Хто такі іноагенти і чому вони стали «прикордонниками» хисткого рубежу між інакомисленням та свободою слова? Недавній приклад Грузії змусив задуматися: чому взагалі іноагенти стали каменем спотикання, і як у різних країнах дивляться на організації, які працюють у них, але одержують зарплату за кордоном. Як з’ясувалося, дивляться косо і ухвалюють не найліберальніші для іноагентів закони.
KP.UA розбиралася, що ж являють собою ці «іноагенти» і чому за ними стежать.
Іноземний агент – це …
Це фізична чи юридична особа, яка прямо чи опосередковано займається політичною або фінансовою діяльністю на користь іноземної держави.
Не можна сказати, що іноземний агент – це однозначно погано, просто в нашому розумінні слово «агент» має негативний відтінок, і ми мимоволі асоціюємо «агента» зі «шпигуном». До речі, англійською мовою найближчий синонім до «іноагента» – «закордонний представник».
Оскільки кожна держава насамперед дбає про свої інтереси, на заняття іноагентів у багатьох країнах накладено обмеження та прописані суворі правила гри. Поняття «іноагент» не відноситься до тих, хто має дипломатичний імунітет.
США – усім приклад
У Штатах законодавство щодо іноагентів вважається найбільш повним і добре розробленим. Еталоном виступає «Закон про реєстрацію іноземних агентів» (Foreign Agents Registration Act, він же скорочено FARA), ухвалений ще 1938 року як противагу німецькій пропаганді напередодні Другої світової війни. До речі, саме його переклад грузинською мовою ліг в основу скандального законопроєкту «Про реєстрацію іноземних агентів». Згодом FARA поширився не лише на німецьких агентів, а й взагалі не всі політичні лобі іноземців.
За FARA, всі іноагенти зобов’язані зареєструватися в Міністерстві юстиції США, причому повідомляти про себе максимально повну інформацію, аж до того, куди було витрачено кошти іноземного замовника і хто виступив їхнім отримувачем. Під приціл закону потрапляють ті, хто за рахунок закордонних вливань веде політичну діяльність, надає інформаційні послуги, лобіює інтереси іноземного замовника у будь-якому відомстві, Конгресі чи серед держслужбовців. Виняток становлять іноагенти, які працюють у сферах освіти, науки, мистецтва та релігії.
За порушення американського законодавства про іноагентів передбачено штраф до $10 000 та (або) позбавлення волі на строк до 5 років. Звичайно, з подальшою депортацією з країни.
Також про іноагентів піклується параграф 951 розділу 18 Кодексу США, за яким усі закордонні представники зобов’язані повідомити генпрокурора США про свою діяльність, інакше – штраф (розмір не вказано) або позбавлення волі до 10 років. Або все разом, залежно від тяжкості злочину.
Крім цих основних законів, існують десятки інших плюс підзаконні акти.
Австралія: за пост у соцмережі – статус іноагента
Місцеве законодавство про іноагентів базується на американському і навіть має мало не повну з ним подібність. З 2018 року, коли набрав чинності «Закон про програму прозорості іноземного впливу», всі австралійські нерезиденти, які працюють на території країни, обов’язково мають зареєструватися, а потім докладно описувати свою діяльність у громадському реєстрі. Влада каже, що так будь-який громадянин Австралії – від урядовця до двірника – зможе отримати доступ до інформації про характер та обсяг іноземного впливу в країні.
Нереєстрація, надання неправдивої інформації, невиконання обов’язків щодо висвітлення діяльності вважаються кримінальним правопорушенням, за яке передбачено штраф або позбавлення волі на строк до 5 років. Цікаво, що австралійське законодавство вважає політичною діяльністю іноагентів навіть пост в соціальних мереж.
Угорщина: проти Сороса
Тут іноземними агентами вважаються неурядові організації, іноземне фінансування яких не менше 24 тис. євро (24,2 тис. доларів) на рік. Такі організації мають бути зареєстровані як такі, що «одержують іноземне фінансування», інакше вони можуть бути закриті. Як показує практика, дотримуються цієї вимоги кілька десятків таких організацій, тисячі ж – банально цей закон ігнорують.
Особливу «увагу» влади Угорщини викликають організації, які фінансуються з-за кордону мільярдером, етнічним угорцем Джорджем Соросом (Дьєрдем Шорошем). Президент країни Віктор Орбан звинуватив Сороса у втручанні у внутрішні справи країни саме через присутність численних НКО (некомерційна організація) та НУО (неурядова організація), які існують на його гроші.
Угорський закон про іноагентів часто порівнюють із його російським аналогом через надмірну стигматизацію незалежних організацій, що призводить до втрати довіри до них у угорського суспільства. І навіть той факт, що Європейський суд назвав закон про іноагентів у Венгрії таким, що не дотримується законів ЄС і порушує фундаментальні права, не змінило нічого: влада скасувала цей закон… і відразу ухвалила інший, аналогічний колишньому.
Білорусь: можуть і стратити
Як такого окремого закону про іноземних агентів тут немає, у 2021 році влада відмовилася ухвалювати окремий документ, посилаючись на те, що й так справляється зі «зростаючим зовнішнім тиском». У Білорусі вирішили простіше: внесли до Кримінального кодексу поправку до статті «Зрада держави», додавши формулювання «за надання допомоги іноземній державі, міжнародній чи іноземній організації або їхнім представникам у провадженні діяльності, спрямованої на заподіяння шкоди національній безпеці Республіки Білорусь». Цілком зрозуміло, що під цю ухвалу легко може потрапити діяльність будь-якої некомерційної організації. До речі, за державну зраду в Білорусі передбачено страту.
Польща: «турбота» про найважливіше
Тут також говорять про спроби влади дискредитувати некомерційні організації. Розкриття всіх даних щодо діяльності НКО має бути обов’язковою звітністю для Мін’юсту та широкому загалу. Якщо іноземне фінансування організації становить менше 30%, досить просто розмістити загальну інформацію, наприклад, на сайті. Якщо зовнішнє фінансування перевищує 30%, тоді з цих грошей стягують мито плюс необхідно вказувати джерело фінансування всіх заходів, що проводяться цією організацією.
Під дію закону потрапили навіть недоторкані, начебто, екологи. За невиконання зобов’язань НКО може бути оштрафовано на суму до 50 000 злотих (10 683 євро). Неодноразові порушення приведуть організацію до суду, потім її діяльність може бути припинена.
Озброєна таким законодавством польська влада насамперед намагається приборкати непольські масмедіа – точніше ті, хто має більше 51% фінансування з-за кордону, але працюють у Польщі. З одного боку, громадськість бачить у цьому наступ на свободу слова, з іншого – ставиться з розумінням, оскільки власниками інтернет-сайтів, телеканалів та друкованих ЗМІ можуть виступати громадяни недружніх країн, наприклад РФ. З відповідним порядком денним, зрозуміло. Втім, Польща як член Євросоюзу все ж таки намагається «стримати загрозу безпеці держави» акуратно, не даючи підстав для критики з боку ЄС.
Єгипет: «драконівський» закон
Тут з недержавними організаціями борються так, ніби це вороги і «заслані козачки». У 2017 році у Єгипті було ухвалено закон про організації, що фінансуються з-за кордону, за яким НУО мали просити дозвіл на всі види своєї діяльності в Єгипті у «компетентного адміністративного органу». «Орган» мав визначити, чи робота цієї організації відповідає цілям уряду. Або проігнорувати будь-які повідомлення, які не включають усі необхідні дані та документи.
У всьому іншому нічого нового не було: суд, штрафи до 55 тис. доларів та 5 років в’язниці за недотримання законодавства.
Єгипетський закон про іноагентів забороняв більше, ніж дозволяв: так, заборонялося проводити опитування громадської думки та публікацію їхніх результатів, проведення польових досліджень або розкриття їхніх результатів без схвалення уряду – тому що він «мав забезпечити чесність та нейтральність опитувань та їхню актуальність для діяльності НУО».
Також заборонялася будь-яка інша діяльність із розпливчастими формулюваннями, наприклад, будь-яка «політична» робота або та, в якій присутні словосполучення «національна безпека», «суспільний порядок, «суспільна мораль». Водночас в законодавстві Єгипту визначення цих термінів немає, і тому їх широко використовували для криміналізації цілком конституційних діянь, наприклад мирних мітингів або художньої діяльності.
Громадськість збунтувалася: в Єгипті широко поширена гуманітарна діяльність іноземних організацій, і рамки законодавства могли б суттєво її обмежити аж до виходу з країни. Через два роки після серйозних дискусій в уряді та тиску з-за кордону парламент Єгипту прибрав із закону згадку про в’язницю, затвердивши натомість суму штрафу до 60 350 доларів. І додав численні майже щоденні перевірки діяльності НУО (недержавна організація).
Це законодавство давно вже заслужило в Єгипті слави «драконівського», але, як з’ясувалося, добре, що хоч таке є. До його прийняття, наприклад, ще у 2014 році членів неурядових організацій тисячами садили до в’язниці і навіть стратили, і до 2017 року діяльність НУО в Єгипті в принципі була неможливою. Наразі діє «драконівський» закон, і мало хто ризикує працювати в подібному правовому полі.
А що ж Україна?
Закон про іноагентів у нашій країні був одним із сумнозвісного списку «законів 16 січня» 2014 року. Була спроба запровадити поняття ««громадське об’єднання, що виконує функції іноземного агента» або «фізична особа…». Згідно з цим «законом», іноземні агенти повинні були зареєструватися, а кошти, які вони одержували, повинні були оподатковуватися на прибуток. Проте 2 лютого 2014 року відповідний закон втратив чинність разом із рештою списку актів «16 січня».
