Росія продовжує завдавати ракетних ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури України, але ворожі атаки не призвели до тотального блекауту в нашій країні. Тим не менш, руйнування дуже значні, і для їх відновлення потрібно багато часу та коштів. Про це, а також про інші проблеми та перспективи енергетичної сфери в інтерв’ю «Апострофу» розповів радник прем’єр-міністра України ЮРІЙ БОЙКО.
Окупована генерація
— Найбільш критичний об’єкт української енергетики — Запорізька АЕС, яка знаходиться під контролем окупантів. Що відомо уряду про роботу станції і стан ядерної безпеки на ній?
— Відомо, що окупанти намагаються примусити співробітників ЗАЕС підписати контракти з «Росатомом». Проте люди чинять спротив. За нашими даними, на сьогодні контракти підписали трохи більше 1000 співробітників (з більш, як 10 тисяч, які працювали на станції до окупації). Тих, хто не підписав контракти, починають не допускати на робочі місця. Відповідно у росіян сьогодні немає достатньої кількості персоналу для повноцінної експлуатації станції.
Сьогодні ЗАЕС є частиною української мережі, звідки отримує енергію для власних потреб. Лінії електропередачі постійно пошкоджуються в результаті обстрілів, проте їх вдається полагодити.
— За час окупації станції голова МАГАТЕ Рафаель Гроссі неодноразово здійснював візити в Москву, намагаючись добитися принаймні виводу військ з її території. В грудні минулого року поширювалися чутки про те, що питання майже вирішене. Проте нічого не сталося. Чи є надія, що МАГАТЕ вдасться досягти успіху?
— На жаль, в минулому році всьому світу довелося переконатися, що МАГАТЕ, не має достатніх важелів для того, щоб забезпечити виконання міжнародного права на захоплених окупантом ядерних об’єктах. Рафаель Гроссі регулярно проводить переговори, робить політичні заяви, проте вони поки не дають видимого результату. Очевидно, що єдиною структурою, здатною примусити окупантів піти з території ЗАЕС, є ЗСУ.
— Скільки часу знадобиться після деокупації для того, щоб відновити роботу станції?
— Реальний технічний стан обладнання можна буде оцінити тільки після того, як ЗАЕС перейде під контроль України. Проте в будь якому разі не варто очікувати, що вона швидко запрацює.
Знаючи ворога, ми повинні враховувати можливість мінування обладнання, різноманітних диверсій тощо. Тому на те, щоб повністю перевірити територію, провести повну діагностику обладнання та ядерного палива і знову запустити станцію, знадобиться не менше року.
— Нещодавно соцмережами прокотилася явно інспірована з Росії хвиля публікацій, головний мотив яких зводився до того, що у регулярних відключеннях світла в Україні винні не росіяни, які систематично руйнують енергетичні об’єкти, а українська влада, яка «продала нашу енергію за кордон». Яка ситуація з цим насправді? Чи здійснює Україна експорт чи імпорт електроенергії?
— Протягом літа Україна дійсно експортувала енергію, оскільки у нас були надлишкові потужності. В цих умовах експорт ніяк не зачіпляв інтересів українських споживачів, зате дозволяв енергетикам отримати експортну виручку. Лише продаж на аукціонах доступу до міждержавних інтерконекторів приніс державі близько 6 мільярдів гривень. Ці гроші були спрямовані на підготовку енергокомпаній до опалювального сезону та підтримку ліквідності ринку електроенергії.
Проте після початку масових обстрілів виробництво різко знизилося. І з 11 жовтня (2022 року) Міненерго ухвалило рішення про повне припинення експорту.
Звичайно, в системах, які працюють в паралельному режимі, як українська і європейська, відбуваються технічні перетоки енергії в незначних обсягах в той чи інший бік. Ці перетоки не є комерційною операцією, а існують виключно як технічний наслідок паралельної роботи двох великих об’єднаних енергосистем. При цьому оператори сусідніх систем балансують ці перетоки таким чином, щоб на тривалому проміжку часу перетоки в один бік приблизно дорівнювали перетокам в інший.
Звичайно ж можна зафіксувати впродовж якоїсь години, що з України вийшло більше енергії, ніж зайшло. Але в якусь іншу годину буде точно навпаки. І якщо подивитись баланс перетоків по усьому периметру за тиждень чи за місяць, то він практично дорівнюватиме нулю: скільки енергії вийшло, стільки ж і зайшло назад. Саме такий нульовий баланс і підтримується між українською і європейською системою після 11 жовтня.
А нещодавно уряд взагалі простимулював імпорт електроенергії шляхом запровадження виключень з графіків обмежень електроенергії тих споживачів, які купуватимуть її за кордоном. Таким чином вже кілька тижнів Україна є імпортером, а не експортером енергії.
Відбудова за кредити
— Ракетні атаки завдають значних руйнувань енергетичній інфраструктурі. Усунення пошкоджень вимагає величезних коштів, які у бізнес-планах енергетиків не передбачалися і в тариф не закладені. Тоді за рахунок чого проводиться відбудова електростанцій, мереж, підстанцій?
— На кожному рівні енергетики виходять із ситуації по-своєму. Операторам систем розподілу (які по старій пам’яті ми звикли називати обленерго, — «Апостроф») сьогодні дозволено використовувати на ремонт власних мереж кошти, які попередньо закладалися як фінансування інвестиційних програм. Очевидно, що в нинішніх умовах для цілого ряду операторів здійснювати проєкти розвитку мереж неможливо. Тому ці кошти спрямовуються на відновлювальні роботи.
Руйнування нерівномірно розподілені по території. Найбільше страждають від ворожих обстрілів регіони, що наближені до зони бойових дій — Донеччина, Запоріжчина, Дніпропетровщина, Харківщина, Херсонщина, Миколаївщина тощо. Тому підприємства з регіонів, які знаходяться в тилу, допомагають чим можуть прифронтовим. Відряджають туди свої ремонтні бригади, надають необхідне для ремонтів обладнання.
— Але робота бригад не безкоштовна. Потрібні матеріали, інструменти. Людям треба платити зарплатню…
— Підприємства забезпечують свої бригади всім необхідним. Наприклад, втікаючи з правобережної Херсонщини, росіяни зруйнували там практично всю електромережу. І для того, щоб відновити електропостачання, до області прибули бригади з багатьох регіонів. Херсонцям не довелося за це платити. Вони повинні були лише забезпечити розміщення людей і забезпечити їм виробничі завдання.
— Найбільш пріоритетною ціллю для ворога є не місцеві мережі, а магістральні, які передають велику кількість енергії. На них націлені більшість ракет і «Шахедів».
— Саме так. І, починаючи з жовтня, в ході систематичних обстрілів цим об’єктам завдано величезних збитків. Сьогодні всі великі магістральні підстанції зазнали різного ступеню пошкоджень від ударів російських ракет та дронів. Є серед них і такі, які доведеться відбудовувати практично з нуля. І, звичайно, включити вартість відновлення всіх цих об’єктів в тариф на електроенергію неможливо.
— Що ж робити — відновлювати їх треба, і це коштує немалих грошей?
— Це робиться переважно за рахунок іноземної допомоги. За минулий рік НЕК «Укренерго», яка є оператором магістральних мереж, вдалося залучити понад 900 мільйонів євро зовнішнього фінансування. В цю суму входять гранти, надані на безповоротній основі (близько 150 мільйонів). Але більшість коштів — це кредити міжнародних фінансових установ, надані на пільгових умовах, які передбачають відстрочку платежів на 2-3 роки і низькі відсотки.
Звичайно ж зараз повністю відновити зруйновані об’єкти можливості нема. Проте залучені кошти дозволяють «Укренерго» фінансувати поточні ремонти, відновлюючи функціональність об’єктів та мереж та забезпечувати подачу енергії споживачам.
Крім того, частина грошей іде на розрахунок з генеруючими компаніями на ринку електроенергії. Незважаючи на те, що учасники ринку мають значну заборгованість за спожиту енергію та послуги, «Укренерго» розраховується з її виробниками. Це дає їм можливість продовжувати роботу, хоча вони знаходяться, мабуть, в найважчій ситуації…
— Чому?
— Генеруюче обладнання є найбільш складним і дорогим. Зруйновані і пошкоджені електростанції дуже важко відновлювати. До того ж, генеруючим компаніям, які управляють тепловою генерацією, набагато важче залучати зовнішнє фінансування з огляду на те, що значна кількість з них є приватними підприємствами.
Тому повна оплата виробленої енергії дає можливість підтримати поточну операційну діяльність компаній-виробників. Проте зараз цих коштів недостатньо для того, щоб покривати витрати на ремонт зруйнованих потужностей.
І для того, щоб зберегти дієздатність нашої енергетики, уряду доведеться ухвалювати досить складні рішення.
— Які саме?
— Наше завдання — залучити до галузі приватні інвестиції. А для цього потрібно відмовитися від надмірної зарегульованості, в тому числі, в сфері ціноутворення.
Подорожчання не уникнути
— Тобто йдеться про підвищення тарифів?
— Виробництво електроенергії не повинне бути збитковим і повинне приносити контрольований прибуток. Це стимулює виробників розвивати генерацію.
Тим часом, сьогодні вартість електроенергії в Україні в 2,5 рази нижча, ніж на ринку сусідніх країн. Через це багато виробників працюють або на межі рентабельності, або зі збитками. Звичайно, це абсолютно не мотивує їх вкладати кошти в розвиток генерації.
Натомість, якщо виробництво електроенергії стане прибутковим бізнесом, інвестори використають всі свої можливості для того, щоб максимально задовольнити потреби ринку.
— Яким чином і коли буде відбуватися лібералізація ринку електроенергії?
— Зараз розглядається кілька різних концепцій. Найбільш радикальна з них передбачає встановлення повністю ринкових цін на енергію. Всі решта — це різноманітні графіки підняття цін з метою пом’якшення економічних наслідків для споживачів. І, скоріше за все, навесні уряд ухвалить одну з цих стратегій, оскільки інакше кризу в енергетиці подолати не вдасться. Окремо від себе зазначу, що чим радикальніший варіант буде ухвалено, тим швидше в ринок прийдуть інвестиції.
— Але і тим більший шок це викличе у споживачів, особливо у населення, яке завжди нервово реагує на підвищення тарифів?
— Так. Проте є випробувані засоби, які здатні повністю нівелювати соціальну напругу. Головний з них — це адресні монетарні субсидії для незахищених верств населення. Сьогодні тариф для побутових споживачів приблизно вчетверо нижчий, ніж реальна ціна енергії. І підтримуючи цей тариф, держава дотує кожну кіловат-годину, незалежно від рівня доходів всіх споживачів. Сьогодні на такі дотації витрачається вже понад 140 мільярдів гривень на рік. Причому, оскільки заможні громадяни, як правило, споживають більше енергії, ніж бідні, то виходить, що вони отримують більше державної допомоги.
Якщо замінити поточну систему субсидування всіх споживачів на весь обсяг спожитої енергії цільовою допомогою незахищеним верствам населення, на субсидії доведеться витратити близько 40 мільярдів (оцінка 2021 року) гривень на рік. Така стратегія обійдеться платникам податків дешевше, і при цьому дозволить захистити громадян з найнижчими рівнями доходу. Натомість ті, хто може сплачувати за енергію, будуть це робити.
— А як відреагує на підвищення цін бізнес — адже збільшення цін на енергію підвищить його витрати?
— Так, ціна енергії для кінцевого юридичного споживача також може зрости. Це, до речі, носитиме, швидше за все, сезонний характер. Проте в нинішній ситуації у бізнесу вибір небагатий: або більш дорога електрика, або її повна відсутність, і відповідно, закриття виробництва та збитки. І, скоріше за все, він обере перше.
Це добре ілюструє наш останній досвід. Як ми вже згадували, нещодавно уряд ухвалив рішення, що підприємства, які імпортують енергію з Європи, звільняються від планових стабілізаційних відключень. Цей порядок діє всього кілька тижнів, але ми вже бачимо цілу низку великих компаній, які перейшли на споживання імпортної енергії (серед них, наприклад, компанії групи Метінвест/ДТЕК найзаможнішого українця Ріната Ахметова). Власники цілком розважливо вирішили, що краще мати надійне електропостачання, ніж втрачати прибутки і ринки через регулярні відключення. Тож можна вже констатувати, що для ефективного бізнесу підвищення вартості енергії не стане нездоланною перешкодою, зате енергетика отримає потужний стимул для відновлення і розвитку.
— Припустимо, рішення дійсно ухвалене, ринок лібералізовано, ціни зросли. Які результати очікує отримати уряд?
— Як це працює, можна побачити на прикладі системи постачання автомобільного пального. Ми всі пам’ятаємо, як після широкомасштабного російського вторгнення, Україну охопила паливна криза. Було зруйновано практично всі нафтопереробні потужності і великі нафтобази. При цьому до вторгнення 24 лютого український ринок був орієнтований на імпорт пального з Росії і Білорусі.
Відповідно навесні Україна опинилася в ситуації, коли взагалі зникли всі традиційні джерела постачання. Це обернулося значним дефіцитом пального, обмеженнями при його продажу, активізацією «чорного» ринку тощо.
Тоді уряд ухвалив рішення про лібералізацію ринку пального і відмову від регулювання цін, яке практикувалося в попередні роки. І бізнес в лічені тижні збудував повністю нову логістику постачання і зберігання пального. Воно, звичайно ж, подорожчало, проте на даний момент на ринку повністю відсутній дефіцит. А ціни останнім часом ще й помітно знижуються.
Лібералізація ринку електроенергії також матиме позитивний вплив на галузь. Це дозволить не лише стабілізувати фінансовий стан виробників, але й забезпечити будівництво нових потужностей, які будуть дуже потрібні для відновлення економіки України.
Енергія повинна «позеленіти»
— Наявні потужності повністю, навіть з надлишком, забезпечували потреби України в енергії до війни. То яка потреба в тому, щоб створювати нові електростанції?
— Чесно кажучи, частину зруйнованих електростанцій вже немає сенсу і відновлювати. Це старі об’єкти, побудовані ще за радянських часів. Обладнання там зношене, а технології вже давно застаріли і не відповідають сучасним вимогам енергоефективності та екології. Замість них необхідно будувати нові електростанції.
— В якому напрямку буде рухатися після війни вітчизняна енергосистема? Які види генерації ми будемо розвивати, а від яких відмовлятися?
— Світова тенденція сьогодні полягає в переході на чисті та відновлювані джерела енергії. Україна в цьому плані має свої зобов’язання в рамках Національного плану скорочення викидів, який є частиною всесвітнього Green Deal («Зеленого» курсу).
Найбільш «брудним» способом отримання електричної енергії є вугільні теплові електростанції, які широко використовуються в Україні. І тому в майбутньому їхня частка в загальному балансі має знижуватися. А розвиватися має альтернативна енергетика – вітрові та сонячні електростанції, біоенергетика.
При цьому потрібно врахувати наші попередні помилки, які полягали в тому, що будувалися переважно сонячні електростанції. А особливість сонячної енергії така, що вдень вона є, а ввечері, коли навантаження на систему зростає, вона зникає. Крім того, через кліматичні особливості нашої країни, частка сонячних днів також нерівномірно розподілена по року, і взимку періодів активної сонячної генерації вкрай мало… Тому для більш рівномірного виробництва потрібно збільшувати частку вітрової генерації, яка більш рівномірно розподілена протягом доби та року. А сонячні станції будувати лише за умови створення накопичувачів, які дозволяють використовувати вироблену енергію у періоди, коли вона дійсно потрібна.
Безумовно, має розвиватися і теплова енергетика. Але для підвищення екологічності цього типу генерації акцент має бути зміщений в бік газу і біогазу. На мій погляд, біогаз — дуже недооцінений напрямок для України з її потужним сільським господарством.
Ще один перспективний проєкт — будівництво Канівської гідроакумулюючої електростанції (ГАЕС). На моє переконання саме гідроакумулюючі потужності — найкращий спосіб генерації для регулювання добового графіку (суть ГАЕС в тому, що в години, коли в системі існує надлишок енергії, він використовується для закачки води з нижнього водосховища у верхнє, а коли виникає дефіцит, воду спускають, отримуючи при цьому необхідний обсяг додаткової енергії — «Апостроф») На Канівській ГАЕС уже зроблено чимало підготовчої роботи, і в мирний час її потрібно завершити.
— Зараз до чистих видів енергії зараховують і атомну. Наскільки це перспективний напрямок для України?
— Я вважаю, що ядерна енергетика — наш завтрашній день. Це один з найбільш безпечних видів енергії. Проєктувальники добре засвоїли уроки Чорнобиля і Фукусіми, тому сучасні реактори побудовані дуже надійно. Якщо, звичайно, не стріляти по них ракетами.
Я не впевнений у доцільності будівництва 11 нових енергоблоків, передбачених підписаними «Енергоатомом» меморандумами в середньостроковій перспективі, але створення за американською технологією двох нових блоків на Хмельницькій АЕС є зрозумілим і логічним кроком, не в останню чергу з точки зору підвищення експортного потенціалу України.
— А наскільки реальними можуть бути проєкти побудови малих модульних атомних реакторів?
— Ця концепція має хорошу перспективу і має значні переваги перед сучасними великими реакторами.
По-перше, такі станції будуть будуватися набагато швидше. Модульний реактор виготовлюється на заводі виробником, після чого він дуже швидко монтується на місці. Завдяки цьому електростанція будуватиметься в 5-6 разів швидше, ніж зараз.
По-друге, малі реактори за задумом їх розробників мають кращу здатність до маневрування, що дуже важливо для балансування електромереж.
Але треба розуміти, що масове промислове впровадження цієї технології — не справа найближчого часу. На сьогодні немає жодного реалізованого проєкту модульного реактора. Перший очікується у 2026-2027 роках. І гадаю за нинішніх умов, нам не варто поспішати розміщувати у себе експериментальні установки. Коли цю технологію відпрацюють, і вона стане доступною, тоді до її використання активно підключиться і Україна.
За підсумками саміту Україна-ЄС, який відбувся у Києві 3 лютого, було зокрема підписано меморандум щодо співпраці в енергетичній сфері. Що в ньому передбачено?
— Підписані документи окреслюють основні напрямки майбутньої співпраці. Євросоюз розглядає Україну, як майбутнього енергетичного донора. Переважна більшість сусідніх країн в перспективі — енергодефіцитні. Тому європейці розраховують на те, що цю проблему допоможе вирішити Україна, яка має дуже високий енергетичний потенціал.
Україна здатна виконувати роль, яку свого часу дуже хотів виконувати Радянський Союз. Пізніше роль енергетичного донора тривалий час виконувала Росія. І їй навіть вдалося підсадити на свою «нафтогазову голку» цілий ряд європейських держав. Це породило для них значну залежність, від якої так важко довелося позбуватися після нападу на Україну.
На поточну зиму європейці зуміли забезпечити себе газом. Проте це не вирішує питання дефіциту енергоресурсів загалом і електроенергії зокрема впродовж наступних 5-10 років. Ця проблема потребує вирішення, і Україна може і повинна стати адекватним і надійним партнером для Європейського Союзу в енергетичній галузі.
— Що потрібно буде для цього зробити?
Насправді, якщо дуже коротко, — дві речі: розвиток інтерконекторів (каналів передачі енергії з української енергосистеми в європейську) і підтримка «зеленого» енергоміксу. У європейців є фудаментальна позиція, яка полягає в тому, що їхня внутрішня енергія має бути «зеленою». Ця вимога пред’являється і до імпортованої енергії. А для цього необхідно підтримувати внутрішній енергомікс (сума енергії, виробленої за допомогою різних типів генерації – АЕС, ТЕС, ТЕЦ, ГЕС тощо) прийнятним для європейців, а значить сформованим з врахуванням всіх екологічних зобов’язань нашої держави.
Звичайно, ми розуміємо, що негайно відмовитися від вугільної генерації ми не зможемо — чудес не буває. Але навіть на сьогоднішній день цей мікс вже на 70% складається з «чистих» джерел енергії.
Тому задача виглядає повністю виконуваною, а значить жодних перешкод для експорту української електроенергії до ЄС не буде.
Завдяки цьому енергетика може стати не лише фундаментом економіки, а і одним з ключових драйверів під час її повоєнного відновлення.
