У Кабінеті міністрів України відбулося рокірування. У понеділок, 20 березня, у відставку відправлено міністра освіти Сергія Шкарлета, міністра стратегічних галузей промисловості Павла Рябікіна, а також віце-прем’єр-міністра України – міністра цифрової трансформації Михайла Федорова. Останній, зрештою, з уряду не йде, а просто змінює посаду. До Ради вже надійшли подання про призначення нових людей. Про те, чому відбулися відставки і хто прийшов їм на зміну, читайте у матеріалі «Апострофа«.

Хто пішов і куди

Відставка міністра освіти та науки Сергія Шкарлета назріла вже давно – можна сказати, з моменту його призначення на цю посаду у 2020 році. Проти кандидатури Шкарлета виступала тоді наукова спільнота та громадські активісти. У докторській дисертації Шкарлета було виявлено ознаки плагіату, а НАЗК виявило у декларації Шкарлета недостовірні відомості.

За час своєї роботи міністром Шкарлет постійно потрапляв у скандали (у тому числі через зв’язки з одіозним Дмитром Табачником), проте, завдяки заступництву Офісу президента (і як кажуть наші джерела – безпосередньо Андрія Єрмака), зберігав свою посаду. Враховуючи той факт, що зараз фактично всі кадрові рішення ухвалюються в ОП, можна зробити простий висновок: там порахували, що Шкарлет остаточно став токсичним і попросили піти у відставку.

Другим відставником став міністр стратегічних галузей промисловості – Павло Рябікін. У ЗМІ неодноразово писали, що Рябікіна на Банковій хочуть призначити послом до Китаю. Варто зазначити, що має досвід дипломатичної служби: ще у 2009-2010 роках він був Надзвичайним і Повноважним послом України в Данії, проте кадровим дипломатом він не є.

На перший погляд, найнесподіванішою стала відставка міністра цифрової трансформації Михайла Федорова. Президент Зеленський навіть називав його найефективнішим міністром. Однак, як з’ясувалося, Федоров має отримати нові – ширші повноваження.

Хто приходить

Продовжуючи тему Михайла Федорова зазначимо, до Ради вже внесено подання про призначення його – віце-прем’єром з питань інновацій, розвитку освіти, науки та технологій. Федоров, до речі, є наймолодшим міністром у Кабміні. Він близький особисто до Зеленського, не демонструє показово високих амбіцій та має непогані перспективи стати прем’єром, коли настане черга міняти Дениса Шмигаля.

Міністром стратегічних галузей промисловості, цілком імовірно, стане колишній голова Укрзалізниці Олександр Камишин. Він демонстрував успіхи на цій посаді, особливо після повномасштабного вторгнення, коли послугами УЗ скористалися буквально всі глави західних держав, включаючи президента США Джо Байдена.

Західні партнери вважають його реформатором. Щоправда, тут варто зазначити, що Камишин історично близький до групи найбільшого олігарха України Ріната Ахметова: з 2012 по 2019 рік він був менеджером з інвестицій компанії SCM. До того він працював в інвестфонді Томаша Фіали Dragon Capital.

«Камишина, мабуть, призначили на посаду, тому що у нього були деякі успіхи піарного штибу в Укрзалізниці, але його перспективи на посаді міністра стратегічних галузей промисловості поки що залишаються туманними. Адже незрозумілий функціонал і призначення самого міністерства. Якщо це суто оборонка, то чому ще не ліквідовано Укроборонпром, хоча про це давно говорять. Плюс, є стратегічні підприємства, які перебувають у відомстві інших міністерств і держструктур… Якщо не врегулювати ці питання, то ситуація залишиться такою: незрозуміло, на якій підставі міністра призначили на цю посаду, а після незрозуміло, за що саме його зняли. Як це і сталося з Рябікіним«, — зазначив у коментарі «Апострофу» політичний експерт та політтехнолог Ярослав Макітра.

На посаду міністра освіти та науки до Ради внесли кандидатуру Оксена Лісового. Лісовий очолює Малу академію наук України (це мережа центрів позашкільної освіти зазвичай на базі середніх шкіл, де діти можуть займатися творчістю, науковими розробками та експериментами). Після початку повномасштабного вторгнення Росії Лісовий пішов добровольцем на фронт, потрапивши до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ.

Оксен Лісовий – син радянського дисидента Василя Лісового. Але біографія Оксена Васильовича цікава тим, що він пов’язаний із сім’єю Станіслава та Олеся Довгих. Станіслав Довгий був народним депутатом кількох скликань та міністром, а також у 2010 році голосував за продовження перебування Чорноморського флоту РФ у Криму. Його син Олесь є нардепом нині і відомий тим, що був секретарем Київради та соратником скандального мера Києва Леоніда Черновецького.

Цікаво, що Лісовий був помічником-консультантом нардепів Станіслава Довгого та Максима Саврасова. Останній – один із близьких соратників Довгого-молодшого.

Також цікаво, що Оксен Лісовий працював на керівних посадах в «Укртелекомі», коли ним керував Станіслав Довгий, а потім вони разом перейшли до Державної установи НЦ «Мала академія наук України» (МАНУ), де Лісовий став директором, а Довгий — президентом.

Чи не викличе кандидатура Оксена Лісового у разі призначення міністром невдоволення у науковому та громадському середовищі – питання поки відкрите. Проте, на тлі токсичного Шкарлета, зважаючи на все, будь-яка кандидатура виглядатиме доречнішою.

«Мотиви призначення Лісового очевидні. Він відмінно показав себе на посаді керівника «Малої академії наук» — структури, яка при скромному фінансуванні досягла відмінних результатів по роботі з талановитими дітьми. Його ефективність на посаді міністра залежатиме від того, чи дозволять йому самому підібрати собі заступників. Якщо так, то у сфери освіти та науки є шанс на оновлення, оскільки середня та вища освіта спочатку постраждали від пандемії ковіда, а після і від відкритого вторгнення росіян. Якщо Лисовому не дозволять підібрати заступників, то ми побачимо через 5-6 місяців, як міністерство продовжує страждати від колишніх хвороб (плагіат, корупція, проблеми з фундаментальною наукою) навіть за чудового та професійного міністра«, — зазначив у розмові з «Апострофом» голова Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик .

Комментарии