Антикорупційні органи України дедалі частіше вручають підозри колишнім чиновникам, деякі з яких залишили держслужбу досить давно. Обвинувачення, що висуваються, нерідко викликають подив не тільки у самих підозрюваних, а й у фахівців, а якість доказової бази залишає бажати кращого. При цьому багато кричущих фактів корупції не розслідуються. Все це може не лише дискредитувати антикорупційну кампанію всередині країни, а й неабияк підірвати міжнародний імідж України, що було б вкрай небажано в той час, як наша країна веде важку війну з російським агресором. «Апостроф» розбирався, що не так з вітчизняними антикорупціонерами.
Справа на 30 мільйонів
Боротьбу з корупцією вже давно називають другим фронтом України. Проте останнім часом справи, які провадить Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), викликають доволі багато питань і неоднозначну реакцію в суспільстві і в колі фахівців. Хоча на перший погляд низка справ виглядає досить перспективно.
Зокрема, 23 березня Національне антикорупційне бюро повідомило про підозру колишньому голові Фонду державного майна Дмитру Сенниченку.
У НАБУ заявили, що Сенниченко нібито керував злочинною організацією, учасники якої протягом 2019-2021 років оволоділи понад 500 млн грн коштів Одеського припортового заводу та Об’єднаної гірничо-хімічної компанії. Сума неправомірної вигоди, отримана членами злочинної організації за весь час контролю за ОПЗ, становить понад 2 млрд грн, стверджують в агентстві.
Утім, джерела «Апострофа» в уряді стверджують, що справа щодо Сенниченка може мати політичний аспект.
«Сенниченко був людиною Андрія Богдана, який, будучи головою Офісу президента, розставляв своїх людей. Зараз, схоже, в НАБУ беруть тих екс-чиновників, яких не шкода. Адже з тим самим ОПЗ схеми крутять і зараз, але в бюро чомусь не звертають на це ніякої уваги. Причина прозаїчна — всі дороги зрештою ведуть на Банкову, а чіпати їх не можна. До того ж не забувайте, на кого орієнтується новий директор НАБУ«, — повідомило джерело.
Нещодавно НАБУ оголосило підозру колишньому міністру інфраструктури Андрію Пивоварському (працював на цій посаді в 2014-2016 роках). Йдеться про те, що він нібито зловжив своїм службовим становищем, підписавши наказ, яким перерозподілив збори в українських портах. Якщо до того всі збори стягувалися на користь держави, то, згідно зі згаданим наказом, їх було поділено навпіл: 50% надходило державі, а 50% — приватним компаніям, які вклали власні інвестиції в будівництво причалів. Внаслідок цього рішення, за версією НАБУ, державі було нанесено збитків на 30 мільйонів доларів.
Втім, з такою логікою погоджуються далеко не всі.
«Портові збори сплачуються судновласниками за користування портами, і вони не можуть бути використані на жодні інші цілі, окрім розвитку інфраструктури портів (днопоглиблювальних робіт тощо), — розповів «Апострофу» міністр інфраструктури України у 2016-2019 роках Володимир Омелян. — Згідно з наказом міністерства, половина цих коштів була передана приватним інвесторам з умовою, що вони будуть використані на розвиток портів. Тобто насправді фінансування необхідних робіт не змінилося, тільки його частина пішла через приватних інвесторів«.
Таким чином розподіл, впроваджений наказом Міністерства інфраструктури, ніяк не вплинув на наповнення державного бюджету. А ефективність використання коштів, призначених для розвитку портів, можливо навіть зросла.
«Приватні компанії, згідно з наказом, повинні були зробити те ж саме, що і держава — витратити ці гроші на будівництво порту, — сказав в коментарі «Апострофу» редактор сайту «Наші гроші» Юрій Ніколов. — Тільки держава пропустила б ці гроші через якісь мутні аукціони, в результаті яких значна частина з них би зникла. А приватна компанія використала їх більш ефективно«.
За словами політолога Володимира Фесенка, справа проти Андрія Пивоварського демонструє, що НАБУ легше займатися людьми, які давно знаходяться у відставці, ніж діючими корупціонерами.
«І виникає питання, чому вони тільки зараз схаменулися, коли пройшло стільки років? Може є сенс зайнятися в першу чергу тими, хто зараз при посадах і прямо зараз зловживає, а не чекати, поки вони звільняться?«, — сказав він у розмові з виданням.
Корупція чи аморальність
Не менш резонансною є справа НАБУ щодо колишнього голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва. Як відомо, вона стосується премії, яку він отримав після виграшу у справи «Нафтогазу» проти російського «Газпрому» в міжнародному арбітражі в Стокгольмі. Вважається, що ця премія (10 мільйонів доларів) була завеликою і тим самим завдала значних збитків державі.
«Коболєв отримав премію в обумовленому наперед розмірі за виконану роботу, — говорить Юрій Ніколов. — З іншого боку, юридичний бік виплати премії виявився досить незграбним через недоліки урядової нормативної бази і конфлікт тодішнього прем’єра Володимира Гройсмана з головою «Нафтогазу». Тобто по формі НАБУ може і знайшло якісь недоліки в документах, але по суті це — нездорова історія«.
Андрій Коболєв
Але до премії дійсно є питання. Перш за все, окрім Коболєва винагороду за виграш в арбітражі отримали й інші топ-менеджери «Нафтогазу». Загалом преміальний фонд склав 46,3 мільйона доларів. Це – 1% від суми у 4,6 мільярда доларів, які Україна виграла у Росії у «транзитній» справі.
Втім, за рішенням того ж арбітражу, в іншій справі — стосовно поставок газу – вже «Нафтогаз» мав виплатити «Газпрому» 2 мільярди доларів. Тобто «чистий» виграш за результатами двох справ становив лише 2,6 мільярда доларів (в результаті РФ заплатила Україні 2,9 мільярда доларів з урахуванням пені). Але розміри премій, як було зазначено вище, рахувалися з суми виграшу у 4,6 мільярда доларів, а не з 2,6 мільярда доларів.
Тож, у справі Коболєва головною є, скоріше, моральна складова.
За словами Володимира Фесенка, цей епізод викликав обурення в суспільстві, яке вважає, що «не можна використовувати ресурси державних компаній — навіть в легальний спосіб — для власного збагачення».
При цьому, додамо від себе, можна знайти купу інших претензій до Андрія Коболєва. Це, зокрема, збиток «Нафтогазу» в 2020 році на 19 мільярдів гривень і провал програми щодо збільшення видобутку газу. Втім, цими питаннями НАБУ чомусь не зацікавилось.
Можуть, якщо захочуть
Може скластися враження, що антикорупційні органи України взагалі нічого не роблять, а, якщо щось розслідують, то виходить так, як у справі Андрія Пивоварського.
Втім, є і більш вдалі приклади антикорупційної діяльності. Нагадаємо, що саме на підставі матеріалів НАБУ 1 березня 2023 року Вищий антикорупційний суд (ВАКС) засудив до п’яти років позбавлення волі колишнього виконувача обов’язків директора міжнародного аеропорту «Бориспіль» Євгена Дихне.
Ексочільника «Борисполя» засудили за зловживання службовим становищем, конкретно – за те, що він неправомірно, на думку суддів, здавав підприємцям приміщення в аеропорті, до того ж — за заниженою вартістю, через що держава втратила гроші.
«Справа Дихне викликає найменше питань, — каже Юрій Ніколов. — Він не був реформатором, працював в інтересах (олігарха) Ігоря Коломойського. І в цій історії була застосована система попередніх договорів, яка добре відома учасникам ринку як шпарина для уникнення відкритих конкурсів при отриманні бажаних об’єктів без суперечок з конкурентами«.
Однак, за його словами, є багато інших епізодів, пов’язаних з Євгеном Дихне, які цілком достойні уваги правоохоронців.
Але чомусь вони не розслідуються.
«Можливо ця історія подібна до випадку Аль Капоне, якого посадили у в’язницю не за більші злочини, які не змогли довести, а за несплату податків«, — припустив Ніколов.
При цьому не будемо забувати, що, попри вирок, Євген Дихне наразі не вважається злочинцем, оскільки його адвокати пообіцяли оскаржити рішення суду.
Євген Дихне
Кваліфікація залишає бажати кращого
Втім, навіть до справи Євгена Дихне у фахівців є певні претензії.
«Вирок за рівнем аналізу даних і висновків виглядає не дуже кваліфікованим, — заявив у коментарі «Апострофу» партнер адвокатського об’єднання Arzinger Юрій Сухов. — В ньому немає прямих доказів того, що Дихне умисно вчинив злочин. У ряді випадків суд зазначає, що аналіз певних фактів дає підстави зробити висновок, а по суті припущення, що вчинено злочинні дії. Але це не є встановленням та доведенням судом необхідних фактів. При цьому Конституція України містить пряму заборону побудови звинувачення на припущеннях«.
За словами юриста, це судове рішення матиме наслідки не тільки для даної справи, і далі може скластися судова практика оцінки роботи державних органів, коли недосконалість законодавства матиме наслідком кримінальну відповідальність.
Це, до речі, ще в більшому ступені стосується справи Андрія Пивоварського.
«Кожне урядове рішення залишає незадоволеними певні групи людей. Рішення приймаються інколи вперше, новаційно, а тому неможливо передбачати їх результат і виключну ефективність, — пояснює Юрій Сухов. — Добитися того, щоб всі рішення влади були абсолютно безпомилковими, неможливо в реальному світі. І тому вважати, що всі службові дії, навіть якщо вони були помилковими, можуть бути причиною для кримінального переслідування людини, — це абсурд«.
Крім того, важливо розуміти, що справа Андрія Пивоварського, так саме як і справа Андрія Коболєва, наразі перебувають на стадії досудового розслідування, тож висунуті їм підозри не можуть вважатися доведеними фактами корупції.
Більше того, за результатами розслідування справа може взагалі не бути спрямованою до суду. «Тому зараз ще рано говорити про те, наскільки обгрунтованими є висунуті кримінально-правові претензії«, — каже юрист.
Кількість проти якості
Насправді, дуже багато проваджень, які відкривають українські правоохоронні органи, зокрема антикорупційні, нічим суттєвим не закінчуються, і вони дуже рідко доходять до суду.
Найчастіше силовики приходять з обшуками до якоїсь відомої особи, про що дуже гучно повідомляється у супроводі фото- і відеоматеріалів. А після цього – тиша.
Тож, справа Євгена Дихне в цьому сенсі може вважатися, скоріше, виключенням з правила, ніж самим правилом.
До речі, НАБУ не відповіло на запит «Апострофа» стосовно логіки, якою керувалися його детективи, висуваючи підозри у згаданих вище справах. Крім того, телефон, вказаний на сайті відомства, не відповідав.
Безумовно, за тим, як Україна бореться з корупцією, дуже уважно слідкують наші західні партнери. Це зокрема може вплинути на допомогу, яку наша країна від них отримує.
Але велика кількість антикорупційних справ без належної якості навряд чи вразить союзників. Скоріше, це може мати зворотній ефект.
І не будемо забувати, що боротьба з корупцією – це не тільки і не стільки процес, але й результат.
