Банківська система України, навіть незважаючи на війну, донедавна примудрялася залишатися у відносно непоганій формі. Однак у серпні банк «Січ» був визнаний неплатоспроможним, а найближчим часом така ж доля може спіткати близько десятка фінустанов. «Апостроф» з’ясовував, що зараз відбувається у банківському секторі країни, з чим пов’язані його проблеми, і чи загрожує найближчим часом Україні «банкопад».
Розмір має значення
Національний банк України (НБУ) визнав неплатоспроможним банк «Січ». Причиною такого рішення стала відмова керівництва фінансової установи від сплати процентів за користування кредитами рефінансування за липень. Причому сторони розійшлися в оцінці можливості проведення необхідних платежів. На думку НБУ, банк володів необхідними коштами і мав можливість виконати свої зобов’язання. Проте спостережна рада і правління банку ухвалили рішення не робити цього, що і примусило регулятора вдатися до крайніх заходів.
Втім, згідно з повідомленням НБУ, неплатоспроможність банку не настала несподівано. Його діяльність і раніше характеризувалася неякісною системою корпоративного управління, неефективною бізнес-моделлю і здійсненням ризикових операцій. Відтак виведення його з ринку було лише питанням часу, наполягає регулятор.
Повідомляється також, що вкладники банку отримають компенсацію від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в повному обсязі. Загальна сума таких виплат складе 1,23 мільярди гривень.
«Січ» не відносився до числа великих банків, і його вихід з ринку майже не вплине на стан банківського сектору. Проте він не є єдиним проблемним банком в Україні. За даними Forbes, в аналогічній ситуації вже незабаром можуть опинитися ще 12 установ: «Авангард», «Акордбанк», «Альянс», «Банк 3/4», «Індустріалбанк», «Комерційний індустріальний банк», «Кристалбанк», «Метабанк», «Перший інвестиційний банк», «РВС банк», «Скай банк», «Український банк реконструкції та розвитку» (станом на 1 серпня 2022 року, в Україні було 68 діючих банків — «Апостроф»).
Головна ознака, яка об’єднує ці банки, — висока частка (понад третину) рефінансування НБУ в складі зобов’язань банку і облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) в складі його активів. Така ситуація сьогодні створює досить високий ризик виникнення проблем, подібних до тих, які призвели до неплатоспроможності банку «Січ».
На думку експерта CASE Україна Євгена Дубогриза, такі диспропорції в структурі банківських активів і пасивів виникли після того, як на початку епідемії ковіду НБУ дозволив банкам брати рефінансування під заставу ОВДП.
«Для банків виник досить вдалий спосіб заробітку, — розповів експерт «Апострофу». — Береш дешеві гроші у Національного банку (ставка рефінансу була на рівні 6%) і купуєш на них ОВДП з дохідністю 12% річних. Коли приходить час погашення ОВДП, отримуєш від уряду гроші, гасиш кредит по рефінансуванню, віддаючи 6%. А ще 6% залишається банку».
Звичайно, отримані від НБУ гроші можна було б використати для кредитування, що також приносило б дохід. Проте ця діяльність пов’язана з вищими витратами і ризиками, адже не всі позичальники сумлінно погашають свої борги. В той же час, вкладання грошей в державні облігації приносить дещо нижчий, проте надійний дохід без особливих витрат.
Однак після початку масового російського вторгнення ця схема поламалася.
«За останні місяці вартість рефінансування НБУ підвищилася до 27% річних. Тим часом дохідність придбаних до війни ОВДП не змінилася. І 12% дохідності вже не покривають процентів по рефінансу. Відтак замість доходів державні облігації, придбані за рахунок кредитів НБУ, вже приносять збитки. І це створює проблеми для банків, які занадто захопилися такою схемою», — говорить Євген Дубогриз.
Втім, за його словами, установи, які знаходяться в зоні ризику, переважно відносяться до категорії невеликих та середніх банків. І навіть, якщо припустити, що вони також збанкрутіють, це не викличе значних проблем в масштабах України.
«Великі системоутворюючі банки також купують ОВДП, — каже Дубогриз. — Проте вони слідкують за тим, щоб портфель цих паперів знаходився в певних межах, які є відносно невеликими порівняно з загальним балансом. При цьому вони мають досить значні доходи з інших джерел: погашення кредитів, комісії за банківські операції, обмін валют тощо. Тож навіть при різкому підвищенні ставок у них є гроші для того, щоб розрахуватися з рефінансом».
ЗСУ як фактор стабільності
Проте проблеми для українських банків пов’язані не лише з різким підвищенням вартості рефінансування. Сьогодні системі загрожують і ряд інших факторів.
«Найперше це, звичайно, війна, — говорить голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук. — Після нападу росії різко погіршилася якість банківських активів. Різко збільшилася кількість проблемних кредитів. Люди і бізнес втрачають можливість своєчасно розраховуватися з банками».
Ще одна проблема пов’язана з якістю регулювання. На думку експерта, Національний банк недостатньо оперативно реагує на порушення.
«Вважається, що якщо капітал банку скоротився на 50%, він має бути закритий, — каже Кушнірук. — Проте Національний банк часто починає реагувати лише тоді, коли банк не тільки втратив весь власний капітал, але й запустив руку в кошти вкладників. Тобто його капітал стає від’ємним. Кінець кінцем за діяльність менеджменту розплачується Фонд гарантування вкладів, значною мірою за рахунок платників податків».
Серйозну небезпеку також становить поширена в українських банках практика кредитування пов’язаних осіб, яка значною мірою є способом розкрадання коштів вкладників. Найбільш відомою є історія «ПривтБанку», з якого до його націоналізації наприкінці 2016 року через кредити спорідненим структурам було виведено мільярди доларів.
«Втім, навіть, якщо власники банку не збираються розкрадати кошти вкладників, така практика все одно є занадто ризикованою, — пояснює Борис Кушнірук. — Власник банку, видаючи сам собі кредит, не може об’єктивно оцінити ризики. А співробітники банку, які відповідають за оцінку платоспроможності позичальника, також не можуть підійти до нього так само, як до сторонніх клієнтів».
Також на даний момент діяльність банків затруднюється тим, що різко впали обсяги кредитування.
«Слово «кредит» латиною означає «довіра», — говорить Євген Дубогриз. — Для того, щоб брати гроші в борг, людина повинна вірити в можливість їх повернути разом із процентами. Проте в умовах війни впевненості у майбутньому ні у кого немає. Бізнес чи майно в будь який момент можуть бути знищені. Тому сьогодні підприємці беруть переважно дуже короткострокові кредити: на посівну кампанію чи на оборотні кошти. Також кредитуються підприємства, що переїхали з районів бойових дій на відновлення діяльності. Проте частка таких кредитів дуже невисока».
Але, незважаючи на наявність проблем, на сьогоднішній день немає прямої загрози стабільності банківської системи, вважає Євген Дубогриз. Але подальший розвиток ситуації сильно залежить від нефінансових факторів.
«На даний момент причин для масового «банкопаду» в Україні немає, — говорить експерт. — Проте, поки тривають бойові дії ситуація в банківській системі не покращується, і в майбутньому проблеми можуть загостритися».
Іншими словами, найбільш вагомим фактором, що забезпечує стабільність національної банківьскої системи, протягом найближчого часу будуть залишатися ЗСУ. Кредит довіри до яких в українському суспільстві дуже великий.
