Загострення між Вірменією та Азербайджаном, а також прикордонний конфлікт між Таджикистаном та Киргизією повною мірою продемонстрували геополітичну недієздатність Москви, а також фейковість кремлівського військового блоку – Організації Договору колективної безпеки (ОДКБ). Туреччина підтримала Азербайджан і просуває свої інтереси в Центральній Азії на зло Москві. Частина американського істеблішменту висловилася за Вірменію, але фактично у виграші опинилися всі, окрім Москви, а також тих, хто довірився Володимиру Путіну. Чому кремлівський фюрер зазнає однієї дипломатичної поразки за іншою, читайте в матеріалі «Апострофа«.
ОДКБ, вийди геть!
У день приїзду до столиці Вірменії спікера Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі кілька сотень протестувальників вийшли на вулиці Єревана із вимогою виходу з ОДКБ. Мітингувальники критикували кремлівський військовий блок, який не виконав союзницьких зобов’язань перед Єреваном.
Ненсі Пелосі ще до приїзду до Вірменії критикувала дії Азербайджану, закликаючи сторони вести переговори, але її візит більшою мірою небезпечний саме для Москви, яка стрімко втрачає вагу в регіоні. Під час її візиту в Єревані прибрали білборди із зображенням Володимира Путіна та прокревлівськими гаслами а-ля «Навіки разом».
Американський спікер публічно не вимагала виходу Вірменії з ОДКБ, зазначивши, що рішення має приймати влада країни, але між рядками читалося прагнення Вашингтона скористатися кремлівським боягузтвом.
«Візит Пелосі до Єревану мав дві основні цілі. По-перше, показати Туреччині, що США мають у регіоні свої інтереси і не дозволять Анкарі занадто «загратися» разом з Азербайджаном. По-друге, Вашингтон, бачачи як Москва голосно «кинула» Вірменію в рамках ОДКБ намагається перехопити ініціативу. У середньостроковій перспективі можливе видавлювання РФ з регіону, аж до вимог вивести російський військовий контингент з Вірменії. У цьому сенсі позиція частини Вірменського товариства виходу з ОДКБ є обґрунтованою», — говорить глава Агентства з моделювання ситуацій Віталій Бала.
Невдоволення «союзника»
Невдоволення влади Вірменії та всього суспільства російським боягузтвом наростало з кожним днем після того, як Кремль та інші «союзники» з ОДКБ відмовилися підтримати Єреван згідно зі статутом організації. Спікер парламенту Ален Симонян заявив, що Єреван зробить із цього відповідні висновки.
«Наші очікування не виправдовуються. Нам, будучи в постійному контакті з народом, буде важко йому пояснити, чому ОДКБ не вживає передбачених заходів. Звичайно, ми зробили, робимо і робитимемо висновки», – заявив Ален Симонян.
Судячи з риторики високопосадовців Вірменії, висновки щодо кремлівської ОДКБ вже зроблено.
«Звичайно, така надія (на допомогу ОДКБ – «Апостроф») була, і, природно, ця надія повністю випарувалась, такої надії більше немає… Той факт, що ОДКБ досі не відреагувала, щоб азербайджанські війська були повністю виведені з суверенної території Вірменії, означає, що наші очікування не виправдалися», — каже секретар Ради безпеки Вірменії Вірмен Григорян.
Якщо говорити об’єктивно, то тут керівництву Вірменії варто звинувачувати себе. По-перше, вони довірилися кремлівським шулерам. По-друге, самі відмовилися від переговорного процесу з Баку.
Головна причина загострення у Закавказзі в тому, що Вірменія не бажає проводити демаркацію кордону з Азербайджаном, марно розраховуючи на допомогу «союзників» з ОДКБ, які в реальності не мають наміру їй сприяти, каже «Апострофу» військовий експерт, оглядач групи «Інформаційний опір» Олександр Коваленко. Аналогічна проблема виникла між Таджикистаном та Киргизстаном.
«Коли Єреван звернувся за допомогою до ОДКБ, влада Казахстану відповіла, що конфлікт у такому вигляді не підпадає під юрисдикцію блоку, прямо вказавши, кого саме Астана вважає винуватцем того, що сталося. Конфлікт між Киргизією та Таджикистаном виник з аналогічної причини – відсутність демаркації кордону. Якщо Вірменія і Таджикистан через різні причини ще оглядаються на Москву, то інші як би «союзники» в рамках ОДКБ демонструють самостійність. Навіть наглухо залежний від Кремля режим Лукашенка, бачачи як Путіну підрізали в Україні крила, розуміє, що у Кремля з кожним тижнем все менше важелів впливу на своїх сателітів», — пояснив Олександр Коваленко.
Путінська пригніченість
Для Туреччини та Азербайджану активність США у Вірменії компенсується провалами Кремля у Центральній Азії. Нещодавній саміт Шанхайської організації співробітництва показав, що РФ впевнено відсувають на другі і навіть треті позиції. З Путіним на тлі його безглуздого і провального рішення відкрито вторгнутися в Україну просто перестають зважати.
«На саміті ШОС усі візаві Путіна як один запізнилися на зустріч із ним. Вказаний саміт – насамперед зустріч лідерів східних держав, а там такі символічні жести мають суттєве значення. Виступ глави КНР Сі Цзіньпіна був прохолодним по відношенню до Москви, а прем’єр Індії прямо розкритикував Путіна, заявивши, що зараз «не час для війни». Усі учасники показали Путіну, що хоч вони не підтримують санкції Заходу, але й вставати на бік Кремля так само не будуть», — каже «Апострофу» політичний експерт, голова Центру сприяння реформ Георгій Чижов.
Нездатність Москви допомогти Вірменії, а також стати арбітром між Таджикистаном та Казахстаном та відверте скиглення Путіна на саміті ШОС, що президент України Володимир Зеленський не бажає вести з ним переговори, продемонстрували хиткість становища Путіна.
«У поведінці Путіна вже немає «пацанської бравади», але думати, що він зрозумів свої помилки і одумався, не варто. Доводилося чути від людей, яким доводилося особисто стикатися з кремлівським керівництвом, що Путін вірить у свою «фартовість». Йому доповідають, що рубль падає. Він відповідає: «Все нормально, скоро відросте». Зараз ЗСУ облили його холодною водою, але Путін, незважаючи на загальну скутість, вважає, що втрачені окуповані райони знову «відростуть» і РФ захопить все назад. Наскільки це все здорова та адекватна оцінка – інша розмова», — додав Георгій Чижов.
Напавши на Україну, Кремль нічого не придбав, але майже повністю втратив вплив на Центральну Азію, куди заходять два полюси сили у вигляді Китаю та Туреччини, каже економічний експерт Олексій Кущ.
«Посилення транскаспійського коридору: Китай – Казахстан – Азербайджан – Грузія – Туреччина. І як бонус – критичне падіння імпульсу активності РФ у Закавказзі. Про вступ Фінляндії та Швеції до НАТО навіть не згадуватимемо. Небажання розвивати партнерство з Європою призвело Росію до ролі заднього двору Китаю та покупця технологій Ірану. Феєричне геополітичне піке», — резюмував експерт.
