Ця війна забирає наших людей, а також нашу флору та фауну. Війна вбиває природу України і зовні, і зсередини, змушуючи нас лише у відчаї спостерігати і чекати на кінець безглуздої бійні. Екологи вже говорять про можливе зникнення рідкісних видів рослин, птахів і тварин, про майбутні «місячні ландшафти» замість зелених оазисів.
KP.UA поговорила про це із головою правління Української природоохоронної групи Олексієм Василюком.
«Порахувати збитки поки що не можемо»
— Чи можемо ми говорити про якісь цифри воєнних збитків для екології України на сьогодні?
Еколог Олексій Василюк. Фото: facebook.com/vasyliuk.oleksii
— Якісь цифри збитків навести зараз неможливо через неможливість проводити дослідження та брати проби. Є дві причини. Перша: якщо ми говоримо про забруднення води, повітря чи ґрунту, то який сенс зараз це робити? Якщо трапилося якесь забруднення у річці, то через 10 хвилин після цього вода вже протекла. Забруднення в повітрі вимило кислотними дощами десь у Фінляндії чи Туреччині. Нині вже потроху беруть проби ґрунтів, але оскільки війна не закінчена – що нам із цими результатами робити?
Друга причина: ми не маємо точок відліку. Ось приклад: зараз Бахмут і Соледар – найгарячіші точки, це вже найзабрудненіші боєприпасами місця в Україні, і це ще не кінець. Після нашої перемоги екологи рано чи пізно потраплять на ці території і… І ми не знаємо, в якому стані тут були ґрунти до початку бойових дій. Це промислові міста, викиди тут завжди були. Як ми дізнаємося, скільки забруднювачів потрапило в ґрунт чи річковий мул під час війни? Якою була вода до цього моменту? Тобто порівняти не вдасться.
— Але ж наводяться дані щодо площі згорілих лісів в Україні…
— Так, це єдине, що можна дізнатися та порахувати за супутниковими знімками. Щоправда, цифри екологічних організацій чомусь розходяться із даними лісагентств України. Ймовірно, тому що за рік до початку повномасштабного вторгнення у Донецькій та Луганській областях вирували пожежі та згоріли 30 тис. га лісів. Стільки ж горіло й під час війни, але місця тих та цих пожеж могли накладатися одне на одного. У Святих горах на Донеччині цього року ми нарахували 11 тис. га згорілих лісів, які мають особливу цінність для природи та науки. Ці гори включені до європейської Смарагдової мережі («Смарагдова мережа»), тобто є територією, важливою для збереження біорізноманіття не тільки нашої країни, а й усього європейського континенту.
Були пожежі у Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику, що збігається із зоною відчуження у Київській області. Там було багато пожеж, бо туди заходили російські солдати, вони там базувалися, а під час відступу просто спалювали ці ліси. Згоріло сумарно 24 тисячі гектарів біосферного заповідника плюс 7 тис. гектарів на ділянці від Києва до Чорнобильської зони.
– Окрім глобальних лісових пожеж, потрібно говорити і про інші проблеми? Наприклад, про забруднення величезних територій залишками боєприпасів і боєприпасами, що не розірвалися, мінами.
— Так, це величезна проблема, яку також не буде вирішено найближчим часом. Знову ж таки, поки що оцінити збитки і ступінь забруднення боєприпасами неможливо. З одного боку, тому що деякі частини таких територій зараз окуповані. З іншого боку, розмінування та очищення землі від залишків снарядів – процес дуже довгий, він може затягтися на десятки років. Наприклад, можна взяти Боснію, яку за 30 років після закінчення конфлікту в 1992-1995 роках, досі не розмінували остаточно. При цьому війна в Боснії йшла набагато менше, ніж в Україні, не кажучи вже про розміри Боснії.
Довідка: за приблизними оцінками, в Україні заміновано 30% території – близько 200 тис. кв. км. Площа Боснії – 51,2 тис. кв. км.
Скільки перелітних птахів не повернеться на місця звичного проживання експерти поки що сказати важко. Фото: Колесник Євген/УНІАН
«Випалена земля» — ця фраза багато про що говорить
— Розсипані боєприпаси знищують нашу землю, наш чорнозем, і ми матимемо сумні наслідки вже дуже скоро?
— Так, завжди там, де йдуть бойові дії та вибухає снаряд, утворюючи воронку, вже нічого не зростатиме. Тому що хімічний склад боєприпасів – це важкі метали, та головне – сірка. Якщо протягом кількох годин після вибуху сірка контактуватиме з водою (наприклад, у вигляді туману або роси, або просто в спекотний день вода випаровуватиметься з поверхні), то утвориться сірчана кислота, яка проникне в ґрунт. Коріння трав і рослин просто згорять у цій кислоті. Отже, фраза «випалена земля» має на увазі не лише знищення всього того, що знаходиться на поверхні, а й усього, що під нею.
Давайте подивимося на той же Бахмут чи Соледар, на фотографії ям від обстрілів. Видно, що все засипано цим порошком із снарядів. Це сірка, яка ще не встигла прореагувати і розлетілася приблизно на 35 метрів у радіусі. Ця територія вже отруєна та непридатна для життя. Тут уже не можна буде, наприклад, посадити пшеницю. Там взагалі нічого не можна буде сіяти дуже довго.
— Тобто на цьому місці буде пустеля?
— Ні, тут миттєво почнуть поширюватися чужорідні рослини — амброзія, дрібнолісник канадський (злинка канадська), золотарник, борщівник… Це рослини, які були завезені з інших континентів, і у них немає тут природних ворогів. Ці рослини просто заповнять весь життєвий простір.
Мало того що наша рослинність знищувалася в боях! Так ще й на тому місці, де вона мала відновитися, вже будуть амброзія та золотарник. Весною ці види викидають таку кількість насіння, що наступного року амброзія зросте під два метри заввишки. І тільки уявіть, скільки знадобиться часу, щоб витіснити ці рослини-вороги та замінити їх нашими видами рослинності.
— А як щодо знезараження ґрунту, його очищення та підготовки під висадку нормальної рослинності?
— Очистити ґрунт, зрештою, можна, але не від усіх забруднювачів. Є такий напрямок у науці – фіторемедіація. Він вивчає, які рослини можна висадити на тій чи іншій площі, щоб вони витягнули із навколишнього середовища (зі стічних та ґрунтових вод, з повітря чи ґрунту) забруднювачі. Але це теж не швидкий процес: за кілька років окремі види таких рослин можуть витягти, відповідно, лише окремі види забруднювачів, але не всі речовини на 100%. Так, можна розмінувати територію, очистити її поверхню, але з такого поля продукти буде їсти дуже небезпечно. Мало що там вибухало… Ми ж не можемо взяти пробу з кожного квадратного сантиметра поля.
Парк Кам’яні могили. Заповідник ендемічних рослин та тварин, яким може загрожувати загибель. Фото: otdyhaem.com.ua
Знищуються наші унікальні волошки та мурахи
— Простіше кажучи, зараз іде знищення нашої рослинності, нашого тваринного світу, бо все це взаємопов’язане?
— Так, завдано колосальної шкоди нашій природі. Ми з колегами вже склали список тварин та рослин, які гіпотетично можуть зникнути взагалі із планети Земля через бойові дії в Україні.
Локальний ендемік із «Кам’яних могил» — деревій голий. Фото: redbook-flora.land.kiev.ua
Трохи інформації: у всіх регіонах планети є такі види тварин та організмів, які існують лише у конкретній місцевості. Вони називаються ендеміками. Є ще суперендеміки, які існують взагалі на дуже обмеженій території, площею лише кілька квадратних кілометрів.
Так от, наприклад, на кордоні Донецької та Запорізької областей є заповідник «Кам’яні могили». Там водяться два види рослин, які більше ніде не ростуть, – це деревій голий ( і волошка хибно-білочешуйчаста. Тобто вся площа їхньої світової популяції – десь 5 гектарів. Якщо туди прилетить якась ракета чи снаряд, то ці два види можуть миттєво зникнути з нашої планети. Слава богу, ми не чули про прильоти на цю територію.
Волошка хибно-білочешуйчаста. Ця квітка росте на площі всього 5 га і більше ніде у світі. Фото: redbook-ua.org
На Миколаївщині, в нижній течії річки Південний Буг, є піски, на яких висаджені соснові ліси. І на цій невеликій площі в 35 гектарів зустрічаються два види волошок, які є тільки там – це волошка первинноперлиста і волошка білоперлова, «перлинні волошки», оскільки їхні квіти формою нагадують реальні перли. Це дуже рідкісний вид волошок, навіть їхніх фотографій практично немає. Більше у світі ніде нічого подібного немає, вони ростуть лише у нас! На Миколаївщині були бої, все горіло, звісно, все заміновано. І хоча цю територію вже звільнено, потрапити туди ми поки що не можемо. Ми не знаємо, чи вціліли ці волошки. Можливо, їх більше не існує.
На Кінбурській косі є унікальна мураха – тапінома кінбурська. У місці її проживання були страшні бої. І ми знову не знаємо, чи існує ця мурашка чи ні.
Піщаний сліпий. Крихітний житель Олешкінських пісків — піщаний сліпий, що страждає від вибухів. Фото: redbook-ua.org
Не всі рослини та тварини можуть пережити війну. Окрім тапіноми кінбурнської, нас дуже хвилює доля піщаного сліпця (піщаний сліпак), який водиться лише в Олешківських пісках, на півдні України. Це червонокнижна тварина, яка живе тільки на тій території. А там зараз будується потужний укріпрайон, тривають бої… Сліпак живе під землею і орієнтується лише на свій надзвичайно тонкий слух. Він чує під землею личинку жука! А тепер уявіть, як ці нещасні звірята переживають вибухи. Людей, які знаходяться на значній відстані від вибуху, може контузити — що вже казати про крихітного сліпця в епіцентрі розривів.
— Як шкода всіх — і людей, і тварин! Найприкріше, що такі звірята не можуть втекти від війни. А птахи можуть?
— Великі можуть, а гризуни чи земноводні – ні, хіба що у воді можуть сховатися. Їм взагалі дуже важко, тому що вони маломобільні в принципі. Птахи можуть полетіти хоч на 1000 кілометрів, так рятувалися тисячі пернатих із узбережжя Сіверського Дінця. Але тут виникла проблема.
Війна розпочалася наприкінці зими. Через це навесні птахи не змогли звити гнізда та вивести пташенят. Вони полетіли у безпечні місця, але не факт, що там вони змогли зберегти свою пару (самець+самка), знайти місце для гнізда (в інших місцях немає вільних «квартир», вони зайняті місцевими птахами). Тобто пташенята з’явилися не у всіх.
Допустимо, навесні птахи до нас повернуться – інстинкти приведуть їх назад. Якщо бої на Донеччині закінчаться найближчим часом, то вже наступної весни птахи почнуть гніздуватися. А якщо війна триватиме другу весну поспіль, то птахи, які повернулися із зимівлі в Африці, знову не зможуть дати нового покоління. Термін життя птахів невеликий, і у них не так багато часу, щоб вивести нове покоління.
Тобто птахів у нас точно поменшає. Наскільки – дізнаємося лише після війни, коли з’явиться можливість провести їхній облік.
Ще один приклад – Херсонська область. Птахи відпочивають тут на мілководді під час зимових перельотів на південь, до Африки. І ці птахи не лише наші, а й із Центральної Європи. Частина їх відлітає до Африки, частина залишається і зимує на Херсонщині, на Азовському морі. Вони робили так упродовж тисяч років.
Під час їхньої зимівлі почалася війна. Птахи зникли у невідомому напрямку. Потім навесні з Африки прилетіли птахи, що зимували там, війна тривала – і ці птахи теж зникли. Тобто за весь 2022 рік птахи тут не зимували, не відпочивали, не гніздувалися. Куди поділися мільйони птахів? Ми й досі не знаємо.
— Ще один момент, який непокоїть захисників природи, – це окопи. Наслідки такого копання – це шкода ґрунту, деградація рослинного покриву, ерозія грунту…
— Так, окопи завдають найтяжких втрат природі та екології України. Найбільш постраждалим регіоном я знову назвав би Херсонщину, зокрема, національний парк «Каменська Січ». Там зараз справжній апокаліпсис, вся територія порита, багато військової техніки, що згоріла. Росіяни намагалися ховатися в окопах на рівній місцевості.
На Донеччині, на схилах річки Кальміус на півдні регіону, вирито колосальну кількість окопів, і якби не гранітна крихта, що міститься у ґрунті, там була б страшна ерозія ґрунту.
Також у окопи, вириті на схилах, дощі змивають поверхневий грунт зі схилів, розносячи насіння чужорідних рослин. Тобто площа пошкоджень від копання окопів більша, ніж площа самих окопів.
А ще – абсолютна більшість наших степових тварин не пристосована до життя біля окопів. Степові види тварин – це рівнинні види, і коли вони падають у окопи, вони не можуть вибратися звідти. Нас турбує доля сірого хом’ячка із Червоної книги. Якщо він впаде в окоп — вже не вибереться і помре.
А які шанси вижити у окопі у змії, яка випадково впала туди? Солдатський чобіт моментально завершить її життя, і вже неважливо, що це був неотруйний полоз або місцева гадюка, чия отрута зовсім несмертельна. У солдатів немає часу роздумувати, у них інші завдання. Ми, екологи, вирішуватимемо свої завдання вже після закінчення війни – і збитки підраховувати, і думати над відновленням природи України.
