Ракетні удари по українській енергосистемі цілком очікувано призвели до того, що віялові відключення електроенергії стали необхідністю і нашою щоденною реальністю. Експерти в один голос кажуть, що в обставинах, що склалися, примусові відключення електрики – це єдиний спосіб подолати кризову ситуацію, так що доводиться підлаштовуватися.
Наскільки складно українському бізнесу пристосуватися до віялових відключень? Разом із нашими респондентами ми спробували відповісти на це запитання, пише КП в Україні.
«Меню при свічках»
Про те, як справляється з черговим випробуванням ресторанний бізнес, розповіла директор компанії «Ресторанний консалтинг» Ольга Насонова.
За її словами, незважаючи на те, що відвідуваність закладів у середньому в різних містах знизилася вдвічі, все ж таки ресторани та кафе працюють.
– Багато ресторанів суттєво зменшили меню, щоб під час відключень не псувалися продукти, – розповідає Насонова. – Все свіже: продукти привезли, одразу приготували та продали. Робити запаси зараз не на часі, і гості поступово звикають, що в меню є далеко не все. Часті тривоги призводять до того, що співробітники не можуть потрапити на роботу. Тому все готується довше або ресторан взагалі не може відкритися.
На випадок відключення світла українські ресторани закупили дизельні генератори, кавоварки на гасі, а деякі розробили нове меню, яке не потребує плит та духовок. У такому меню – салати, м’ясні або сирні асорті, готові пироги та чізкейки, а також гарячий чай, доки гріє термопот. Подібне «меню при свічках» вже можна зустріти у різних містах.
Крім того, продовжує Насонова, працюють заклади, які мають мангали на вулиці. Для шашлику не потрібна електрика, от і тягнуться люди до живого вогню: і тепло, і м’ясо є. Має попит і шаурма на мангалі.
Своя особливість є і у освітленні залу ресторану свічками – це навіть приваблює. До того ж у такій атмосфері зростає продаж алкоголю: у темряві люди п’ють більше. Тож бари у підвальних приміщеннях цілком можуть виживати взагалі без світла, резюмувала експерт.
Ресторанам не звикати працювати в критичних умовах – за два роки пандемії вони натерпілися стільки, що, здається, тепер можуть пристосуватися до всього. А як виживають інші бізнеси? Виявилось, що є кілька основних стратегій.
Вечір при свічках у ресторані відвідувачів не відлякає. Скоріше навпаки. Фото: Allison Joyce/Getty Images
Зсув піків та купівля генераторів
«Віяла» потрібні для того, щоб люди та бізнеси заздалегідь знали про відключення і могли до нього підготуватися. Про це на своїй сторінці у фейсбуці розповів аналітик Андрій Блінов.
— Це знання також допоможе інтернет-провайдерам, комунальникам та головам ОСББ правильно налаштовувати реле, автоматизовані та комп’ютерні системи, заздалегідь відключати насоси, ліфти. Все це питання побутової безпеки, між іншим. І величезних непродуктивних сил для усунення мікроаварій, а іноді і не мікро. Наприклад, ліфтери у Києві кинули профілактичні роботи, оскільки всі зусилля йдуть на героїчне визволення людей з кабін, — зазначив Блінов, додавши, що примусове знеструмлення найімовірніше на початку кожної нової години, тобто коли на годиннику 00 хвилин. (Насправді, не факт. Навіть у самому ДТЕК кажуть, що графік може не збігатися на 30-40 хвилин у будь-який бік, а вже про те, що графік відключення взагалі мало де відповідає дійсності, говорить пів Києва. – Прим. ред. )
За словами енергетичного експерта Юрія Корольчука, багато бізнесів пристосовуються до нової реальності, просто пересуваючи свої піки споживання електроенергії.
– Поговорили з хлопцями та вирішили тимчасово працювати вночі, – розповідає власник невеликого столярного бізнесу Олександр. – Поки що перебудовуємося, оскільки вдень спати не виходить, а до 12-ї ночі у нас розпал робочого дня. Генератор теж про всяк випадок купили. Зараз багато хто говорить про те, що для бізнесу настав час викликів. А що, український бізнес мав інші часи? Так, війни не було, але викликів – завжди вище голови. Тож працюємо. Все буде Україна!
Фахівець із логістики Владислав Банков зазначає, що віялові відключення уповільнюють роботу всіх сфер, у тому числі й транспортної галузі.
— У сучасному світі, чи то відвантаження зерна чи нафтопродуктів, та й практично обробка будь-якого вантажу, — на все потрібна електроенергія, — пояснює Банков. – Генератори можна використовувати при невеликому споживанні (на освітлення, роботу комп’ютерів), але для забезпечення вантажно-розвантажувальних робіт потрібна стабільна робота мереж. Незважаючи на це, на мій погляд, операторам ринку вдалося адаптувати свою роботу до нинішньої ситуації, всі працюють, і так чи інакше справляються з поставленими завданнями. Хоча ще рік тому ніхто з нас не міг уявити, що доведеться освоювати нові знання та нові професії у такому темпі.
Бізнес підлаштовується, як може, резюмував голова Спілки споживачів комунальних послуг та співзасновник Благодійного фонду «Довіра та допомога» Олег Попенко.
– Хтось переходить на роботу у нічну зміну, хтось працює за фактом: є електроенергія – працює, немає електроенергії – не працює, – каже експерт. – Також встановлюють генератори-безперебійники для забезпечення електроенергією. Інших варіантів сьогодні немає. Щодо роботи нашого фонду, то відсутність електрики на ній ніяк не позначилася. Наш офіс працює, але нас там дуже мало. Наші волонтери постійно у роз’їздах, у пошуках допомоги, вирішенні організаційних питань тощо.
Деяким бізнесам довелося перевести роботу на нічні зміни. Фото: Alexey Furman/Getty Images
Діяти за умовами
Заради справедливості треба сказати, що ні генератори, ні перенесення робочого часу на ніч для багатьох не вихід, тому щодня люди діють за обставинами.
Наприклад, невеликі бізнеси, зокрема магазинчики біля будинку, вирішили брати працівників на погодинну оплату: є світло – платять зарплату, немає світла – не платять. Зрозуміло, що не від хорошого життя – тут би вижити.
У банках – своя історія.
— Поки що не дуже добре виходить підлаштовуватися під віялові відключення, оскільки найчастіше вони не віялові, а аварійні, тобто заявлений час відключення не дотримується, — каже начальник відділу одного зі столичних банків Оксана. – У нас більшість співробітників працюють на віддаленні – таке рішення було ухвалено для більшого забезпечення їхньої особистої безпеки. З одного боку, це зручно, бо всі живуть у різних районах міста, тобто відключення відбуваються у різний час і хтось завжди є «в строю». З іншого боку, багато процесів пов’язані між собою та потребують постійної комунікації між співробітниками. Ось із вирішенням таких завдань все підвисає на невизначений час – то в одного немає електрики, то в іншого. Поки що деякі «хвости» підтягнути не виходить, але ми над цим працюємо.
Аналітик Данило Монін каже, що працює по можливості, а за відсутності електрики просто переносить роботу на інший час. Заряджений ноутбук дозволяє виконувати певну роботу і без електрики.
— Але одна справа – аналітика, а інша справа – провадження, — каже Монін. — Думаю, що для бізнесів це дуже жорстка ситуація, особливо з огляду на те, що на відсутність електрики накладається ще кілька годин на день повітряної тривоги.
Подруга, яка працює в Києві на одному з так званих «об’єктів стратегічної важливості», погоджується: якщо за відсутності електрики ще можна підлаштуватися, то під повітряні тривоги – ні.
— Свою роботу я побудувала так, що під час віялових відключень працюю з таблицями чи довідками (щоправда, тепер їх треба роздруковувати), готую звіти, якщо в ноутбуці є ще заряд, або пишу тези на папері, якщо заряд закінчується, — розповідає Віталіна. – А от із повітряними тривогами складніше: 10 жовтня я вперше з початку війни спустилася у бомбосховище і тепер роблю це регулярно. Нам сказали, що наша будівля знаходиться у зоні ризику. У середньому мій робочий день виглядає зараз так: 3 години на дорогу (по 1,5 години в обидва кінці), близько 2 годин повноцінної роботи при включеній електриці, 2-3 години – робота в період віялового відключення, 3-4 години на день я проводжу в бомбосховищі.
До речі, як зізналася Віталіна, в укритті вона без діла не сидить – вчить німецьку. Її дворічний онук вже понад півроку живе в Німеччині, ходить там до дитячого садка. Тому Віталіна готується до майбутньої зустрічі з ним: хоче мати можливість підтримати розмову з улюбленим онуком тією мовою, якою йому буде зручніше спілкуватися, коли вони побачаться.
