У суботу, 22 жовтня, Сі Цзіньпін на з’їзді Комуністичної партії Китаю було переобрано генеральним секретарем партії. Для Китаю це свого роду рекорд. Останнім керівник Китайської народної республіки, який перебував на посаді більше двох термінів, був «великий Кормчий» Мао Цзедун. Керівництво КНР зробило заявку на перегляд існуючого світового порядку на чолі США з акцентом на побудову біполярного світу. Все те, про що мріяв Кремль, починаючи дурну авантюру проти України, зараз намагається зробити Пекін. Наскільки такі прагнення можуть бути реалістичними, а також які вигоди може отримати Київ, читайте у матеріалі «Апострофа«.
Посилення Сі
З’їзд Компартії Китаю, який проходив з 16 до 22 жовтня, призвів до посилення позицій генсека. Делегати оновили склад Постійного комітету Політбюро, в якому всі позиції зайняли лояльні до Сі персони. Чинний глава уряду Лі Кецян не увійшов до складу Постійного комітету Політбюро. Після відставки, запланованої на весну наступного року, його, ймовірно, замінить Лі Цян – нинішній голова відділення КПК у Шанхаї.
До партійного статуту було внесено дві істотні правки: щодо посилення «керівної ролі» генсека та «рішучого обмеження незалежності Тайваню».
Така позиція КПК у поєднанні з лояльним ставленням китайського лідера до російського диктатора Володимира Путіна робить подальше загострення відносин Пекіна з Вашингтоном неминучим. Насамперед через Тайвань.
«Зовнішня політика КНР при «новому-старому» генсеку залишиться незмінною – балансування на межі суттєвої ескалації зі США, а також більш явна артикуляція своїх інтересів. Особливо у питаннях, пов’язаних із незалежністю Тайваню. У цьому сенсі прямих ризиків для України тут немає, але є ризики для світової стабільності загалом», — каже «Апострофу» експерт із зовнішньої політики Українського інституту майбутнього Ілія Куса.
Тінь біполярного світу
Під час церемонії закриття з’їзду Компартії поряд із лідером Китаю Сі Цзіньпіном, згідно з традицією, сидів його попередник Ху Цзіньтао. Проте все пішло не за протоколом: після короткої суперечки старого лідера несподівано взяли під руки та демонстративно вивели із зали.
Колишнього генсека Компартії Китаю демонстративно вивели із зали
Вважається, що Ху Цзіньтао, за головування якого Пекін поглибив співпрацю зі Штатами і досяг суттєвого економічного успіху, є прихильником м’якшого підходу у відносинах із Вашингтоном. Деякі спостерігачі на Заході сприйняли такий неповажний ексцес як нападку з боку Сі на прозахідних соратників по партії.
Хоча така версія має недолік – китайський генсек не особливо потребує завуальованих послань.
«Не варто шукати будь-якого особливого символізму в історії з Ху Дзіньтао на партійному з’їзді. Набагато важливіші і очевидніші речі, озвучені Сі Дзіньпіном у його програмному виступі — прагнення зафіксувати становище КНР як якщо не першої, то другої держави світу з явним курсом на побудову біполярного світопорядку», — каже «Апострофу» експерт із зовнішньої політики Ігар Тишкевич.
З боку керівництва КНР це вкрай смілива заявка, яка поки що зустрічає з боку Білого дому та Конгресу жорсткий опір.
«Варіант біполярного світу США-КНР може бути вигідним Україні, оскільки в цій конструкції не буде Кремля, але буде Київ як основна сила в Східній Європі, яка стримує РФ. Але поки все говорить про те, що у Вашингтоні не готові йти на такі компроміси з Пекіном, там обрано варіант ескалації», — каже Ілія Куса.
Противники «розділу миру» з КНР в американському істеблішменті можуть виходити з того, що побудова біполярного світу за зразком минулого століття (США проти СРСР), з одного боку, означає знову надування оборонних бюджетів, а з іншого – веде до хворобливого для Вашингтона протистояння з Китаєм. Причому не лише за Тайвань. Справа в тому, що ніхто не дає гарантій, що Сі Дзіньпін або його «войовничіший» наступник не вимагатимуть для Піднебесної ще більшого статусу. Адже апетит завжди приходить під час їжі.
У чому інтерес України?
Як такі перспективи біполярного світу оцінять союзники НАТО і поза Альянсом. Наприклад, той самий Тайвань? Якщо Вашингтон займає позицію в дусі «своїх не кидаємо», то чому це стосується країн НАТО, але не стосується Тайбею?
Для збереження світової стабільності та власного військово-політичного престижу Вашингтону простіше піти на нехай і болючі, але ефективні дії проти РФ, Білорусі та КНДР – трьох крикливих та вкрай неадекватних китайських сателітів. Тим більше після того, як ЗСУ «помножили на нуль» російську професійну армію, зробити це набагато простіше.
Такими діями Пекіну буде надіслано явний сигнал, що агресія проти Тайваню матиме для КНР такі ж серйозні наслідки, як і для їхніх «шісток» в особі Путіна та Лукашенка у разі використання проти Києва ядерної зброї чи реалізації з їхнього боку іншого катастрофічного сценарію.
Якщо виходити із суто українських інтересів, то Києву можуть бути вигідні обидва варіанти: продовження протистояння між Пекіном та Вашингтоном або коли США та КНР досягнуть компромісу за рахунок інтересів Москви. Але в довгостроковому плані важливіше, щоб Пекін не отримав суттєвих та необґрунтованих поступок із боку Заходу. Історія з Путіним, якому двадцять років намагалися догодити та «зберегти обличчя», обійшлася Україні та цивілізованому світу надто дорого.
