5 серпня у російському Сочі побував президент Туреччини Реджеп Ердоган, який зустрівся із Володимиром Путіним. Як було заявлено за результатами чотиригодинної зустрічі, лідери обговорили двосторонню співпрацю, війну в Україні, ситуацію в Нагірному Карабаху та Сирії. Російські ЗМІ говорять про Сирію, про взаємодію держав у транспортній, сільськогосподарській, будівельній сферах, а також у промисловості. За словами віце-прем’єра уряду РФ Олександра Новака, частину постачання газу Туреччина погодилася частково оплачувати в рублях.

Однак ані росіяни, ані турки не сказали дуже важливої речі, що було вирішено щодо Нагірного Карабаха. “Апостроф” спробував розібратися у ситуації.

У Нагірному Карабаху – чергове загострення. При цьому російська сторона з 2020 року офіційно виступає гарантом підтримки режиму припинення вогню, а Туреччина – неофіційно. Проте цілком очевидно, що ситуація на Південному Кавказі суттєво змінилася.

Ще в середині липня президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що Російська Федерація порушила обіцянку забезпечити вихід вірменських військ із Нагірного Карабаху до червня 2022 року. У відповідь, 16 липня, глави МЗС Вірменії та Азербайджану у Тбілісі провели переговори. Це була перша двостороння зустріч сторін за останні роки. Здавалося б, дипломати знайшли якесь рішення, проте вже 3 серпня ситуація на лінії зіткнення серйозно загострилася. Вранці військове відомство Азербайджану заявило, що в Лачинському районі (що відокремлює Нагірний Карабах від Вірменії) внаслідок “інтенсивного обстрілу” було вбито азербайджанського військовослужбовця. Спеціально наголошувалося на тому, що стрілянина велася з території, де тимчасово розташований російський “миротворчий контингент”.

У відповідь азербайджанські військові блискавично провели локальну операцію, яку назвали “Відплата”, в результаті якої взяли під контроль ряд висот уздовж карабахського хребта Малого Кавказу – Кирхкиз, Сарибаба та інших.

Азербайджанська армія знищила кілька позицій і завдала удару з повітря (ймовірно, за допомогою “Байрактарів” та дронів-камікадзе) по військовій частині в населеному пункті Верхній Оратаг, де було знищено живу силу, кілька 122-мм гаубиць Д-30 та боєприпаси.

З цього приводу Міністерство оборони Азербайджану наголосило, що Баку попереджав російських миротворців про те, що присутність вірменських військових на підконтрольній їм території є джерелом небезпеки. Мало того, офіційні особи вимагали провести повну демілітаризацію підконтрольних сепаратистам територій та повне виведення “окупаційних сил вірменських елементів”.

На цьому активні бойові дії закінчилися, проте саме вони зафіксували нову ситуацію в зоні конфлікту.

Вірменська сторона (а точніше, влада так званої “НКР”) повідомила, що в результаті удару азербайджанського дрону щонайменше двоє солдатів загинули, 14 отримали поранення, і оголосили часткову військову мобілізацію.

4 серпня виступив прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян. Він заявив, що його країна вважає “надзвичайно необхідним уточнення деталей миротворчої операції в Нагірному Карабаху”. Це був прямий виклик Москві, враховуючи, що Азербайджан ще під час підписання пакета документів відмовився підписати мандат на операцію миротворчих сил у Нагірному Карабаху, вважаючи цю територію своєю і що росіяни там перебувають тимчасово.

Нікол Пашинян

Чому саме зараз Баку виявив таку активність? Причин тому декілька.

Друга війна в Карабаху закінчилася в ніч проти 10 листопада 2020 року підписанням тристоронньої (Вірменія, Азербайджан та Росія) угоди, за наслідками якої Азербайджану повернулися райони навколо Карабаху, а також історична столиця регіону – Шуша. Проте таке рішення було половинчастим. Починаючи осінню війну 2020 року, Баку розраховував остаточно вирішити “карабахську проблему”. А в результаті отримав лише лінію зіткнення з угрупованням російських миротворців. Звичайно, це була не повна перемога для Алієва і практично відразу ж аналітики заговорили про можливе продовження війни найближчим часом. І ось, очевидно, Баку почав потроху просувати власний порядок денний.

І для цього є всі підстави. По-перше, з ескалацією війни в Україні Росія була змушена терміново зменшити свій військовий контингент. Не маючи достатніх сил та коштів, росіяни не змогли виконати взяті на себе зобов’язання забезпечити виведення вірменських збройних формувань із Карабаху. І, фактично, таким чином розвалили угоди 2020 року, які, втім, не мають жодного міжнародного визнання та підтверджені лише військовою силою, а також ситуацією, яка на той момент склалася у світі.

Загострення в Карабаху стало несподіваним для Володимира Путіна, який 3 серпня скликав оперативну нараду з членами Ради безпеки. Очевидно, що Путіну та його прибічникам зараз дуже важливо якимось чином відновити свій вплив на Південному Кавказі, тому що в Єревані все більше розуміють, що РФ використовує вірмен як розмінну карту для своїх відносин із Реджепом Ердоганом, а Вірменію просто кинули у біді.

Що в таких умовах може зробити Путін – незрозуміло. Турецький лідер має безліч “козирів” – від газового транзиту до ситуації навколо російського військового контингенту в Сирії. Та й війна в Україні є больовою точкою – адже очевидно, що Туреччина продовжує постачання “Байрактарів” для ЗСУ, що є одним із найсерйозніших подразників для Кремля.

Скоріш за все, в Карабаху Ердоган візьме своє. Можливо, незабаром росіяни будуть змушені вивести звідти своїх миротворців. Ясна річ, в рамках “жесту доброї волі” – острів Зміїний тому порука…

Комментарии