З початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україні тисячі мирних жителів отримали поранення. І якщо лікуванням та реабілітацією поранених українських військових займаються Міноборони та Мінветеранів, то поранені цивільні найчастіше залишаються наодинці зі своїми проблемами. Відновлення здоров’я для таких людей стає тим ще квестом із невизначеними результатами. У проблемі, яку війна з кожним днем лише посилюватиме — відповіді намагався знайти «Апостроф«.
Тисячі поранених
«31 березня я був поранений, — розповідає «Апострофу» харків’янин Юрій Демченко. – Транспорт того дня не ходив, я пішов у магазин і потрапив під ракетний обстріл. Я викликав швидку, поліцію і мене відвезли до лікарні. Під час цього нальоту лише поранених окрім мене було близько 50 осіб. Я отримав осколкове поранення нижньої частини гомілкостопа правої ноги. Тепер у мене довічно друга група інвалідності».
Таких людей як Юрій в Україні тисячі. Так, за даними ООН, з 24 лютого в країні було поранено майже 8 тисяч мирних жителів, із них 500 осіб – це діти. При цьому в ООН зазначають, що насправді цифри набагато вищі. Адже з місць активних бойових дій інформація надходить із значним запізненням.
Втім, якщо ти цивільний, то, за словами голови громадської організації «Ерлайт», яка захищає права цивільних поранених, Ігоря Мірошниченка, розраховувати на ефективну допомогу держави не доводиться.
«Людина після поранення потрапляє до лікарні. Її пролікували, зашили їй рани, провели основні медичні процедури, щоб врятувати життя. А потім вона виходить після лікарні з важким пораненням, і що їй робити далі? Куди йти? До сімейного лікаря? Адже такій людині потрібне подальше медичне лікування, а можливо і хірургічне втручання, медикаментозна допомога, протезування та реабілітація», — пояснює «Апострофу» Мірошниченко.
Відповідно до закону «Про реабілітацію осіб з інвалідністю», люди, які в період воєнного стану отримали поранення, контузію або були травмовані, мають право на реабілітацію.
«Такі громадяни будуть забезпечені допоміжними засобами реабілітації, медичними виробами, реабілітаційними послугами на основі висновків лікарсько-консультативних комісій (ЛКК) установ охорони здоров’я або рішень військово-лікарських комісій, незалежно від встановлення ними інвалідності», — пояснює «Апострофу» голова парламентського комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова.
Проте за словами Ігоря Мірошниченка, до моменту офіційного оформлення інвалідності допомоги швидше за все не буде.
«Людина має потрапити на реабілітацію за направленням органів соціального захисту. А для цього їй необхідно мати підстави на проходження реабілітації. Тобто пройти МСЕК та отримати групу з інвалідності. А якщо у людини тяжке поранення, але вона не має групи інвалідності, то реабілітація практично неможлива», — запевняє Мірошниченко.
«Тому і потрібно прибирати медико-соціальну експертну комісію з процесу реабілітації, — пояснює «Апострофу» член парламентського комітету з питань здоров’я нації Ольга Стефанишина. — Реабілітація має надаватися одразу, відповідно до потреб пацієнта. Тільки так вона дасть результат, тобто допоможе попередити інвалідизацію або мінімізувати її, тобто вона повинна надаватися ДО отримання статусу особи з інвалідністю».
Юрій Наседкін з Лисичанська доглядає за дружиною, що отримала поранення ще під час проведення АТО. Але за всі ці роки чоловік так і не зміг добитися адекватного лікування.
«Таке поранення, як у моєї дружини, вимагає реабілітації, — розповідає Наседкін «Апострофу». — Реабілітація є в Австрії і коштує вона 120 тисяч євро. В Україні цього немає. Проте ми вирішили спробувати пройти реабілітацію хоча б у «Феофанії». Без статусу особи, яка отримала інвалідність внаслідок війни, брати нас не хотіли. Дружина отримала цей статус, але потім нам сказали, що на реабілітацію до «Феофанії» її все одно не візьмуть, оскільки вони займаються лише ургентними пацієнтами. На цьому ми втратили віру».
Пораненим цивільним законодавством пропонує лише оформлення статусу особи, що отримала інвалідність внаслідок війни. В цьому випадку реабілітація не гарантується, але хоч би з’являється право на пільги, безкоштовні ліки, санаторно-курортне лікування, пільги на оплату комуналки, грошові виплати. А це вже щось.
«Такий статус — це вже зовсім інші критерії нарахування пенсії та соціальної допомоги», — зазначає Мірошниченко.
Але, за його словами, на всю Україну навряд чи набереться 160 людей із таким статусом. І це при тому, що лік поранених іде на тисячі. Чому так?
Вся справа в тому, що пораненому необхідно самостійно довести, що його поранення, яке призвело до інвалідності, отримано саме через війну, а не будь-які інші обставини. А довести це не так просто. До міжвідомчої комісії при Мінветі, яка надає статус особи, що отримала інвалідність внаслідок війни, потрібно надати купу документів: починаючи від висновків МСЕК і закінчуючи довідкою про несудимість, висновками медексперта та випискою з ЄРДР про відкриття кримінальної справи за фактом отримання поранень від боєприпасів.
«А поранені люди іноді навіть фізичних можливостей не мають цим займатися, – пояснює Мірошниченко. – По-перше, людям важко збирати документи. Потрібен індивідуальний супровід людини. Їй потрібна правова допомога, інформаційна. По-друге, люди навіть не знають, що взагалі можуть на щось претендувати. Наприклад, людина живе в глибинці, в селі, отримала поранення, живе і мучиться. Ну ходить він до місцевого лікаря, а лікар йому каже, що нічого він не доб’ється, не треба марнувати час. Інвалід, пенсіонер? Пенсію отримуєш? От і живи спокійно. Та це й зрозуміло, адже що менше звернень, то менше бюджетних грошей буде витрачено на таку категорію людей».
Виплати не для всіх
Чи є шанси, що ситуація якось зміниться?
В ідеалі «Має бути цільова програма надання цивільній людині допомоги після поранення. Дорожня карта», — запевняє Ігор Мірошниченко.
«Потрібна програма, яка окремо фінансувалася б. Або НСЗУ мала б запровадити пакет послуг з реабілітації. Загалом для всіх поранених. Під час реформи було ліквідовано реабілітаційні центри і поки це триватиме, ситуація не зміниться. Так, наприклад, у Львівській області реабілітаційний центр є, але лише завдяки тому, що його фінансує Львівська облрада. На локальному рівні зусиллями місцевих бюджетів щось вирішується, але має бути системний підхід і державне бачення. Гроші потрібно закладати до бюджету, його проект вже подано, але там нічого не передбачено для цього. Поки що закордонні партнери нам допомагають більше, ніж наша держава», — коментує ситуацію «Апострофу» екс-міністр охорони здоров’я Олег Мусій.
Теоретично розробити таку програму медико-правового супроводу цивільного пораненого мали б у Мінсоцполітики.
«Є програма, яка регламентує забезпечення людей технічними засобами реабілітації. Якщо людина має втрату функціональності, наприклад, немає руки чи ноги, то людина може отримати відповідний технічний засіб реабілітації: протез, візок і так далі. А подальше лікування — це вже медична історія, і Мінсоц не займається цим», — пояснив «Апострофу» заступник міністра соціальної політики Віталій Музиченко.
Медичною історією опікується МОЗ. На сайті МОЗ є форма подання заявки для участі у програмі медичної евакуації за кордоном. Брати участь у цій програмі можуть поранені цивільні. Але! Проект реалізується зусиллями міжнародних партнерів та благодійників, відповідно пацієнта візьмуть на реабілітацію лише в тому випадку, якщо МОЗ отримає пропозицію від однієї з європейських лікарень, яка за свої гроші лікуватиме пацієнта. Якщо такого підтвердження не буде, то не буде й реабілітації.
Світлом в кінці тунелю для поранених цивільних частково може бути законопроект №7353 про виплату одноразової грошової допомоги за шкоду здоров’ю, заподіяну військовою агресією росії.
Згідно з текстом законопроекту, якщо поранення стало причиною І групи інвалідності, то разова виплата становитиме 800 тисяч гривень, якщо ІІ групи, то 500 тисяч та 200 тисяч за ІІІ групу. В Австрії, звичайно, за ці гроші здоров’я не поправиш, але це краще, ніж зовсім нічого. Однак по-перше, такі виплати передбачені лише для чиновників, місцевої влади, працівників критичної інфраструктури та журналістів. А по-друге, законопроект лежить у парламенті ще з травня, та досі не став чинним законом.
«Наразі над законопроектом працює робоча група в Комітеті ВР з питань соціальної політики, з урахуванням пропозицій народних депутатів», — резюмувала Галина Третьякова.
Втім у ВР запевняють, що незабаром систему реабілітації все ж таки буде реформовано.
«У комітеті з питань здоров’я нації було створено окремий підкомітет, який займатиметься лише питаннями реабілітації. Громадські організації, наприклад, БФ «Пацієнти України», розпочинають великий проект «Реабілітація травм війни», спрямований на реформування сфери реабілітації в Україні. У рамках проекту проходять тренінги мультидисциплінарних команд лікарів-реабілітологів із різних міст України. Заклади, команди фахівців яких зараз навчаються, будуть оснащені необхідним сучасним реабілітаційним обладнанням у рамках фінансування проекту. Таким чином, будуть створені потужні реабілітаційні хаби по всій країні», — наголосила Ольга Стефанишина.
