В українському медіапросторі спалахнув черговий скандал. Причиною став законопроект «Про медіа», який «Слуги народу» намагаються провести у парламенті ще з 2019 року. Тоді просування законопроекту зупинила критика професійної медіа-спільноти та опозиції: надто недосконалий був проект законодавчого акту. Але остаточно законопроект не поховали, і зараз, у воєнний час, нардепи вирішили повернутися до нього та встановити нові правила роботи медіаринку. Законопроект вже навіть встигли ухвалити у першому читанні. Однак, на думку опозиції документа, існують ризики, що нові правила гри можуть перетворитися на інструмент інформаційної диктатури в руках влади. Чи це так насправді — з’ясовував «Апостроф«.
Так хоче ЄС
Чинне українське законодавство у сфері медіа формувалося у період із 1993 по 2006 роки. Але очевидно, що воно застаріло, адже з того часу з’явилися сотні нових інформаційних сервісів, форматів та методів подання інформації, про які закон «не знає». Тому зробити апгрейд законодавства начебто, як треба… Але чому саме зараз, коли в країні війна?
За словами нардепів та членів уряду, такий поспіх зумовлений тим, що закон №2693-д «Про медіа» — одна з умов для вступу України до ЄС.
«Європейський Союз, надаючи Україні статус кандидата, підтвердив, що ми відповідаємо Копенгагенським критеріям членства, що у нас є вільні медіа, плюралізм доступу до інформації. Це ті стандарти, яким уже відповідає наша держава. Сьогодні і законодавчо ми маємо це підкріпити», — наголошувала віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина.
Але парадокс: на думку експертів медіаринку, ухвалення закону «Про медіа» якраз і створює ризики для вільних медіа та плюралізму доступу до інформації. У чому ці ризики?
Розмиті формулювання
Однією з основних ознак авторитарності законодавства можна назвати правову невизначеність формулювань. Живий приклад — росія, де під визначення «дискредитація вс рф» можна підігнати все, що зручно для влади. На жаль, розмитих формулювань вистачає у законопроекті «Про медіа».
Наприклад, у законопроекті сказано, що особа, яка вважає, що у ЗМІ про неї подали недостовірну інформацію, має право на відповідь чи спростування. «Обсяг спростування чи відповіді має бути достатнім для донесення позиції заявника». А достатній це який? І хто уповноважений визначати обсяг спростування «достатній» чи ще ні?
Або взяти новелу, покликану захистити дітей від інформації, яка може завдати психологічної або моральної шкоди їхньому розвитку. Згідно з текстом законопроекту, у матеріалах медіа має обмежуватись інформація, яка «надмірно зосереджує увагу на насильстві». А «надмірно» це як? До якої міри не «надмірно», а після чого вже «надмірно»? Визначень цього у законодавстві немає.
Блокування без суду
Законопроектом запроваджується триступенева градація порушень законодавства у сфері медіа. Це незначні, значні та грубі порушення. Якщо Нацрада з питань телебачення та радіомовлення знайде такі порушення у діяльності медіа, то може накласти штраф, скасувати реєстрацію або навіть анулювати ліцензію ЗМІ за рішенням суду. Але у випадку з онлайн-медіа, за грубе порушення Нацрада може просто видати тимчасову заборону на розповсюдження онлайн-медіа, і для цього жодного рішення суду вже не потрібно.
Так, щоб клопотати таку заборону, потрібно «постаратися», наприклад, поширювати заклики до насильницького повалення конституційного ладу, пропагувати тероризм або російський тоталітарний режим, говорити про напад росії як про «громадянську війну» (9-й розділ законопроекту).
«Так само без рішення суду може бути призупинена ліцензія в радіомовленні або телебаченні, але навіть у цьому випадку потрібно розуміти за що? Тільки за порушення дев’ятого розділу. Все. На тлі того, що з нами робить держава окупант, жодних питань не може виникати, чому порушення 9 розділу має автоматично призвести до тимчасового обмеження поширення інформації», — пояснює «Апострофу» один із авторів законопроекту нардеп Микита Потураєв.
Але! Головне питання в тому, хто і як оцінюватиме контент медіа та визначатиме ступінь порушення. У чинному законодавстві та у законопроекті контент-судді – Нацрада. Але чи незалежний цей орган? І тут ми наближаємося до наріжного моменту всієї медіа-реформи, яку голосують депутати.
Президентські люди
Національна рада з питань телебачення та радіомовлення є конституційним органом. Згідно із законопроектом, Нацрада здійснюватиме державне регулювання, нагляд та контроль у сфері медіа.
Але з перших новел законопроекту, що стосуються Нацради, складається враження, що влада хоче жорстко підпорядкувати собі цей орган. Ще б пак: хто контролює Нацраду, той контролює медіа. Наприклад, згідно із законопроектом, Нацрада має складатися з 8 осіб, але, якщо що… достатньо і шести, щоб рада вважалася повноважною. При цьому чотирьох членів Нацради призначає парламент та ще чотирьох президент. У такому разі теоретично може скластися ситуація, за якої більшість членів повноважної Нацради (четверо із шести) – це будуть люди президента. А враховуючи парламентську конфігурацію пропрезидентської монобільшості, всі члени Нацради, як за квотою гаранта, так і за квотою ВР, можуть бути президентськими людьми.
«Ми розуміємо, що Нацрада у нас завжди була провладною і за будь-якого президента вона була провладною, адже так формується її склад і так він і продовжуватиме формуватися», — каже «Апострофу» шеф-редактор проекту «Детектор медіа» Наталія Лігачова.
Втім, Микита Потураєв не погоджується з такими формулюваннями.
«Говорити про якусь ангажованість Нацради не доводиться. Ніколи такого не було за всю її історію. Навіть за часів Януковича в Нацраді завжди була альтернативна думка. Там абсолютно професійний склад. Там є люди, які професійно захищали інтереси українських медіа, зокрема, у справах, коли держава виступала проти українських медіа», — зазначає Потураєв.
Але це не все. Якщо процедура призначення членів Нацради парламентом не викликає особливих нарікань (подання кандидатур комітетом, голосування у залі), то президент для відбору кандидатів може створювати конкурсну комісію… а може й не створювати. Як схоче. Виглядає дещо дивно з огляду на те, що, наприклад, при відборі кандидатів на посади в антикорупційних органах, в обов’язковому порядку, а не за бажанням, задіяні конкурсні комісії.
Такий стан справ, за словами експертів, з якими поспілкувався «Апостроф», створює фундамент для недовіри до Нацради.
«Ми добиватимемося внесення правки про комісію, але у будь-якому випадку, висновки комісії матимуть рекомендаційний характер. Щоб змінити це, потрібно вносити зміни до Конституції. Нас непокоїть незалежність Нацради, але це питання регулюється не законом «Про медіа», а Конституцією. Але Зараз у країні військовий стан і жодних правок до Конституції не може бути», — пояснює «Апострофу» виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк.
Проте автори законопроекту не вбачають тут проблеми.
«Одна з вимог європейських експертів стосувалася того, що потрібно вдосконалити механізм формування Нацради, адже в Конституції написано просто, що чотири члени призначає ВР і чотири президент. Ми ретельно прописали конкурсну процедуру для ВР, адже ми самі для себе можемо це зробити. Ми консультувалися з юристами конституціоналістами, чи можемо ми те саме зробити для президента, але отримали відповідь, що не можемо, оскільки це обмеження — прерогатив президента. Тому ми прописали в законі, що президент має право створити конкурсну комісію. Я впевнений, що Володимир Зеленський, як людина демократичних поглядів, цим правом скористається», — резюмує Потураєв.
Тим часом, влада Нацради поширюватиметься взагалі на всі існуючі медіа, а не лише на ТБ та радіо, зокрема, на друковані ЗМІ та онлайн-ресурси.
«Журналісти друкованих ЗМІ та редактори принципово проти того, щоб Нацрада регулювала газети, оскільки законодавство на сьогоднішній день вже регулює друк окремим законом. А онлайн-медіа, які ще не регулюються, потребують політично незалежного регулятора. Тільки коли в Україні буде довіра до Нацради з питань телебачення та радіомовлення як до політично незалежного регулятора, який діє на користь суспільства, лише тоді журналістська спільнота погоджуватиметься з розширенням повноважень Нацради», — каже голова НСЖУ Сергій Томіленко, коментуючи ситуацію «Апострофу».
«Функціонал Нацради справді розширюється. Але це європейська практика, адже ринок не може існувати як дике поле. Але в ЄС і національний регулятор значно більш незалежний. Виходить так, що ми піднімаємося до рівня Європи щодо регуляції медіаринку, але відстаємо в плані незалежності регулятора», — резюмує Романюк.
Навіщо все це потрібно
Тим паче, під час війни.
«Адже доброчесним медіа, які виконують закони України — їм додасться мороки. А ті, хто не хоче прозорості та можливо деструктивно впливає з росії, особливих перешкод не відчує. Наприклад, у нас є практика блокування російських соцмереж, але VPN вирішує всі питання блокування. Я не вірю, що в інтернеті можна нав’язати жорстку цензуру. Якщо суспільство хоче знайти якусь критичну щодо влади інформацію, то воно завжди її знайде, — коментує ситуацію «Апострофу» медіаюрист Роман Головенко. — У суспільстві чомусь прийнято думати, що якщо медіа не регулювати, то його не зможуть цензурувати. Але це дуже наївно так думати. Будь-яке медіа — це суб’єкт господарської діяльності у сфері бізнесу і в ньому можуть бути перевірки податкової та інших інстанцій. І завжди можна знайти привід, щоб протиправно натиснути на медіа».
Як ми вже писали вище, влада та уряд наполягають на тому, що ухвалення закону «Про медіа» — вимога ЄС. Зокрема, це синхронізація національного законодавства з Директивою Європарламенту та Ради про аудіовізуальні медіа-послуги.
«Ми за виконання цих зобов’язань. Але в законопроекті «Про медіа» лише 10% змісту відноситься до директиви ЄС, а 90% законопроекту — це конструктор, створений руками українських авторів, — пояснює Сергій Томіленко. — Адже можна було не здійснювати глобальне перезавантаження медійного регулювання, не відволікати законослухняних журналістів на нову реєстрацію, на 300 сторінок закону, на дебати, а ухвалити зміни лише щодо європейських зобов’язань України».
При цьому експерти запевняють, що регулювати ринок нормально, але починати потрібно не з того.
«Політики, депутати, урядовці, які беруться здійснювати медіареформи, повинні йти на діалог з журналістами — і через цей діалог напрацьовувати законопроекти. Законопроект «Про медіа» підтримується депутатами, політиками та навіть експертами, але ми не чуємо голосів журналістів на його захист. Влада повинна робити кроки, які б допомогли економічному виживанню сфери медіа. Адже незабаром Нацраді просто не буде кого регулювати, оскільки масово скорочуються журналістські місця, закриваються медіа і в умовах зруйнованого війною медіаринку та рекламного ринку йдеться про виживання медіа в принципі, а не про необхідність запровадження додаткового регулювання», — резюмував Сергій Томіленко.
