Підприємства “Укрнафта”, “Укртатнафта”, “Мотор Січ”, “АвтоКрАЗ” та “Запоріжтрансформатор” рішенням української влади до кінця війни переходять у власність держави для забезпечення потреб армії та тилу. Згодом ці активи можуть повернутись у власність олігархів, які ними володіли до націоналізації, пише Апостроф. Однак, з огляду на те, що кожне з п’яти підприємств обтяжене проблемами, наслідки урядового рішення для українських платників податків можуть виявитися неприємними.

Що і в кого забрали

Секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов, прем’єр-міністр Денис Шмигаль і міністр оборони України Олексій Резніков на спільному брифінгу 7 листопада повідомили громадськість про відчудження на користь держави активів п’яти великих підприємств – АТ “Мотор Січ”, ПрАТ “Запоріжтрансформатор”, ПрАТ “АвтоКрАЗ”, ПАТ “Укрнафта”, ПАТ “Укртатнафта”. На підставі указу президента Володимира Зеленського Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку вилучила акції цих підприємств у приватних власників і передала їх державі.

“Вилучені активи набули статусу військового майна, їх управління передано Міністерству оборони України, – заявив Олексій Данілов. – Після завершення дії воєнного стану, відповідно до вимог закону, вказані активи можуть бути повернені власникам, або буде відшкодовано їхню вартість”.

Денис Шмигаль, у свою чергу, пояснив, що відчуження активів вказаних підприємств пов’язане з тим, що їхня продукція критично необхідна для Збройних сил та енергетичного сектору, а тому вони мають працювати на забезпечення оборонних можливостей.

“Підприємства, які вже працювали, отримають більше замовлень та більше гарантій від держави щодо виробництва продукції, – повідомив прем’єр у своєму телеграм-каналі. – Робота підприємств, які на сьогодні не функціонували, буде відновлена. Працівники повернуться до виробничого процесу”.

Всі вилучені на користь держави підприємства частково або повністю належать відомим українським бізнесменам-олігархам. І всі вони, за збігом обставин, знаходяться в плачевному стані.

В “Укрнафті”, найбільшій нафтовидобувній компанії України, 42% акцій знаходяться під контролем Ігоря Коломойського. В той же час, контрольний пакет – 50% плюс 1 акція – належить державі в особі НАК “Нафтогаз України”. Проте протягом багатьох років компанією управляли менеджери, пов’язані з Коломойським. І робили вони це, керуючись класичним олігархічним принципом: прибутки собі, збитки – державі.

В “Укртатнафті” близько 60% акцій належать також Ігорю Коломойському і його партнерові Геннадію Боголюбову. Головним активом підприємства є Кременчуцький нафтопереробний завод, який невдовзі після масового вторгнення росіян став мішенню для ракетних обстрілів. В результаті завод практично вщент зруйновано і сьогодні він є скоріше пасивом, що приносить збитки, ніж активом.

Найбільш працездатним з відчуджених підприємств є “Мотор Січ”, яка пов’язана з В’ячеславом Богуслаєвим, нещодавно заарештованим за звинуваченням у державній зраді. Підприємство займається розробкою і виробництвом двигунів для військової авіаційної техніки, зокрема для гелікоптерів і літаків.

При цьому значна частина продукції “Мотор Січі” спрямовувалася до Росії – і не тільки після російського нападу 2014 року, а й підчас великої війни, що розпочалася 24 лютого нинішнього року. Ані нинішній уряд, ані попередні, не змогли чи не захотіли цьому завадити. Залишається лише сподіватися на те, що тепер Міністерство оборони, отримавши контроль над виробництвом, припинить озброювати ворога.

Компанія “АвтоКрАЗ”, виробник вантажівок, в тому числі і військового призначення, входить до групи “Фінанси та кредит” олігарха Костянтина Жеваго. Підприємство перебуває в стані занепаду і практично нічого не виробляє.

“Запоріжтрансформатор” – найбільше в Україні підприємство з виробництва потужних трансформаторів, належить ще одному олігарху, громадянину Украъни, Росії та Кіпру Костянтину Григоришину. Значення виробництва трансформаторів в нинішній ситуації постійних блекаутів мабуть не треба окремо пояснювати. Проте підприємство перебуває в стані банкрутства і потрібно буде чимало зусиль і коштів для того, щоб вдихнути в нього нове життя.

Олігархів все влаштовує

Реакція суспільства на рішення президента виявилася неоднорідною. Значна частина населення, судячи з відгуків у соціальних мережах, сприйняла звістку з радістю: нарешті держава здійснила віковічну мрію пролетаріату і щось забрала у ненависних олігархів!

В той же час експертне середовище економістів і юристів не демонструє великого захвату від цієї події і звертає увагу на численні незрозумілості в процедурі відчудження активів і відсутності чітких пояснень щодо того, якою буде їхня подальша доля.

Також звертається увага на те, що досі держава не показувала себе як ефективний власник майна і менеджер виробництва. Практично всі підприємства, які досі залишаються в державній власності, служать розсадниками корупції, працюють вкрай неефективно або взагалі знаходяться в стані руїни. Тож надія на те, що новонабуті виробництва стануть винятком і покажуть приклад успішної роботи, є вкрай примарною.

На думку редактора сайту “Наші гроші” Юрія Ніколова, наслідки нинішніх дій уряду сьогодні важко передбачити через те, що суспільство має обмаль інформації про причини, які їх спонукали, і мету, яку переслідує влада.

“Частина з того, що наразі відомо, викликає відчуття перемоги, інша частина – зради, – сказав він у розмові з “Апострофом”. – Перемогою виглядає перелік вилучених підприємств. Кожен з цих активів є вкрай важливим об’єктом для воєнної економіки України. Паливо, трансформатори, гелікоптери, вантажівки – все це дуже необхідна сьогодні продукція. З точки зору власників, це теж виглядає, як перемога. Коломойський – олігарх, заслужено позбавлений громадянства, хоча це зовсім не те покарання, на яке він дійсно заслуговує. Богуслаєв – державний зрадник. Жеваго – боєць батальйону “Монако”, який переховується від кримінального покарання. Григоришин – росіянин, який розграбував декілька українських підприємств і втік за кордон. Це все люди з дуже поганою репутацією, і вилучення у них стратегічних підприємств виглядає цілком логічним рішенням”.

В той же час, якщо говорити про стан і подальшу долю активів, то перемога виглядає вже набагато менш переконливою.

“Відчуджені активи накопичили багато проблем, – пояснює Ніколов.- Наприклад, по “Укртатнафті” є претензії з боку татарських акціонерів, які через суди зараз намагаються отримати компенсацію за те, що свого часу Коломойський відрейдерив у них завод (в жовтні 2007 року – “Апостроф”). А на “Укрнафті” ніде проби ставити між боргами перед “прокладками” Коломойського. Тож йому навіть вигідно, що всі ці проблеми тепер перейшли до держави”.

Також немає певності щодо того, наскільки якісно буде здійснюватися управління підприємствами. Буквально наступного дня після їх вилучення уряд повідомив про те, що на них вже сформовані наглядові ради. Причому ані процедура відбору членів цих рад (про жодні відкриті конкурси не повідомлялося), ані їх особовий склад невідомі.

“За даними неофіційних джерел, в новосформованих наглядових радах цих підприємств присутня велика кількість людей, які є креатурами або партнерами голови ОП Андрія Єрмака, – говорить Юрій Ніколов. – Тому складається враження, що до рад заводяться люди, які слідкуватимуть за дотриманням певних домовленостей. А між ким і ким ці домовленості досягнуті, і в чому вони полягають, зараз можна лише будувати припущення. Можна лише з певністю говорити, що таке масштабне вилучення майна не могло бути проведене без відома і згоди президента”.

Глава Офісу президента України Андрій ЄрмакФото: “Апостроф”/Роман Пєтушков

На думку експерта, на сьогоднішній день ситуація навколо активів виглядає як переділ впливу на діяльність цих підприємств. А про які саме тенденції йдеться, можна буде судити трохи пізніше, коли стане відомо, хто займе посади в управлінні цих підприємств.

До речі, реакція самих олігархів на рішучі дії держави поки що практично відсутня. Це може бути свідченням того, що рішення було або з ними узгоджене, або, в усякому разі, не завдало значного удару по їхніх інтересах.

“Якби це рішення було дійсно дошкульним для Коломойського, то зараз би всі засоби його медіахолдингу в один голос виступали проти нього, – пояснює Ніколов. – Адже вони власне для того і потрібні, щоб захищати його власність. Проте жодної такої реакції з боку каналу “1+1″ та інших ресурсів,що належать Коломойському, ми не бачимо”.

Платити доведеться всім

На сьогодні також є незрозумілою ціна, яку доведеться сплатити суспільству за право уряду розпоряджатися не надто привабливими активами. Багато хто тішить себе тим, що власність у олігархів просто забрали. Проте насправді це не так.

“Проблема полягає в тому, що значна частина населення і, скоріше за все, Офісу президента, не розуміє різниці між націоналізацією і конфіскацією, – сказав у коментарі “Апострофу” голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук. – Проте ця різниця є принциповою. Конфіскація є безоплатним відчудженням майна, і в правовій державі вона може здійснюватися лише на чітко визначених законом підставах. Саме такий порядок передбачений нормами Конституції України, яка гарантує недоторканність приватної власності. Конфіскувати майно можна лише за рішенням суду у випадку, якщо його власник вчинив дії, передбачені законодавством як підстава для конфіскації”.

В той же час, головна відмінність націоналізації від конфіскації полягає в тому, що за націоналізоване майно держава виплачує власнику його повну вартість. В крайньому випадку, вважає експерт, якщо в воєнний час бюджет не має достатніх коштів, тоді держава повинна розрахуватися з власниками майна після закінчення війни.

Звичайно, варіант конфіскації майна олігархів для багатьох людей виглядає дуже привабливим. Проте спроба його реалізації може дорого обійтися державі і суспільству.

“Після скасування воєнного стану власники активів будуть вимагати повернути їх назад, – говорить Борис Кушнірук. – Спочатку вони звернуться в українські суди. А якщо вони (суди) не ухвалять позитивного рішення, то й в міжнародні. І гарантовано виграють. Причому головним питанням цих процесів буде навіть не законність ухваленого рішення. Адже конфіскація майна на підставі одного лише чийогось бажання є абсолютно незаконною за будь яким законодавством, національним чи міжнародним. Тож обговорюватися в цих судах буде лише сума компенсації колишнім власникам”.

Саме тому після заяви про вилучення активів прозвучало згадане вже пояснення секратаря РНБО Олексія Данілова, про те що після закінчення війни влада має намір або повернути підприємства власникам, або викупити їх.

Проте і тут виникає безліч питань, на які сьогодні суспільство поки що відповіді не отримує.

З огляду на те, що більшість вилучених виробництв перебувають сьогодні в занедбаному стані, скоріше за все, знадобляться немалі державні кошти для того, щоб відновити їхню роботу: закупити сировину, придбати нове або реконструювати старе обладнання, виплатити борги перед працівниками, бюджетом, партнерами тощо. Кременчуцький НПЗ, наприклад, для того, щоб відновити на ньому виробництво пального, доведеться практично збудувати заново.

І, судячи з озвучених заяв, після війни все це може бути просто повернене колишнім власникам, але вже у більш-менш пристойному вигляді завдяки вкладеним в ці підприємства коштам платників податків.

До того ж, існують сумніви в тому, що навіть після значних інвестицій вдасться налагодити на цих підприємствах масовий випуск продукції.

“Уряд посилається на досвід СРСР у Другій світовій війні, коли величезна кількість підприємств була переведена на військові рейки, – говорить Борис Кушнірук. – Проте це не дуже переконливий аргумент. Радянський Союз мав можливість перенести всі підприємства, які працювали на війну, на території, недосяжні для атак ворога. Проте Україна має набагато меншу площу, і військові засоби з того часу сильно змінилися. Ми сьогодні позбавлені можливості розташувати будь яке підприємство на територіях, куди гарантовано нічого не прилетить. Тож якщо стане відомо про відновлення масового виробництва, ці об’єкти миттєво стануть мішенню для масових атак з повітря. І забезпечити їх стопроцентний захист буде практично неможливо”.

Якщо ж влада вирішить після війни викупити підприємства у нинішніх власників, то також постане непросте питання щодо того, якою буде “ціна питання”. Чи поверне держава Ігорю Коломойському вартість купи обгорілого металобрухту, яка зараз знаходиться на місці Кременчуцького НПЗ, чи вартість новенького заводу, який там буде побудований? Абсолютно не можна виключати ситуації, при якій платникам податків доведеться витратитися спочатку на відновлення виробництва, а потім ще раз – на купівлю цього виробництва у олігарха. Поки що жодних пояснень щодо того, як може здійснюватися такий викуп, від уряду не надходило.

Відтак можна з певністю говорити, що довгоочікуване багатьма “розкуркулення” олігархів принесе громадянам України ще багато несподіваних сюрпризів. І не всі з них будуть приємними.

“Люди,які сьогодні радіють тому, що у олігархів забрали підприємства, мають усвідомити, що ні до чого доброго такі дії не призведуть, – пояснює Борис Кушнірук. – Причому, в першу чергу для самого населення – адже платити за самодіяльність влади йому доведеться з власних кишень”.

Комментарии