Масштабна мобілізація українців призовного віку, яка активізувалась останні місяці, обходить одну велику категорію громадян – тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі. А також тих українців, які, отримавши умовний термін (або відбувши покарання у колонії), перебувають під наглядом органів превенції Мін’юсту.
Водночас у Росії вербування ув’язнених йшло дуже активно і, за різними даними, на зонах вдалося набрати 25-40 тисяч осіб, яким обіцяли помилування в обмін на службу півроку за контрактом у ПВК «Вагнер». Вони стали основною ударною силою під час штурму Соледара та Бахмута.
В Україні вже лунають заклики запозичити цей досвід та відправити на війну карних злочинців.
Наскільки реальна ця ідея розбиралася «Країна«.
Позиція українських злодіїв щодо війни
Почнемо із базових моментів.
Вербування ув’язнених у Росії проходило з дозволу не лише влади, а й злодіїв у законі, які «тримають» зони. Зокрема добро на це, як писали російські ЗМІ, дав фактичний лідер російського криміналітету злодій Шакро Молодий – Захар Калашов.
А яка позиція українських кримінальних авторитетів?
Частина українських злодіїв у законі відмовчали, посівши нейтральну позицію.
Інша частина однозначно стала на бік України, схваливши участь представників українського криміналітету у війні у складі ЗСУ. Власне, це схвалення було не зовсім «офіційним» з боку лідерів злочинного світу: злодії не розсилали листів-«прогонів» по в’язницях та слідчих ізоляторах, обмежившись лише словесною підтримкою.
Втім, слова злодіїв було передано по всіх місцях позбавлення волі України.
І після початку війни умовно-дострокове звільнення отримали кілька сотень українських ув’язнених із числа колишніх військових, засуджених за кримінальні та військові злочини. Більшість із них одразу пішли битися у ЗСУ, причому до них не застосовувалася норма, за якою після виходу на волю деякий час необхідно перебувати під наглядом та регулярно наголошуватися. Нагляд за такими солдатами та офіцерами формально поклали на командирів підрозділів ЗСУ.
Проукраїнську позицію зайняли, зокрема, такі відомі лідери українського криміналітету, як злодії Міндія Горадзе на прізвисько Лавасогли Батумський, Сергій Лисенко – Лера Сумська та кілька інших. Міндія Горадзе давно претендує на «посаду» того, хто дивиться по Одесі та південним областям.
Авторитетний злодій Сергій Лисенко – Лєра Сумська має величезний вплив на місця позбавлення волі. Перед війною російські злодії, за даними «Країни», просили Леру Сумського дати добро на масові заворушення в українських в’язницях. Проте Лисенко не погодився та заборонив бунти у в’язницях. Можливо, тому його практично не чіпають українська влада – Лера Сумська залишається в країні і, як і раніше, контролює більшу частину в’язниць та СІЗО.
Дніпровський клан злодіїв у законі на чолі з Сергієм Олійником на прізвисько Умка зайняв вичікувальну і нейтральну позицію – мабуть, через щільні зв’язки з російськими злодіями.
В українських колоніях та слідчих ізоляторах загалом негативно поставилися до вторгнення РФ до України. За словами представників українського криміналітету, з якими поспілкувалася «Країна», до колишніх «стрімких», як називають тих, хто підтримує злодійські традиції, які взяли до рук зброю і пішли воювати, в українських в’язницях ставляться цілком лояльно. У всякому разі, при новому попаданні до місць позбавлення волі з касти «які прагнуть» або «блатних» вони не випадають.
Тобто теоретично, якщо у держави виникне бажання розпочати масовий набір криміналітету до ЗСУ, то зі злодіями можна було б домовитись.
Але наскільки реалізована ця ідея на практиці?
«Навіщо армії зеки?»
Більшість опитаних «Країною» представників кримінального світу, а також українські військові кажуть, що російський досвід вербування в’язнів в Україні не пройде. Як із політичних причин, так і через свою безглуздість.
В Україні відносно невелика кількість ув’язнених. За даними, які потрапили у 2022 році у відкритий доступ при підготовці держбюджету на 2023 рік, у країні налічувалося лише 64 тисячі ув’язнених.
«Від цієї цифри треба відібрати жінок, літніх людей, хворих на туберкульоз та інші хвороби. А також тих, у яких маленький термін або залишилося сидіти недовго. За підсумками, контингент, серед яких може йти вербування — від сили 15-20 тисяч осіб, — каже «Країні» один з офіцерів ЗСУ. — Звісно, підуть далеко не всі. У кращому випадку може йтися про кілька тисяч людей. Але навіщо вони ЗСУ? У Росії ув’язнених вербували в ПВК — незаконне збройне формування, яке знаходиться поза правовим полем РФ. А тому вони могли підтримувати дисципліну гранично жорсткими заходами, такими як розстріл на місці без суду та слідства.У нас немає ЧВК.А якщо інтегрувати зеків до армійських частин, то буде більше проблем, ніж вигоди.Вони можуть розкласти весь підрозділ. Постійний нагляд: Мені, як командиру, вони точно не потрібні, якщо ж створювати під них структуру типу «Вагнера» або штрафбати, то це, по-перше, може викликати проблеми з нашими західними союзниками, які порушать питання про дотримання прав людини. А по-друге, через те, щоб кудись прилаштувати кілька тисяч зеків, немає сенсу взагалі морочитися такими речами. Вони фронту не допоможуть, а багато сил на контроль відвернуть. У зонах початку війни були колишні військові. Багато хто з них уже воює у ЗСУ, пішовши туди добровільно в обмін на звільнення. І це є нормальна практика. Але спеціально вербувати ув’язнених чи насильно їх мобілізувати жодного сенсу немає”.
Така сама приблизно позиція і в українського криміналітету.
«Україна обрала орієнтацію на Захід, а тому застосування таких практик вербування ув’язнених, які використовувалися в Росії, у нас не пройде. Крім того, в Україні набагато менше ув’язнених, ніж у Росії. І більша їх частина непридатна для війни. В’язниця робить зі здорових людей хворих.Який сенс відправляти інвалідів, до того ж, м’яко кажучи, не зовсім психічно врівноважених, на війну?Давати їм зброю до рук?В Україні немає ПВК, тобто це означає, що колишні в’язні підуть до ЗСУ. лише максимальний ризик для інших бійців, ризик випадкових бійок і стрілянини в частинах. кримінальних авторитетів.
Водночас, за його словами, представники криміналітету, які перебувають на волі, отримують повістки, як і інші громадяни.
«Повістки отримали багато пацанів, багато тих, які завжди підтримували людський хід (злодійський уклад і входили до ОЗУ – Ред. ). Є правило: якщо людина на волі, їй вирішувати, що робити – косити від мобілізації або йти воювати. Засуджувати її ніхто з людського ходу не буде – у цьому згодні всі (українські злодії та авторитети – Ред. )», — сказав він.
Ми також поговорили з людьми, які зараз сидять на зоні та дізналися їхню думку про ідею брати в’язнів до армії.
Сергій Л., 48 років, три судимості за ст.185 – крадіжка
«На кічі (у в’язницях – Ред. ) ще з 2014 року з’явилася нова масть (каста – Ред. ) – вояки. Це військові, які залітають на в’язниці з різних злочинів. З ними цілком нормально спілкуються, багатьох поважають. Але особливого бажання воювати у блатних немає. Нехай спочатку депутати та менти підуть повоюють, ну а потім уже ми підтягнемося. Поки видно, що в основному простий народ гине, а всякі чинуші по Ніццах та Лазурних берегах тусять. Тому особливо не рвемося в окопи».
Ярослав Т. 31 рік, дві судимості: за ст.115 – вбивство, та за ст.186 – грабіж
«Відбуваю десятирічний термін. Воювати пішов би, якби уряд дозволив мобілізацію засуджених та УДВ (умовно-дострокове звільнення – Ред. ). У країні війна, впевнений, що охочих замінити в’язницю на війну багато було б, не я один такий».
Кирило У. 42 роки, чотири судимості за ст.185 – крадіжка, ст.307 – збут наркотиків
«Нехай воюють служиві та мобілізовані, я особисто воювати не піду. Останній раз мене закрили за свавіллям, підставили, підкинувши наркоту. Чому я маю захищати ментів і суддів, які мене підставили? Коли відкинуся з кічі, теж не піду служити, навіть якщо повістку випишуть».
Богдан Д. 35 років, судимість за ст.121 – тяжкі тілесні ушкодження
«До примусової мобілізації ставлюся погано. Коли людей тягнуть силою у військкомат, а потім кидають на розрив у окопи, це не по-людськи. Яка користь з тих, яких спочатку влада розглядає як гарматне м’ясо? Що вони там навоюють? У мене термін скоро закінчиться, через півроку на волю. Але добровольцем точно не піду. Але таких, як ми й не беруть, буде ще нагляд після колонії».
