Фонд держмайна України у січні 2023 року продав Усть-Дунайський морський торговельний порт, а на початку березня проведе аукціон з приватизації Білгород-Дністровського морського торговельного порту. «Апостроф» з’ясовував, наскільки приватизація портової інфраструктури виправдана під час війни.
А чи була змова
В Україні продали перший морський порт. Це сталося 17 січня 2023 року. З 2020 року в нашій країні почали віддавати морські порти у концесію, але продаж в історії України відбувся вперше.
Першу приватизацію морського порту провели під час війни. Усть-Дунайський морський торговельний порт, що знаходиться у місті Вилкове Одеської області, було продано за 201 мільйон гривень, що в 3,3 рази більше його стартової ціни (60 мільйонів гривень).
Як повідомив Фонд державного майна України (ФДМУ), за право купити Усть-Дунайський порт змагалися вісім учасників.
ФДМУ не назвав переможця приватизаційного аукціону, але згідно з даними онлайн-системи «Prozorro.Продажі», покупцем порту стало ТОВ «Еліксир Україна», що належить Валерію Вихренку. Компанія зареєстрована у Вінниці, основним видом її діяльності є оптова торгівля хімічними продуктами. Зокрема відомо, що «Еліксир Україна» імпортує мінеральні добрива сербської компанії Elixir Zorka. Підприємство також зайняте у сфері сільського господарства. За логікою, доступ до невеликого порту, яким є «Усть-Дунайськ», цілком відповідає бізнес-інтересам такої компанії як «Еліксир-Україна».
Щодо інших учасників конкурсу, то серед них є досить відомі компанії. Насамперед, це ТОВ «Укрдонінвест» великого українського бізнесмена Віталія Кропачова. Основні бізнес-інтереси уродженця Донецької області Кропачова пов’язані з вугільною галуззю – під час президентства Петра Порошенка його навіть негласно називали «смотрящим» за вугільними підприємствами. Кропачов також має солідні медіа-активи — «Ера продакшн» та телеканал Ukraine World News.
У конкурсі також брала участь столична інвестиційна компанія «Конкорд Факторинг» Ігоря Мазепи. Незважаючи на те, що «Конкорд» має солідний інвестиційний портфель у різних сферах, її пропозиція щодо ціни склала лише трохи більше 150 мільйонів гривень (друга з кінця).
На порт претендували й менш відомі гравці (до яких можна віднести і переможця конкурсу). Наприклад – ТОВ «Торгівельна компанія «Восток» (це офіційна назва українською мовою — «Апостроф»). Вона зареєстрована в Одесі, основним видом її діяльності є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням та кормами для тварин. Власником компанії є Володимир Медведик. Враховуючи бізнес-профіль підприємства, логічно припустити його зацікавленість у придбанні порту, що й підтвердив аукціон – «Восток» посів на ньому почесне друге місце.
При цьому двоє учасників конкурсу виглядають досить дивно. Один з них – ТОВ «Тайбекс». Згідно з відкритими даними, компанія зареєстрована в Одесі, вона була створена лише 14 жовтня 2022 року. Вид її діяльності – неспеціалізована оптова торгівля. Власником компанії є Олександр Махно.
Друга компанія – ТОВ «Сайнерстон» – також зареєстрована в Одесі. Вона була створена 17 листопада 2022 року. Нею володіє Михайло Савосін, проте привертає увагу те, що 20 грудня в компанії змінився керівник – до цієї дати її очолював Олександр Махно, повний тезка та однофамілець власника «Тайбекса», а після вказаної дати — сам Савосін. Також змінився вид діяльності «Сайнерстона» – замість неспеціалізованої оптової торгівлі (спеціалізація «Тайбекса») нею стала оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням та кормами для тварин.
Однак, у будь-якому випадку, значна кількість учасників конкурсу та наявність серед них відомих та незалежних гравців, таких як «Укрдонінвест» та «Конкорд», дозволяє припустити відсутність змови на аукціоні.
Приватизація під час війни
Приватизаційні конкурси в Україні рідко проходять без скандалів. Не обійшлося без них і цього разу. Проти продажу порту виступив його трудовий колектив, який звернувся до уряду, Верховної Ради і ФДМУ із закликом відтермінувати приватизацію до післявоєнного часу. Також співробітники порту подали до Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) заяву, в якій звинуватили посадових осіб Фонду держмайна у протиправних діях під час підготовки і проведення приватизаційного конкурсу.
Втім, як бачимо, приватизація Усть-Дунайського морського торговельного порту відбулася. Щодо реакції НАБУ на звинувачення на адресу ФДМУ, то наразі про неї нічого не відомо.
Проте, навіть якщо б не було негативної реакції робітників порту, питання щодо його приватизації звичайно ж є. І головне з них – чи доцільно в принципі продавати державне майно під час війни, зокрема морські порти? До речі, днями ФДМУ виставив на продаж ще один морський порт на Одещині – Білгород-Дністровський, торги відбудуться 3 березня (стартова ціна – 187,6 мільйона гривень). Також надалі не виключена приватизація іншої портової інфраструктури.
З одного боку, ми бачимо, що конкуренція за Усть-Дунайський порт була справжня, що й підтверджується фінальною ціною лоту, яка стала набагато віщою за стартову – дуже часто навіть у мирні часи в Україні приватизаційні конкурси організовуються під заздалегідь визначеного покупця, і ціна, за яку він купує об’єкт, нерідко майже не відрізняється від стартової.
З іншого боку, чи не була стартова ціна порту занадто низькою, а тому в порівнянні з нею остаточна ціна здається вражаючою? До речі, саме на це натякали співробітники порту у своїй заяві до НАБУ.
«Чекати слушного моменту – це завжди неблаговидна справа, — сказав у розмові з «Апострофом» керівник аналітичного напрямку мережі «АНТС» Ілля Несходовський. — Я знаю багато випадків, коли очікуючи підвищення ціни, отримували навпаки суттєве падіння».
Він висловив впевненість, що та ціна, за яку було продано Усть-Дунайський порт, абсолютно адекватна.
З цим погоджується інвестиційний банкір і фінансовий аналітик Сергій Фурса.
«Багато років ми говоримо одне й теж саме: давайте почекаємо якогось моменту, і ціна буде вище. Якщо б мова зараз йшла про великі порти – Одеський, Чорноморський, на яких ми б чекали конкуренції іноземних інвесторів, це було б недоцільно. Але йдеться про невеликі порти, до яких інтерес проявляють локальні гравці. Відповідно ці порти зараз продавати як раз доцільно. Є велика конкуренція, і це найголовніше», — сказав експерт у коментарі виданню.
Він підкреслив, що продаж таких портів як Усть-Дунайський та Білгород-Дністровський – це так звана мала приватизація. «А головна мета приватизації, особливо малої — це боротьба з корупцією, і тому під час війни це теж треба робити», — додав Фурса.
Логістичний зсув
До речі, саме війна спричинила підвищення зацікавленості інвесторів до згаданих портів. Пов’язано це з тим, що через обмеження можливостей використання великих морських портів в наслідок їх блокування з боку Росії, дещо змінилися логістичні ланцюги, які пересунулися на суходіл та річки. І, якщо до російського вторгнення згадані порти перебували у занепаді, то зараз їх використання суттєво активізувалося.
«До великої війни про «Усть-Дунайськ» майже всі забули, але він одним з перших відновив роботу після початку повномасштабного вторгнення російської армії», — зазначив після аукціону голова Фонду держмайна Рустем Умєров.
Згідно з даними ФДМУ, порт відновив роботу з квітня 2022 року, і з того часу перевалив на експорт 153 тисячі тон зерна та 58,3 тисячі тон імпортних споживчих товарів. Втім такі показники – лише 5% від проєктної потужності порту, яка складає 4,1 мільйона тон.
Тож, вважають у Фонді, у порту є великий потенціал для розвитку. «Але для цього потрібні інвестиції, які може принести приватний бізнес», – каже Умєров.
Але чи збирається новий власник вкладати в цей актив гроші?
Директор ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» Юрій Мартинюк, який виступав категорично проти приватизації порту, в одному з інтерв’ю ЗМІ заявив, що умовами конкурсу на покупця не накладаються жодні зобов’язання щодо інвестицій.
Дійсно, в умовах приватизаційного конкурсу нічого не говориться про інвестиції. Насправді умов лише дві – протягом шести місяців погасити борги підприємства та не звільняти в цей період працівників порту.
Однак для участі у конкурсі кожен претендент подає відповідну заявку, в якій презентує план розвитку об’єкта після приватизації.
На момент публікації матеріалу ООО «Эликсир Україна» не відповіло на запит «Апострофа» щодо того, як воно збирається розвивати порт, в том числі за рахунок інвестицій.
Але про свої плани щодо купівлі порту розповіли в компанії «Конкорд Факторинг», яка, нагадаємо, брала участь в конкурсі, але запропонувала набагато менше грошей, ніж було потрібно для перемоги.
«У нас був бізнес-план щодо розвитку цього об‘єкту, і ми запропонували на аукціоні ціну відповідно до нашого розуміння ризиків і потенційного прибутку від цього об‘єкту, — заявили виданню у прес-службі компанії. — Можливо в переможця аукціону інше бачення щодо прибутковості або рівня ризиків, пов‘язаних з цим об’єктом, тому вони запропонували вищу ціну».
З цього коментаря можна зробити певний висновок, що досвідчений вітчизняний інвестор вважає ціну Усть-Дунайського порту у 200 мільйонів гривень, за яку він був проданий, надвисокою.
Вимушені інвестиції
Переможцю конкурсу, скоріше за все, все ж таки прийдеться вкластися в придбаний актив.
«Ми маємо розуміти, що у порту такі географічні умови, що без інвестицій не обійтись, і інвестиції там точно будуть», — сказав у розмові з «Апострофом» керівник аналітичного департаменту компанії Concorde Capital Олександр Паращій.
Тож, будемо сподіватися, що компанія, яка купила Усть-Дунайський порт (так само як і та, що придбає Білгород-Дністровський порт), не чекатиме кращих часів, і інвестуватиме в портову інфраструктуру прямо зараз.
«На сьогоднішній день ми, фактично, обмежені в портах. У нас є проблеми з Херсонським портом, Маріупольський порт зруйновано, Бердянськ під окупацією і так далі. Тому я вважаю, що абсолютно правильно зробили, що продали, — у держави грошей немає, щоб розвивати інфраструктуру цього порту, а компанія, яка купила, проінвестує, забезпечить поставки через цей порт необхідної продукції,- каже Ілля Несходовський. — Іншими словами, це збільшення наших логістичних можливостей».
За словами експерта, в поточній приватизації є ще один важливий позитивний момент – це таке собі символічне запрошення інвестувати в Україну, навіть коли триває війна.
«Щодо малих та середніх портів, то їх реалізація є абсолютно обґрунтованою. Нехай вони між собою конкурують, а також створюють конкуренцію безпосередньо великим портам, що буде підштовхувати останні до розвитку», — пояснює Ілля Несходовський.
А після війни можна буде подумати і про великі порти – чи продавати їх, чи зберігати в держвласності та здавати у концесію, чи взагалі залишати під державним контролем. Але все це вже буде потім.
