Попри війну, набирає обертів експорт зерна з України. З деблокованих портів Одеської області за 2 місяці вийшло кілька десятків кораблів. Завдяки цьому наша країна почала отримувати так необхідні гроші до бюджету, а українські фермери дохід. Це є загальновідомий факт. Проте, експортом зерна справа не обмежується. Варто зауважити, що у серпні дві західноукраїнські митниці у Луцьку та Рівному почали видавати дозвільні документи на експорт українського металобрухту до ЄС. «Щасливчиками» стали лише дві компанії — «КВВ груп» та «Керамет». На цей досвід уже поглядають інші митниці, а тому вивезення стратегічної сировини лише збільшуватиметься. Але річ у тому, що бюджет України, як нам здається, від такого «експорту» не запрацює, а навпаки зазнаватиме збитків на сотні мільйонів гривень. Чому може так статися, розбирався «Апостроф«.
Відомо, що навесні поточного року бізнес із заготівлі металобрухту в Україні перебував у комі. Збір сировини мало здійснювався, експорт перебував на нулі. Причини зрозумілі. У країні триває війна. Однак у червні експортери почали промацувати можливість вивозити свій товар. Звісно, що після блокади українських портів на Чорному морі вільним залишався лише шлях до Європи. Тому фури з брухтом, переважно легованих марок стали, згідно з митними даними, рушили з України до Німеччини, Литви, Польщі. Але це були епізодичні постачання обсягом до 25 тонн.
При цьому здійснювалися і спроби експортувати брухт через порт Ізмаїла до Греції (1,5 тис. т) та Туреччини (2,5 тис. т). Проте вже у липні цей напрямок виявився недоступним. По-перше, усі експортні канали заповнили експортери зерна. По-друге, рашистські ракети знищили залізничний міст через Затоку на Одещині, через що стало логістично невигідно везти брухт у дунайські порти. Це створило експортерам металобрухту проблему, як далі переправляти експортний товар.
Митниця дає добро
Рішення було знайдено на західноукраїнських митницях у містах Луцьк та Рівне. Зелене світло отримали дві компанії: ТОВ «Міртен», що входить до «КВВ груп» Євгена Казьміна, та ПрАТ «Керамет» Володимира Бублея. За деякими даними, перша структура вивезла до Польщі через луцьку митницю 1,081 тис. т металобрухту, друга – 122 т через рівненську митницю.
Характерно, що до цього асоціація ломозаготівельників «УАВтормет», яку за дивовижним збігом очолює саме Володимир Бублей, постійно заявляла про проблеми з отриманням дозвільної документації на митницях, через що експорт металобрухту в ЄС пробуксовував. Йшлося про труднощі із отриманням так званого Сертифікату Євро-1 (сертифікат про походження металобрухту). Саме цей документ дозволяв експортерам не сплачувати повне експортне мито у 180 євро за тонну під час постачання до Євросоюзу, а лише 3 євро за тонну, що передбачено Угодою про Асоціацію України з ЄС.
Нагадаємо, що навколо проблеми походження металобрухту щорічно ламається чимало списів між податківцями, з одного боку, і металургами та експортерами металобрухту, з іншого. Тіньовий характер брухтозбору та брухтозаготівлі в Україні дозволяв і, власне, досі дозволяє податківцям не визнавати жодних угод з брухтом, називаючи їх фіктивними, та виставляти металургам багатомільярдні штрафи. Наприклад, лише за 2020 рік податківці донарахували всім метпідприємствам України суму в 10 млрд. грн, що призвело до багатомісячної судової тяганини.
Саме з цієї причини багато великих митниць в Україні, зокрема у Києві, Львові, Дніпрі, Одесі, відмовляли експортерам брухту у видачі Сертифікату Євро-1. Справді, у нинішніх реаліях в Україні просто неможливо підтвердити походження металобрухту. Але це «вдалося» порівняно невеликим митницям у Луцьку та Рівному, завдяки чому понад 1,2 тис. т вже офіційно українського металобрухту відбули до Польщі.
Польська перевалочна база
Покупцем цих, по суті, промислових партій металобрухту стали два польські ломотрейдери — Przedsiebiorstwo Handlowo Uslugowo Produkcyjne «SDS SP. z. o.o.» та Keramet Polska Sp. z. o.o. Судячи з назви другої структури, можна припустити, що вона знаходиться в споріднених відносинах з українським дітищем Володимира Бублея, тому може виникати закономірне питання про трансфертне ціноутворення внутрішньогрупових поставок.
Але річ у тому, що польські металурги повністю забезпечені сировиною. Більше того, в країні зупиняються доменні та електросталеплавильні печі. Наприклад, заводи ArcelorMittal Dabrowa Gornicza та ArcelorMittal Warszawa. У зв’язку з цим логічно припустити, що українські брухтарі використовують Польщу як перевалочну базу для реекспорту сировини до Туреччини та навіть Придністров’я.
Де гроші?
Але якщо допустити, що наше припущення є вірним, то не виключено, що «Міртен» і «Керамет» завдають прямої шкоди державі, яка видає Сертифікат Євро-1 якраз для прямих споживачів у ЄС. Саме для них мито на експорт знижується зі 180 до 3 євро за тонну. Тому, не виключено, що отримавши такий «привілей», експортери брухту разом із луцькими та рівненськими митниками завдали бюджету країни збитків лише від цієї партії у розмірі 200 тис. євро. І цілком можливо, що незабаром низка співробітників цих митниць оновлять свої автопарки. Більше того, співробітники інших митниць придивляться до такого цікавого досвіду – як виписувати індульгенцію про походження металобрухту.
Але це ще не все. Можна припустити, що митники навіть заплющують очі на різнобій у цінах на брухт, які декларували «Міртен» та «Керамет». Відомо, що одна із структур вивозила брухт по $330-360/т DAP, що більш-менш відповідало світовим цінам у той період, а ось інша занижувала ціни. У неї діапазон котирувань становив від $250 до $360/т DAP, через що втрати становили щонайменше $100/т. Цілком можливо, що експортери намагалися максимально залишити кошти за кордоном, адже реекспорт здійснювався, очевидно, за ринковими цінами.
Швидше за все, серпень був такою «пробною кулею» з боку експортерів брухту. А якщо зважити на те, що потенціал експорту брухту через таку схему становить сотні тисяч тонн, то бюджетні втрати можуть обчислюватися вже сотнями мільйонів гривень. При цьому атака з боку експортерів брухту йде по всіх напрямках. У середині серпня президенту України було подано петицію проханням повністю скасувати експортне мито на металобрухт.
Як кажуть, апетит приходить під час їжі, а у брухтозаготівельників – під час експорту. Зараз багато фірм-одноденок намагаються згрібати залишки українського брухту, щоб вивезти його через тіньові схеми до ЄС. Збитки для держави ніхто не рахує, тому правоохоронним органам та законодавцям потрібно уважно стежити за цим процесом.
