В Україні ухвалено закон, який спрямований на стимулювання розвитку в країні електротранспорту та його інфраструктури. Більше того, деякі положення закону запроваджують обмеження на використання транспортних засобів з двигунами внутрішнього згоряння. Цей крок, безумовно, відповідає духу часу, проте чи готова наша країна до таких кардинальних змін у такі стислі терміни, які передбачені новим законодавством? У перевагах та ризиках новацій розбирався «Апостроф«.
Електрокаром по бездоріжжю
Світовий автотранспорт переходить на електричну тягу. Вже в нинішньому році кожен п’ятий новий автомобіль буде приводитися в рух електродвигуном. За прогнозом Міжнародної енергетичної агенції (IEA), до 2030 року частка електромобілів сягне 35% всього автопарку нашої планети.
Не залишається осторонь цих процесів й Україна, хоч зараз і війна.
«Кількість електромобілів в Україні стрімко збільшується, — розповідає «Апострофу» експерт «Нафторинку» Олександр Сіренко. — В 2022 році до країни було завезено понад 13 тисяч машин, що на 56% більше, ніж у 2021 році. Наразі загальна кількість електромобілів перевищує 46 тисяч. Можна припустити, що близько 40 тисяч з них на ходу, що вже скорочує споживання пального на 100 тисяч тон на рік. І в подальшому ця цифра буде зростати».
Проте перехід на екологічний транспорт гальмується тим, що на сьогоднішній день в Україні немає розвиненої системи зарядних станцій для автівок.
«Процеси переходу транспорту на електрокари і розбудови системи заряджання є взаємозалежними, — зазначив в коментарі «Апострофу» голова Всеукраїнської асоціації автоімпортерів і дилерів Олег Назаренко. — Людина зважується на придбання автомобіля лише в тому випадку, якщо впевнена, що матиме можливість його зарядити. Тим часом розвитку мережі зарядок перешкоджають бюрократичні перепони. В багатьох випадках їхні власники вимушені приховувати цей вид діяльності, оформлюючи зарядки, як платні стоянки чи пункти надання якихось послуг».
Для того, щоб вирішити проблеми, пов’язані з будівництвом нових зарядних станцій, Верховна Рада нещодавно ухвалила закон, який знімає ряд перешкод на шляху будівництва нових зарядних станцій. Зокрема скасовано обмеження на використання земельних ділянок для цієї мети — тепер зарядні станції можна споруджувати на землі будь якого призначення.
Також закон здешевлює плату за підключення зарядних станцій до електромереж і полегшує бюрократичну процедуру, пов’язану з отриманням дозволу на прокладання кабелів. Для отримання такого дозволу підприємство повинне подати відповідне клопотання до місцевого органу влади. Проте, якщо місцева влада протягом місяця не видала такого дозволу чи не надала вмотивованої відмови, підприємство може приступати до прокладання лінії самостійно.
Окрім цього розширюється коло юридичних осіб, які можуть володіти зарядними станціями. Закон надає право ОСББ споруджувати на своїй прибудинковій території парковочні місця, обладнані зарядними станціями, і визначати порядок користування ними. Таким чином, об’єднання співвласників зможуть не лише задовольнити потреби власних мешканців, але й мати певний прибуток від надання послуг із зарядки.
Місцеві органи влади, зацікавлені в розвитку на своїй території інфраструктури для електромобілів, згідно з законом отримали право частково або повністю відшкодовувати підприємствам чи ОСББ вартість спорудження зарядних станцій.
«Ухвалення такого закону дозволить прискорити розвиток інфраструктури для електромобілів, яка сьогодні зосереджена переважно в великих містах, — говорить Олександр Сіренко. — Саме тому сьогодні вони переважно використовуються як транспорт для міста чи другий автомобіль в родині. А, щоб проїхати електрокаром з одного міста в інше, зараз доводиться дуже ретельно планувати маршрут від зарядки до зарядки».
Полегшення процедури під’єднання до мереж, за словами експерта, дозволить будувати більш потужні зарядки, які відповідають сьогоднішнім вимогам.
«Більшість наявних сьогодні зарядок мають замалу потужність, а тому заряджання автомобіля триває 2 години і більше, — пояснює Сіренко. — У нас потужною вважається зарядка на 50 кіловат, хоча в Європі вже почали демонтувати зарядки на 150 кіловат для заміни їх на більш потужні. Це дозволяє скоротити час перебування машини на АЗС до 15 хвилин. Побудова таких станцій в Україні дозволить зняти бар’єри в пересуванні електромобілями по всій території держави».
Проте, знімаючи перепони на шляху будівництва зарядних станцій, законодавці вирішили не покладатися повністю на ініціативу бізнесу і місцевої влади. Тому в законі прописано нормативи і терміни обов’язкового впровадження електричного транспорту.
Віднині при проєктуванні багатоповерхової житлової забудови архітектори зобов’язані подбати про те, щоб не менше 50% парковочних місць на прибудинкових територіях були обладнані зарядними станціями.
Також встановлюються обов’язкові нормативи переходу на електричну тягу громадського транспорту в містах. Зокрема накладаються обмеження на придбання нових машин. З початку 2025 року містам з населенням понад 250 тисяч осіб дозволяється закуповувати не більше 50% громадського транспорту з з двигунами внутрішнього згоряння. А з 1 січня 2026 року всі нові автобуси мають бути електричними. Ще через рік — з 1 січня 2027 року — купувати автобуси з дизельними двигунами буде заборонено всім містам, незалежно від кількості мешканців.
В результаті проведення такої політики склад громадського транспорту в Україні повинен досить швидко змінюватися. Згідно з законом, в населених пунктах з чисельністю населення понад 250 тисяч осіб до кінця 2026 року частка електробусів в комунальному парку повинна бути не менше 25%, а до кінця 2029 року — не менше 50%. З 2033 року перевезення пасажирів у містах районного та обласного значення повинне здійснюватися виключно електробусами.
Поспішати, не поспішаючи
Досягнення встановлених законом показників, звичайно, могло б зробити повітря українських міст набагато чистішим. Проте у експертів є сумніви щодо того, чи можливо виконати амбітні плани, визначені законодавцями. І чи це взагалі потрібно.
«Коли держава замість стимулів до змін вдається до заборон, це завжди насторожує та наводить на роздуми, чи є запропонована політика доцільною, — сказав в коментарі виданню виконавчий директор асоціації «Енергоефективні міста України» Святослав Павлюк. — Повна відмова від двигунів внутрішнього згоряння закриває шлях до користування іншими «зеленими» технологіями. Наприклад, в Швеції зараз багато міст широко використовують для громадського транспорту біогаз, який самостійно виробляють з власних відходів (Швеція навіть їх імпортує – «Апостроф»). Виходить, що українські міста не зможуть скористатися таким досвідом».
До того ж, виникають питання, наскільки економічно обгрунтованим є прискорений перехіж на електробуси.
«Зараз наші міста купують або отримують в якості допомоги від європейських побратимів велику кількість автобусів, які можна буде використовувати протягом довгого часу, — пояснює Павлюк. — Проте за законом виходить, що їх потрібно буде через кілька років здати на металобрухт і купити нові електробуси. І тут виникає питання, а чи має Україна достатні виробничі потужності й достатні фінансові ресурси для того, щоб так швидко замінити весь парк міських автобусів».
За словами експерта, сьогодні навіть Німеччина, яка є одним з провідних виробників автобусів в світі, коригує власні плани переходу на електричний громадський транспорт, оскільки не може забезпечити швидкої заміни всього рухомого складу. Тож Україні, чиє машинобудування набагато менш розвинене, тим більше варто більш обережніше складати власні плани.
До того ж, на думку Святослава Павлюка, значні витрати з міських бюджетів на закупівлю нових електричних автобусів можуть призвести до значного підвищення вартості проїзду. І сьогодні немає розрахунків щодо того, наскільки дорожчим може стати квиток у разі використання електробусів.
Тож хоча наміри парламенту прискорити перехід на використання екологічного транспорту є цілком в дусі часу, є велика ймовірність того, що намічені законом плани будуть виконуватися повільніше, ніж задумано, та ще й створять додаткові складності громадянам.
