Останнім часом спостерігається зміна акцентів у повідомленнях з театру бойових дій. Менше інформації про наземні операції та більше про ракетні «дуелі». Чи означає це, що обидві сторони конфлікту змінили свою тактику ведення бойових дій? Про це, а також про те, чому росіяни зазнають поразки, чому вони не використовують усю міць «другої армії» світу та про повільні постачання Заходом зброї, «КП в Україні» поговорила з військовим експертом Сергієм Грабським.
Радянських ракет у них стільки, що й самі не знають точної їхньої кількості
— Сергію, як можна оцінювати масовані ракетні обстріли 10 жовтня з погляду воєнної доцільності?
— Жодної воєнної користі ці обстріли росіянам не дали! Вони мали виключно терористичний характер. І це навіть не відповідь на обстріл Кримського мосту. Це був просто збіг. Така масована атака готується не один тиждень. Але сама по собі атака була безглуздою.
— Скільки у ворога є ще ракетного боєзапасу і коли він може закінчитися?
– Нові ракети – «Калібри» та Х-101 – справді закінчуються. Вони мають багато західних комплектуючих, які Росія перестала отримувати через санкції. А ось старих, радянських ракет у них ще стільки, що й самі російські генерали не знають їхньої точної кількості. Тобто, їх ще дуже багато на складах.
— Міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що українські війська за підтримки наданого Заходом озброєння змінили динаміку війни. Як?
— Справді, динаміка війни змінилася. Якщо раніше українські війська вели виключно оборонні операції, що з боку виглядало як абсолютно статична та нерухома картина, коли ворог просувався лише на кілька сотень метрів чи два-три кілометри вперед за місяць. То тепер ЗСУ, які стали досить маневреними і скоординованими і мають кращу командну структуру, почали просуватися вперед на 30-40 кілометрів на тиждень. Українська армія показала, що, навіть маючи менше сили та техніки, вона може вести наступальні операції проти більшої кількості військ противника.
Хоч як би ставилися до «мобіків», але це все-таки бойова одиниця
— Чи змінилася тактика війни? Про наземні операції говорять менше, а от ракетні війни у розпалі. Ворог пішов іншим шляхом?
— Нічого не змінилося, бо для того, щоби щось змінити, потрібно мати можливості. А у ворога такої можливості немає. І тактика – та сама. Вони намагаються просуватися там, де вони традиційно просувалися, де ще з весни накопичили великі ресурси. Там вони за інерцією намагаються продовжувати поступ уперед.
Причому без будь-якої логіки. Це Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка, словом, у донбаському напрямку. На інших ділянках фронту вони або готуються до оборони, або відчайдушно намагаються утримати позиції, іноді проводячи контратаки. Вони хочуть зупинити ЗСУ до того часу, коли підійдуть резерви. А «мобіки» підійдуть за місяць-півтора.
— Але експерти дуже скептично ставляться до цього поповнення: низький моральний дух, відсутність мотивації та технічного забезпечення.
— Ми можемо по-різному до «мобіків» ставитися, але з військової точки зору кожен із них – бойова одиниця, хай і з низькою боєздатністю. І на це теж треба зважати.
— А яка тактика ЗСУ на цьому етапі? Повільне видавлювання росіян із нашої території?
— Наше завдання на сьогоднішній день – це розумне просування вперед доти, доки ми не займемо таких оборонних позицій, які зможе утримати українська армія. Ми зараз просто фізично не можемо наступати в усіх напрямках, щоб не розтягувати нашу лінію фронту, а можемо наступати лише з урахуванням наявних у нас ресурсів.
Тактика української армії – тиск на два основні компоненти ворога. Це знищення командних структур та пунктів управління військами та удари по логістичній структурі противника. Щоб унеможливити постачання в армію окупантів і не дати їм можливості використати свою перевагу в артилерії та інших видах озброєнь. Окрім цього, ЗСУ фрагментують оборону супротивника, а потім пригнічують її.
Єдиний напрямок, де ми зараз можемо продовжувати наступати, – це у напрямку Херсона. Тому що противник не може там зосередити потрібну кількість військ та техніки.
Противник будує ешелоновану систему оборони
— Як скоро ми зможемо звільнити Херсон та весь правий берег Дніпра?
— Тут треба враховувати сили супротивника. Наприклад, у нього була щільність військ приблизно дві батальйонні тактичні групи (1000-1200 чол. – Ред.) на 10 кілометрів фронту. ЗСУ їх витісняють, і зараз щільність росіян на херсонському напрямку може становити 1500 солдатів на 10 кілометрів фронту. Прогризати таку оборону важче. Плюс до цього вони приготували та продовжують готувати оборонні позиції. Це вже ешелонована лінія оборони у вигляді загороджувальних споруд та мінних полів. Тож не варто ось так одразу чекати на звільнення цього регіону.
А на луганському напрямку є загроза розтягування лінії фронту, і частини ЗСУ, сильно просунувшись уперед, можуть потрапити там у пастку. Тому розраховувати, що ми швидко зможемо звільнити всю північну Луганщину, також було б передчасно.
— Чому росіяни зазнають поразки, адже у них більше живої сили та техніки? Не може пара-трійка «Хаймерсів» змінити ситуацію. Може, річ у мотивації?
— Мотивацію в російській армії одразу потрібно відкладати на 4-5-е місце. Тут треба розуміти, що завдання противника – зайняти та закріпитися на окупованих територіях. А проти ЗСУ діє угруповання противника, фізично недостатнє для утримання таких територій.
— Довелося чути від експертів, що російська армія – це армія бліцкригу. «Київ за три дні» і таке інше…
— Так, російська «спеціальна військова операція» спочатку планувалася саме як бліцкриг. Противник не готувався до такої затяжної війни, яку він одержав в Україні. Він навіть не створив для цього ресурсної бази, яка створюється з особового складу, озброєння, бойової техніки та можливостей постачати їх до воюючих частин. Заздалегідь мають бути створені запаси. Наприклад, на дивізію у 15 тисяч людей потрібно до 2 тисяч тонн палива на добу! Або 150 тонн боєприпасів на день! А росіяни нічого цього не підготували наперед, розраховуючи на швидку перемогу. Для порівняння, Йосип Сталін почав підготовку до війни з Німеччиною 1928 року, за 11 років до початку Другої світової війни.
Ансамбль пісні та танцю теж входить у чисельність російської армії
— Російська армія – друга за чисельністю у світі. Майже 1,5 мільйона людей навіть без мобілізаційного резерву. То де ж ця армія в Україні, якщо у Росії оголосили мобілізацію?
– Ну, якщо бути точними, то російська армія – це 1 мільйон 350 тисяч людей. Але з цієї загальної чисельності дуже велика частина – це підрозділи забезпечення та обслуговування, які не призначені для участі у бойових діях. У кожній дивізії є рота-батальйон матеріального забезпечення.
Є підрозділи, які охороняють військові об’єкти, бази та склади, які також не беруть участі у війні. До речі, Ансамбль пісні та танці ім. Александрова, як і ансамблі всіх російських військових округів і Чорноморського флоту, теж входять до складу російської армії. У цю загальну чисельність входять і військові комісаріати. Але ж вони не воюють. Тобто російська армія є дуже громіздкою, але малофункціональною.
У російській армії також є бойові частини, які прикривають російські кордони на інших напрямках, і їх не можуть зняти звідти. Вони й так оголили все, що можна, і забирають в Україну всі ресурси із Закавказзя, Середньої Азії, Далекого Сходу, Півночі. Ось тому російська влада і змушена була оголосити мобілізацію. Бо в армії народу багато, а воювати – нема кому.
Захід дає нам зброї більше, ніж може
— Німеччина дає нам одну (!) зенітно-ракетну систему «ІРІС», а ще три – у наступному (!) році. США дають 4 «Хаймарси». Чому так мало і так повільно діють наші партнери?
– Цьому є своє пояснення. По-перше, ніхто в Європі та Америці не готувався до такої війни, як в Україні. А тепер порахуйте, скільки коштує така система, як «ІРІС» – мільйони. І як пояснити тим же німецьким платникам податків та виборцям, чому такі шалені гроші витрачаються на виробництво систем для України, якщо у самої Німеччини їх одиниці? Берлін запропонував нам 4 системи «ІРІС», тобто віддав нам 10% своїх зенітно-ракетних комплексів, яких у нього всього близько 40 одиниць.
Тож як ми після цього можемо говорити, що західні партнери нам мало і повільно допомагають? А нашим прибалтійським друзям ми взагалі маємо поставити пам’ятник. Вони фактично віддали нам усе, що мають. Нам допомагають так, як нікому раніше ще не допомагали.
Крім цього, європейський ВПК 30 років був у стані анабіозу, ніхто ж не готувався до війни. І підняти, і запустити ВПК лише для України за пів року – неможливо. А те, що є зі зброї – не можна взяти і одразу пустити в хід. У США, наприклад, на зберіганні є тисячі танків «Абрамс», останній з яких був випущений 1992 року. І ніхто їх не обслуговував на складах. А щоб їх привести до кондиційного стану, потрібні зусилля, час та кошти.
— Тобто це не страх роздратувати Росію, поставляючи нам сучасну зброю?
— Ні, вони там на Заході – усі гуманісти. Вони бояться, що цими ракетними системами вдаримо по Росії. Мовляв, там ще є люди, які в перспективі можуть повалити Путіна і припинити війну.
Лукашенко не дає нам перекинути наші частини на фронт
— Чи загрожує нам наступ з Білорусі?
— Путін вже додавив Лукашенка створенням спільного військового угруповання на кордоні з Україною. Але це не означає, що білоруські війська вторгнуться до нашої країни. Це можуть бути провокаційні демонстративні дії на нашому кордоні, які сковуватимуть там наші частини та не даватимуть можливості їх перекидання на фронт.
ДОСЬЄ КП
Український військовий експерт з безпеки, полковник запасу.
Народився 14 червня 1966 року, в Тернополі.
Закінчив Ленінградське вище військове училище залізничних військ та військових сполучень; командно-штабний факультет Одеського інституту Сухопутних військ (1997) та Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенту України (2006).
Брав участь у підготовці миротворчих контингентів ЗСУ.
З грудня 1998 р. по кінець березня 1999 року брав участь у місії ОБСЄ на території Автономної Республіки Косово.
У березні 2009 р. був направлений до складу місії НАТО з підготовки до Іраку.
В Україні брав участь у роботі оперативних груп з ліквідації повеней у Карпатах та Південній Бессарабії, наслідків пожежі на військових складах боєприпасів у м. Лозова.
З 2011 р. активно займався громадською діяльністю, співзасновник ВГО «Спілка учасників миротворчих операцій».
