Нинішній рік для України з відомих причин видався надзвичайно складним. Утім, окрім нападу Росії в світі відбувалося чимало різноманітних збройних конфліктів. У всьому світі спостерігалося роз’ятрювання старих ран та посилення напруги. Почавшись із заворушень у Казахстані у січні, а також війною в Україні в лютому, 2022-й закінчується сутичками в Косово, а також вкрай складною ситуацією в Сирії і навіть на Далекому сході. Про те, чим жила планета у 2022 році і чого очікувати в році прийдешньому – читайте в матеріалі «Апострофа«.
Калейдоскоп катастроф
Буремний 2022 рік почався з мітингів в Казахстані в перших числах січня. Люди вийшли протестувати проти різкого підвищення цін на скраплений газ. Акції швидко переросли в погроми. Влада запровадила надзвичайний стан: спочатку в Алмати та Мангістауській області, пізніше — в столиці та у всіх інших регіонах країни.
На цьому тлі президент Касим-Жомарт Токаєв прийняв відставку уряду країни та запросив «миротворців» ОДКБ приборкати «бандитів», що й було зроблено. В аеропортах найбільших міст Казахстану висадився десант, який здебільшого складався з росіян. Щоправда, контингент пробув там недовго. Натомість Токаєв позбавився надокучливої опіки свого попередника Назарбаєва та кардинально посилив свої позиції в країні. В подальшому президент Казахстану зумів також відсторонитися і від нав’язливого Кремля, заручившись підтримкою Китаю.
Після заворушень у Казахстані планета буквально «запалала» в різних місцях. Так, у лютому Росія, погравши м’язами в Казахстані, вирішила повномасштабно напасти на Україну, розширивши війну до континентальної. Продовжуючи війну вже 11-ий місяць, Москва та її біснуватий фюрер так і не досягли помітних успіхів, окрім масового вбивства цивільних та знищення українських міст. Утім, схоже на те, що зупинятися Кремль не планує.
Читайте: Якщо Росія продовжить ракетні атаки, будемо бити по Москві і Уралу — генерал Маломуж
Прикутий увагою до війни в Україні, в липні світ ненадовго переключився на Азію: без перебільшення мільйони людей у всьому світі в прямому ефірі слідкували, як літак спікера Палати представників США Ненсі Пелосі під час її азіатського турне попрямував на Тайвань і зрештою приземлився в аеропорту Тайбея. При наближенні борта з американською представницею до острова у повну бойову готовність були приведені як війська Тайваню, так і його опонента — материкового Китаю. З обох боків у повітря здійнялись винищувачі, але їм так і не довелося бути задіяними у реальному зіткненні, попри недвозначні погрози з боку Пекіна. На візиті Пелосі історія не скінчилася: протягом другої половини 2022 року Китай неодноразово влаштовував провокації, то влаштовуючи масові навчання біля Тайваню, то залітаючи на військових літаках в зону його протиповітрянної оборони. Навіщо Пекіну так потрібен Тайвань — відносно невеликий острів? За словами експертів, окрім імперської снаги до розширення Китай переслідує економічні інтереси: Тайвань — світовий лідер із виробництва напівпровідників (мікропроцесорів), а отже в разі його захоплення Пекін фактично отримає монополію на цю надзвичайно ходову продукцію.
Тоді, коли військові літаки кружляли навколо Тайваня загострилася ситуація і на півночі Косова: місцеві серби перекрили дороги на знак протесту проти нових правил, введених керівництвом цієї частково визнаної країни. Водночас сербський президент Олександр Вучич заявив про нібито плани Пріштіни напасти на сербів. За посередництва Брюсселя конфлікт на короткий час вдалось поставити на паузу, але перед новим роком він знову загострився: про можливість застосування сили кажуть як Белград, так і Пріштіна. Поки сторони утримуються від активних дій завдяки НАТОвському миротворчому контингенту, який перебуває в Косово.
В серпні на Південному Кавказі знову могло стати гаряче: Азербайджан «показав зуби», намагаючись остаточно вирішити проблеми з транспортно-логістичними коридорами у Карабаху. Показовим є те, що цим спробам не чинять жодного спротиву російські «миротворці» – вже наприкінці року вони спокійно спостерігали за тим, як азербайджанці блокують критичний для вірменсько-карабаського зв’язку Лачинський коридор. До нового спалаху війни та повної ганьби Кремля, авторитет якого багато у чому тримався за рахунок військової сили (яка, як виявилося, фактично відсутня) залишилось зовсім небагато.
До повної картини варто додати протести в Ірані, а також операцію Туреччини в Сирії. Таким чином, доводиться констатувати, що такої кількості конфліктів одночасно світ не знав давно. То в чому ж причини катастрофічних «хитань», та чи можна говорити про кризу нинішнього світового порядку, який руйнується просто на очах?
Злам правил гри
Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар звертає увагу «Апострофа» на те, що домінування Заходу досить довго забезпечувало світу певну стабільність, але зростання Азії, Африки та Латинської Америки додало турбулентності в глобальному масштабі. З огляду на це, вважає експерт, усі прояви нестабільності у світі у 2022 році закономірні.
Водночас Гончар зазначає, що глобальний ревізіонізм Росії, яка має «веймарський синдром», як Німеччина в 20-30-ті роки минулого століття, не був належно оцінений Заходом. Це власне, створило ефект заохочення для путінського режиму. Демонстрацією слабкості Заходу є і його дистанціювання від дій, пов’язаних з примусом агресора до миру. Себто нам допомагають, стримують Росію, але не приборкують – це стосується і санкцій, які гальмують ворога, але не зупиняють, каже Гончар.
«На тлі слабкості Заходу інші авторитарні режими отримали натхнення. Їх пропаганда стверджує, що «час Заходу закінчився, основне населення планети – в Азії, 80 відсотків». Це штучне протиставлення спрацьовує на фоні того, що «колективного Заходу» нема, він розпорошений. Штати могли зупинити Росію до 24 лютого, але не зробили цього. Китай уважно слідкує, як реагує Захід на дії Росії, щоб згодом ухвалити рішення про повернення Тайваню до складу Китаю. Автократи сподіваються, що Захід буде усіляко уникати втягнення у війну, чи то з Росією, чи то з Китаєм. Власне, риторика Заходу про це і свідчить — «війна в Україні», хоча насправді йдеться про війну в Європі. Якщо називати речі своїми іменами, то агресор має стати об’єктом прикладання зусиль, але цього нема. Звідси і ситуація на Балканах – там нема рішучих дій з боку ЄС, Росія знову намагається розпалити там конфлікт. Та й «троянського коня», Угорщину не можуть приборкати – це сигнал Росії, що можна йти далі«, — додає експерт.
Більш оптимістично дивиться на процеси, що тривають у світі, директор Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Богомолов. Експерт стверджує, що зростання кількості наявних та потенційних конфліктів має коріння в історичних процесах. Зокрема, багато того, що відбувається поблизу та подалі від наших кордонів, пов’язано з процесом занепаду та зникнення найбільшої Євразійської імперії, Росії. Тут можна згадати процеси на Південному Кавказі – напруга там є результатом зниження впливу імперії на колишні території. У своєму зеніті СРСР займався пацифікаціями цих територій, потужність держави не давала виникнути конфлікту.
«На жаль, розпад імперії не одномоментний, забирає час і людські життя, але він набирає темпів як зовні, так і всередині, і є динаміка «внутрішнього вибуху» – перші ознаки фрагментації влади і військового керівництва присутні: немає центрального командування, відбуваєтсья критика одне одного тощо. Те саме йде і в тилу: пожежі, вибухи, йде ентропія, дезінтеграція і втрата керованості, траекторія процесу зрозуміла. Він фактично природний і незворотній – повернути назад землетрус чи скасувати вибух вулкану неможливо. Наслідки будуть важкими, нам важливо від них вберегтись і втриматися на краю безодні«, — каже «Апострофу» Олександр Богомолов.
Експерт-міжнародник додає, що багато інших конфліктів у світі так чи інакше пов’язані з процесом занепаду Росії. Наприклад, траєкторія розвитку процесів в Ірані та Росії схожа – Тегеран теж будує свої сфери впливу, втручається у конфлікти на Близькому Сході, воює у них проксі-силами. Інший союзник Росії, КНДР, який останнім часом знову погрожує сусідам, є проекцією від могутності сусіднього з нею Китаю. Кімівська Корея є зручним сателітом Пекіна, роблячи те, що він не хоче і не здатен робити: гучно бряцати зброєю, хаотично пускаючи ракети по Південній Кореї та Японії.
Зростаючий авторитаризм у Китаї, зазначає Олександр Богомолов, з часом приведе його до тих самих проблем, з якими стикається Росія. Власне, зараз Пекін намагається посилити свій вплив, і посилення Китаю відбувається паралельно з послабленням Російської імперії.
На відмінних стратегіях Китаю та Росії звертає увагу Михайло Гончар. За його словами, Захід дещо демонізує Пекін, який все ж не схожий на Москву у своїх діях. Хорошим прикладом є те, що останнє масштабне застосування ЗС Китаю відбулося в 1979 році проти В’єтнаму, тоді як Росія увесь цей час воювала майже без перерв.
«Китай взаємозалежний зі Штатами, має колосальне позитивне торгове сальдо завдяки тому, що є «фабрикою світу». Діалог заради стратегічної стабільності, який Захід хоче вести з Росією, треба вести з Китаєм, бо він є партнером США по стратегічній стабільності, він може її забезпечити. Росію ж спільними зусиллями треба змусити до порядку. По суті, головна проблема 2022 року – те, що Захід не усвідомив, що війна Росії проти України одночасно є реваншистською війною проти нього самого. Захід все ще не бачить нас частиною себе, натомість бачить нас частиною Євразії, і підхід не змінився навіть після надання статусу кандидата в члени ЄС. Тут є хороший приклад – міністерства закордонних справ країн ЄС і структури НАТО досі не перевели контакти і роботу по лінії України в департаменти, які займаються Європою, а не Євразією чи Кавказом та Східною Європою. Росія, бачучи повільну реакцію Заходу на свої дії, навіть незважаючи на невдачі продовжує тиснути, бо думає що Захід зламається чи то під тиском енергетичних, чи то економічних проблем, які занурять ЄС та НАТО в хаос. Правда, поки цього не відбувається, як би не сподівалась Москва«, — додає Гончар.
2023-й — пристебнути паски!
Говорячи про події нинішнього року, оглядачі дуже часто порівнюють його з тим, що відбувалося напередодні Першої або Другої світових воєн, проте історичні паралелі завжди накульгують. Як казав Гегель, історія вчить тільки тому, що вона нічого не вчить своїх учнів.
«Історія повторюється лише трендами або циклами. З аналогіями треба бути обережними, бо вони завжди кульгають – це стосовно популярних нині посилань на досвід Першої та Другої світових воєн. Нинішня ситуація є унікальною, ми в переддні фазового переходу: йдеться про зміну підходів, цінностей, управління, глобальних економічних процесів. Це епоха «ідеального шторму», який змете всю існуючу конфігурацію світопорядку та економічної системи«, — вважає директор Центру громадянського суспільства Віталій Кулик.
Експерт прогнозує, що майбутній рік для всього світу буде важким – світова економіка піде в рецесію. Спроби «злити» її в зростання ВПК, зокрема, за рахунок війни в Україні, не дають результату, і економічна криза накриє спочатку Захід, потім Китай. Падатиме в прірву і Росія. У ній, на думку Кулика, наприкінці 2023 року ми побачимо уже й елементи бунтів та погромів, що стане входом в період розпаду.
«Окрім того, в 2023 році ми станемо свідками нарощування усіх негативних процесів, які ми бачили в 2022 році. Світ може піти шляхом хаотизації і гонки озброєнь, розпочавши серію локальних і глобальних конфліктів по різним рівням розламів, цивілізаційних і геополітичних – зокрема, триватиме боротьба за ринки, воду, енероресурси, їжу. Можуть настати і «темні віки»,– цей сценарій передбачає конфлкти, використання тактичної ядерної зброї, її розповсюдження в третіх країнах, «розконсервацію» старих конфліктів, появу нових ліній розламу. Безпечних місць на планеті більше не буде. Проте можемо піти і шляхом «світової республіки», що потребуватиме взаємодії різних акторів та матиме в компетенції здоров’я та безпеку – речі, які мають управлятися усім людством«, — зазначає Кулик, фактично наголошуючи на тому, що світ опинився на вкрай непростій розвилці.
На думку Олександра Богомолова, головний світовий терорист в наступному році в кінетичному вимірі досягне кульмінації своїх ресурсів, а безперспективність війни стане очевидна.
«Безперспективність війни і зараз зрозуміла багатьом у Росії, окрім Путіна та його оточення, у яких конфлікт з реальністю – результатом буде їх кінець, Україні головне вціліти в цьому процесі», — каже експерт.
У свою чергу, Михайло Гончар звертає увагу на те, що ненависний Росії та Китаю однополярний світ на чолі зі США був точно не найгіршим варіантом для людства.
Такий ненависний Росії монополярний світ, можливо, й не є добрим варіантом. Але світ, де кілька бандитів намагаються грати роль шерифів, є ще гіршим, і саме зараз ми це й спостерігаємо стосовно Сі та Пу, та й іранські аятолли свої порядки намагаються просувати«, — зазначає експерт.
Проблема полягає і в тому, що посилитися можуть не лише старі конфлікти, але й нові.
«Іран може оголосити про володіння ядерної зброї у 2023 році (Росія може допомогти), у відповідь Ізраїль може застосувати свою, світова увага може зміститись до цього центру небезпеки. Тим часом може збадьоритись і Китай – все тому що нема рішучості Заходу та превентивних дій щодо альянсу авторитарних режимів, які діють більш динамічно, ніж демократії. В цілому, 2023 рік може принести цілі зграї «чорних лебедів», і спалахнути може зовсім не у тих точках, на які зараз звернена увага – йдеться про Тайвань, Косово чи Карабах«, — підсумовує Гончар.
