молодою порослю дерев. Десь посеред цього місячного пейзажу вже з’явилися справжні оазиси. Селяни навіть вирішили розвивати туризм – ведуть екскурсії на бурштинові копальні.
На бурштині більшої фракції раніше можна було непогано заробити. Дрібниця йде дешево — її старателі навіть викидали назад у воду. Фото: Paul Merkulov/facebook.com/roads.of.light
Кінець перестрілок із поліцією
Порівняно з 2015-2016 роками, сьогодні на півночі Рівненської області, де постійно були зіткнення старателів із правоохоронцями, – мир та спокій. Іноді поліція когось все ще затримує – не може давно освоєне нелегальне ремесло зникнути раптово. Затримують також приїжджих із Києва, які вивозять куплений у старателів бурштин. Тепер за новими законами, якщо не доведеш походження каменю, загрожує серйозний штраф – від 51 тисячі гривень. Або навіть два роки в’язниці.
Останнє зіткнення із правоохоронцями на Рівненщині сталося за два тижні до війни – тоді копачі кинулися на правоохоронців із бензопилами, сокирами, ножами, ті у відповідь почали стріляти по ногах. Постраждало п’ять місцевих та троє співробітників СБУ. Це єдиний випадок із початку року. Раніше ж таке було досить часто.
Копальні заростають кущами та молодими деревцями
На запитання «куди поділися добувачі бурштину?», які раніше не боялися ні чорта, ні бога – навіть правоохоронці зі зброєю їх вигнати не могли, відповідають: тоді не було такої кримінальної відповідальності. А тепер нелегальний видобуток – це кримінал, зовсім інша стаття та інше покарання. Тепер відповідати доводиться серйозно – ту ж мінімальну 51 тисячу гривень штрафу не кожен старатель намиє не те що за день – за місяць.
— Тут багато залежить від удачі – можеш знайти камінь вартістю кілька тисяч доларів, а можеш лише дрібний бурштин, за який платять копійки, чи взагалі нічого, – зазначають місцеві жителі. — Он, торік у містечку Володимирець знайшли п’ятикілограмовий камінь ! Щоправда, не старателі – легально добули. Це унікальна знахідка, більше кілограма взагалі дуже рідко трапляється. Знайти камінчик вагою 50 — 100 грамів — вже велика удача.
Вздовж кордону на копальнях тепер блокпости
– Бурштин не миють не лише через посилення покарання, а й тому, що це стало невигідно, – зазначає «КП в Україні» депутат селищної ради одного з «бурштинових» населених пунктів. – Більше витратиш, ніж заробиш – все ж таки гроші коштує і мотопомпа, і день на ній працювати – а це бензин, і заплатити напарникам, і за «кришу». А ціна на бурштин як упала – з чотирьох тисяч доларів за кілограм у 2016 році до тисячі. Ось і покинули цю справу. Кілограм ще спробуй намити…
Дрібні камінці, які трапляються найчастіше, їх часом навіть на дорозі можна знайти, коштують найдешевше. Їх і вибирати нецікаво. Найбільший бурштин, особливо 20, 50 і 100 грамів, дуже цінився – від 4-5 тисяч доларів за кілограм і вище.
У Клесові відзначають – останні з копачів, які все ще йдуть на копальні, працюють практично марно — там уже все перемито до них.
— У нас взагалі бурштин почав закінчуватися ще років зо два-чотири тому — вже тоді на околицях його було складно знайти, — зазначає один з місцевих жителів Федір. — Може, комусь пощастить і щось підніме назовні. Так буває – підземні води часом приносять подарунки.
— Взагалі там військові в лісах блокпости поставили — по півночі області, де якраз і є поклади бурштину, — зізнається ще один місцевий житель. – Тож нікого до копалень тепер близько не підпускають.
Під час бурштинової лихоманки на копальні на Рівненщині щодня виходили сотні та тисячі старателів. Нині ці місця майже пустельні. Скріншот відео Рівне 1
Добути дорожче, ніж продати
— Старателів ніколи нічого не лякало – ні поліція, ні СБУ, ні стрілянина, ні кримінальні терміни! Там у кожній хаті – обріз, – запевняє мешканка Сарн Рівненської області Юлія. – Тож нехай і білоруси подумають, чи варто їм сюди потикатися. Якщо копачі один одного прибити за камінці можуть, уявіть собі, як вони відреагують, якщо танки їм уже освоєні бурштинові «угіддя», де залишилося лише нахилитися та зібрати видобуток, переорють.
Юлія підтверджує, що промисел зійшов нанівець тому, що впали ціни, а ще продавати через війну стало нікуди. Раніше сюди і китайці приїжджали за бурштином, і покупці з Європи, а тепер ніхто не їде — бояться.
— За кордон же теж не вивезеш так просто, як раніше, — повз прикордонників тепер складно проскочити з мішком бурштину, — зазначає Юлія. — Хоча в тій же Польщі його можна було б продати дорожче. А раніше всі готелі у нашому місті були зайняті азіатами. Наче не Сарни, а якийсь чайна-таун!
Основними покупцями бурштину були китайці: у них бурштин – це талісман, камінь щастя та удачі, особливо круглої форми. Тому поруч з копачами завжди заробляли ювеліри, і прості народні умільці, які вміють обточити камінь, і «криша».
— Це такий бізнес: «братки» копальні охороняли, знаєте, як у кіно – стояли на квадроциклах та джипах біля тутешніх боліт у спортивних костюмах, зі зброєю — по путівцях до Клондайку нікого не пропускали, ні простих людей, ні поліцію, — продовжує Юлія.
За «кришу» у найкращі роки, кажуть місцеві, брали від 500 доларів – за добу роботи у лісі однієї мотопомпи. Пізніше це коштувало сотню-другу. Також треба було дати зарплату людям, які допомагають розмивати ґрунт мотопомпою, копають і збирають камінці – зазвичай працюють по четверо, один-двоє не впораються – це важко. І той же бензин.
Бурштинові села на північному заході країни, на відміну від сотень інших, не вимирали – тут, навпаки, під час лихоманки скуповували хати і прибувало все більше людей. Тепер ситуація змінюється – нелегальний промисел згасає, місцеві, як і інші пересічні громадяни, виїжджають на заробітки до Польщі. До тих, хто все ще сподівається заробити на камінчиках, замість багатих китайців приїжджають кияни, але, звичайно, прибутки тепер зовсім інші.
